Справа № 22/0590/13537/12 Головуючий у 1 інстанції: Жарова Ю.І.
Категорія: 51 Доповідач: Краснощокова Н.С.
26 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Краснощокової Н.С.
суддів: Никифоряка Л.П., Мальованого Ю.М.
при секретарі: Папченко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства «Селидіввугілля» на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в місті Селидово Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я унаслідок професійного захворювання,
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я унаслідок професійного захворювання задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Селидіввугілля» ВП шахта «Україна» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я унаслідок професійного захворювання, одноразово 2550 грн.
У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати вказане рішення та відмовити позивачу в задоволенні позову. Посилається на необ'єктивний розгляд судом питання щодо пропуску позивачем строку позовної давності. Суд зобов'язаний був врахувати роз'яснення, надані у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та врахувати, що позивач пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України 3-х-місячний строк, що є підставою для відмови у позові. Також судом не враховано положення ч.2 ст. 237-1 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про охорону праці», відповідно до яких відшкодування шкоди (матеріальної і моральної) особі, що постраждала на виробництві здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення виходив із наступних встановлених ним обставин.
ОСОБА_1 тривалий час з 26.06.1960 року по 24.03.1999 рік працював в шкідливих та небезпечних умовах на підприємствах вугільної промисловості, а саме в ДП «Селидіввугілля», що призвело до отримання професійного захворювання - хронічного обструктивного бронхіту з вираженим бронхоспастичним компонентом та супутніх захворювань церебрального атеросклерозу з антено-невротичним синдромом перефірична ангіодистонія, хронічного лівостороннього мезотеіпаніту, рубцевого отиту, що підтверджено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 18 березня 1999 року. Професійне захворювання виникло у зв'язку з перевищенням гранично допустимої концентрації пилу на робочому місці, не постійним використанням зрошення. Висновком МСЕК від 24.03.1999 року при первинному огляді ОСОБА_1 визнано інвалідом другої групи, встановлено 80 % втрати професійної працездатності безстроково, протипоказана робота в підземних умовах, у контакті з пилом, або газами. Оскільки ушкодженням здоров'я на виробництві позивачеві спричинена моральна шкода, а стійка втрата професійної працездатності встановлена вперше висновком МСЕК від 24.03.1999р. в період дії Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. N 472 та до прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" суд стягнув з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди на підставі ст. ст. 237-1, 153 ч.3 КЗпП України та Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
В засідання апеляційного суд сторони не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені, що підтверджено наявними у справі телефонограмами.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та стягуючи з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я на виробництві 2 550 грн. суд правильно виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального і процесуального закону.
Так, судом встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що позивач, працюючи тривалий час на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих та небезпечних умовах праці отримав професійне захворювання - хронічний обструктивний бронхіт, висновком МСЕК від 24.03.1999р. йому вперше встановлено 70% втрати професійної працездатності безстроково у зв'язку з цим захворюванням та 2 група інвалідності, протипоказана робота у підземних умовах, важка фізична праця в неблагоприємних метеоумовах, робота в контакті з пилом, газами, токсичними речовинами. Внаслідок професійного захворювання, стійкої втрати професійної працездатності позивач відчував і відчуває фізичні і моральні страждання, порушена його нормальна життєдіяльність, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації його життя.
Оскільки стійка втрата професійної працездатності вперше встановлена позивачу 24.03.1999р. до прийняття та введення в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" суд обґрунтовано прийшов до висновку про стягнення відшкодування моральної шкоди з підприємства - роботодавця позивача. Враховуючи, що Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, що діяли на час встановлення позивачу стійкої втрати працездатності було визначено максимальний розмір відшкодування моральної шкоди - не більше 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 2 550 грн.
Позивачем апеляційна скарга на рішення не подана.
Доводи апеляційної скарги про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не можуть бути підставою для скасування рішення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1 - 1-4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон N 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року N 2694-XII "Про охорону праці" (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року N 229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Отже, оскільки право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності - з 24.03.1999р., на цей час Закон N 1105-XIV ще не був прийнятий, тому посилання апелянта на стягнення моральної шкоди з Фонду є безпідставними.
Необґрунтовані також доводи скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, дійсно застосовується тримісячний строк звернення до суду (ст. 233 КЗпП України). Однак, до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
За вказаних обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального закону і підстав для його скасування, як про це просить апелянт, немає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, Апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Селидіввугілля» відхилити.
Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: