Справа № 22ц-0590/13056/12 Головуючий у 1 інстанції Іванов В.М.
Категорія 26 Доповідач Санікова О.С.
17 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Санікової О.С.
суддів Барсукової О.І., Дундар І.О.
при секретарі Пасічній О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди.
за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 19 листопада.2012 року,-
Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 19 листопада.2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнено з відділення виконавчої дирекції ФССНВВ в Петровському районі м. Донецька на користь ОСОБА_1 одноразово 14 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.
В апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції ФССНВВ в Петровському районі м. Донецька просить скасувати рішення Петровського районного суду м. Донецька від 19 листопада.2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову ОСОБА_1.
В обґрунтування апеляційної скарги відділення виконавчої дирекції ФССНВВ в Петровському районі м. Донецька посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема на те, що судом не враховано, що укладаючи з відповідачем трудовий договір, відповідно до ст.29 КЗпП України позивачеві було під розпис роз'яснено його права та обов'язки, про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров'я; його права на пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, причому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров'я та його наслідки. А отже, на думку апелянта, він не може нести відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди за цією підставою, бо не приховував важкості та складності технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, тобто не вчиняв протиправних дій відносно позивача, які б знаходилися в причинному зв'язку із професійним захворюванням. Також апелянт зазначає, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.95 року суду необхідно з'ясовувати питання, щодо того, яким нормативним актом передбачено відшкодування моральної шкоди при розгляді конкретного спору, чим встановлено факт наявності моральної шкоди, у зв'язку із якими неправомірними діями або бездіяльністю з боку відповідача заподіяна втрата працездатності позивачу, ступінь вини відповідача, чи мали місце порушення правил охорони праці, правил безпеки, інструкцій і паспортів з експлуатації механізмів і машин підприємством. На думку Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» всі ці питання, що мають істотне значення для вирішення спору даної категорії залишилися поза увагою Петровського районного суду м. Донецька. Таким чином апелянт вважає, що суд першої інстанції безпідставно визначив наявність моральної шкоди, посилаючись на ст.237-1КЗпП України та ч.2 ст.23, п.1 ст.1168 ЦК України, виходячи лише з того, що позивачу встановлено професійне захворювання та йому встановлено стійку втрату працездатності. Апелянт посилається також на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував практику врегулювання страхових правовідносин при розгляді справи про трудові правовідносини, що виникають при ушкодженні здоров'я працівника внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я. В апеляційній скарзі зазначено, що згідно п.п. 4,5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 23 та 1167 ЦК України, для вирішення подібних спорів суди повинні встановлювати наявність факту моральної шкоди, яка як певний психічний стан особи, згідно ст.59,145 ЦПК України та п/п «д» п.1.1 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівника, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України №212 від 22.11.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.1996р. за №136/1161 - може бути встановлено лише за висновком медико-соціальної експертної комісії.
У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач і його представник у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач, працюючи на підприємстві вугільної промисловості отримав професійне захворювання: хронічна вертеброгенна попереково крижова радикулопатія, яке вперше у нього виявлено 1 травня 2004 року, що підтверджено актом розслідування (а.с. 14).
Відповідно до висновку МСЕК №2 ОСОБА_1 вперше встановлено 02 червня 2004 року 50% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання та визнано інвалідом 3-ї групи (а.с.6)
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу внаслідок пошкодження здоров'я, викликаного професійним захворюванням, дійсно було завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров'я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що ушкодження здоров'я позивача сталося під час виконання ним трудових обов'язків саме на Товаристві з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», яке відповідно до ч.2 ст. 153 КЗпП України не забезпечило небезпечні умови праці своєму працівнику, що покладає на відповідача обов'язок згідно із законодавством, а саме ст. 237-1 КЗпП України, відшкодувати йому моральну шкоду.
Такі висновки суду є правильними.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У п. п.2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; - при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону „Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач, працюючи на підприємстві вугільної промисловості отримав професійне захворювання: хронічна вертеброгенна попереково крижова радикулопатія, яке вперше у нього виявлено 1 травня 2004 року, що підтверджено актом розслідування (а.с. 14)
Висновком МСЕК від 2 червня 2004 року ОСОБА_1 вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності внаслідок професійного захворювання та визнано інвалідом 3-ї групи.
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов правильного висновку про те, що саме в період роботи у відповідача були порушені права позивача на безпечні і здорові умови праці, тому відповідач відповідно до діючого законодавства повинен відшкодувати позивачу моральну шкоду. Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.
Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань, перебування останнього на лікуванні амбулаторно і стаціонарно у зв'язку із професійним захворюванням, встановлення втрати працездатності безстроково, що свідчить про неможливість відновлення працездатності, порушення у зв'язку з цим нормального укладу життя і обґрунтовано при встановленні 50% втрати працездатності визначив таке відшкодування у розмірі 14 000 грн.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на рішення Петровського районного суду м. Донецька відхилити.
Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 19 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Судді: