Справа № 22ц/0590/12412/12 Головуючий у 1 інстанції Олещенко Л.Б.
Категорія 31 Доповідач Дундар І.О.
17 грудня 2012 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Санікової О.С.
суддів Дундар І.О., Барсукової О.І.
при секретарях Пасічній О.С., Музикант В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2 до прокуратури Донецької області, Головного управління МВС України в Донецькій області, Слідчого відділу дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області про визнання скоєння злочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 6 листопада 2012 року, -
Рішенням Ленінського районного суду м.Донецька від 6 листопада 2012 року в позові ОСОБА_1 до прокуратури Донецької області, ГУ МВС України в Донецькій області, СВ ДТП СУ ГУМВС України в Донецькій області про відшкодування в солідарному порядку матеріальної та моральної шкоди в розмірі 2000000 грн. відмовлено.
Не погодившись з рішенням, ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій просила задовольнити її позовні вимоги, оскільки суд помилково вважав, що відповідачем повинно бути ГУ УМВС України, в той час як вони не вказані в позовній заяві, вони просили визнати незаконними дії відповідачів за час розслідування, відносно яких він надав переконливі докази - судові постанови, ухвали, результати перевірки прокурора Донецької області, тобто на підставі ст.61 ЦПК ці факти не потребують доказів.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача Головного управління МВС України в Донецькій області Дробишева І.В. заперечувала проти апеляційної скарги.
Представники відповідача прокуратури Донецької області та Слідчого відділу дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області до суду не з»явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином - рекомендованими листами та факсом, про що свідчить особистий підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що по даним правовідносинам шкода відшкодовується на загальних підставах; позивач не надав доказів в обґрунтування злочинної бездіяльності прокуратури, СВ ДТП СУ УМВС України не є належним відповідачем, оскільки не є юридичною особою.
Такі висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та нормам законодавства України.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої, ніж передбачено в чч. 1 - 5 цієї норми, незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК, відповідно до ч. 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1, від імені якої діяв ОСОБА_2, посилався на те, що тривалий час не проводиться розслідування злочину, вчиненого відносно неї, прокуратура області займається приховуванням злочину.
Виходячи з положень п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позовна заява ОСОБА_1 не містить посилання жодну конкретну дію (бездіяльність), якими заподіяні позивачеві моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру та які саме.
Відповідно до п. 3 ст. 121 Конституції, ст. ст. 12, 30 Закону "Про прокуратуру", здійснюючи свої повноваження щодо нагляду за виконанням законів органами дізнання, досудового слідства, прокурор зобов'язаний, зокрема, перевіряти виконання вимог закону про прийом, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень громадян про вчинені злочини.
Судом установлено, що правовідносини сторін виникли з підстав відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органів прокуратури області і їх посадових осіб у зв'язку з незабезпеченням нагляду за діями працівників досудового слідства і прокуратури та невжиттям органами прокуратури заходів щодо розгляду в установленому законом (Кримінально-процесуальним кодексом) порядку обставин вчиненого відносно ОСОБА_1 діяння. Факт неправомірної бездіяльності посадових осіб прокуратури області не встановлений, дане питання взагалі не було предметом судового розгляду, оскільки ОСОБА_1 не висувала таких вимог.
Навпаки з довідки Слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області від 5 листопада 2012 року виходить, що протягом 2006 року після вчинення ДТП за участю ОСОБА_1 прокуратура розглядала та реагувала на всі звернення ОСОБА_1 в межах наданих повноважень; протягом 2007 -2011 років представник ОСОБА_1 звертався зі скаргами до суду, під час їх розгляду прокуратура діяла також в межах наданих повноважень; протягом червня 2011 року - листопада 2011 року прокуратура неодноразово скасовувала постанови про закриття провадження по даній кримінальній справі.
Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо недоведеності позовних вимог і обґрунтовано відмовив в задоволенні позову.
Не ґрунтуються на законі та не відповідають обставинам справи доводи апеляційної скарги про те, що належним відповідачем по справі є саме Слідчий відділ дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області, а не Головне управління МВС України в Донецькій області.
На підставі ст.28 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи, ч.1 ст.29 - здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
А як виходить з тимчасового положення про Слідчий відділ дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області, затвердженого 2 липня 2011 року, слідчий відділ не є юридичною особою і відповідно не може бути відповідачем по цивільній справі.
Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що він просив визнати дії відповідачів незаконними, що проігнорував суд, не відповідають обставинам справи.
Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позовна заява ОСОБА_1 (арк..спр.1-4) та уточнений позов (арк..спр.93-95) не містили таких вимог взагалі.
Також є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для звільнення від доказування відповідно до ст.61 ЦПК України, оскільки виходячи з положень даної статті не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.1), ч.2 - обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, ч.3 - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, ч.4 - вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином наявність постанов судів за результатами розгляду скарг позивача та листів прокуратури не звільняє його від обов»язку доказування обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.
Апеляційний суд вважає, що суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, правильно оцінив докази, що надані сторонами, та дав їм належну правову оцінку. Підстави для переоцінювання наявних в матеріалах справи доказів відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення. Нові докази не досліджувались апеляційним судом.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м.Донецька від 6 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді
Справа № 22ц/0590/12412/12 Головуючий у 1 інстанції Олещенко Л.Б.
Категорія 31 Доповідач Дундар І.О.
17 грудня 2012 року м.Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Санікової О.С.
суддів Дундар І.О., Барсукової О.І.
при секретарях Пасічній О.С., Музикант В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2 до прокуратури Донецької області, Головного управління МВС України в Донецькій області, Слідчого відділу дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області про визнання скоєння злочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2
на ухвалу Ленінського районного суду м.Донецька від 6 листопада 2012 року, -
Ухвалою Ленінського районного суду м.Донецька від 6 листопада 2012 року провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Донецької області, ГУ МВС України в Донецькій області, СВ ДТП СУ ГУМВС України в Донецькій області про визнання факту скоєння злочину, відшкодування матеріальної та моральної шкоди в частині визнання факту скоєння відповідачами злочину закрито.
Не погодившись з ухвалою, ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, так як судом були порушені норми процесуального права - суд не врахував, що відповідачі не є учасниками кримінальних подій, скоєних відносно позивача, а є особами, які порушують кримінально-процесуальний закон. Крім того, клопотання про закриття провадження по справі заявлено представником ГУ УМВС, томі він не мав права виступати від імені СВ ДТП СУ ГУУМВС в Донецькій області, а суд не мав права притягати до відповідальності відповідача, до якого не має позовних претензій.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача Головного управління МВС України в Донецькій області Дробишева І.В. заперечувала проти апеляційної скарги.
Представники відповідача прокуратури Донецької області та Слідчого відділу дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління МВС України в Донецькій області до суду не з»явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином - рекомендованим листами та факсом, про що свідчить особистий підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі в частині визнання факту скоєння злочину, суд першої інстанції виходив з того, що такі вимоги відповідно до ст.205 ч.1 п.1 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Такі висновки суду відповідають фактичним обставинам справи та нормам законодавства України.
Як виходить з позовної заяви (арк..спр.1-4) та матеріалів справи, однією з позовних вимог ОСОБА_1 є визнання того, що відносно неї вчинений злочин.
Відповідно до ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Провадження в кримінальних справах на території України згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 3 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину. При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Порядок розгляду заяв та повідомлень про злочини, встановлений ст. 97 КПК України.
Слід зазначити, що Розділ другий КПК України містить норми, які визначають види заяв та повідомлень про злочини, що є приводами до порушення кримінальної справи, а також порядок їх прийняття. Водночас, такі норми не регулюють увесь комплекс суспільних відносин, що стосуються цього питання, зокрема, відсутній порядок прийняття, реєстрації, обліку, розгляду заяв, повідомлень про злочини та іншої відповідної інформації, яка надходить до органів внутрішніх справ, прокуратури та суду.
На підставі Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 "У справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)" положення статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному зв'язку з положеннями частини другої статті 55 Конституції України, частини третьої статті 110, частини п'ятої статті 234, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядатися і вирішуватися в кримінальному судочинстві.
Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що провадження по справі в частині позовних вимог щодо визнання факту скоєння злочину, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а згідно п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Виходячи з викладеного суд дійшов вірного висновку про закриття провадження по справі в частині позовних вимог щодо визнання факту скоєння злочину. При цьому посилання суду першої інстанції в частині формулювання змісту позовних вимог щодо яких провадження по справі закривається як на «визнання факту скоєння відповідачами злочину» не вплинуло на правильність висновку суду.
Апеляційний суд також визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо того, що клопотання про закриття провадження по справі заявлено не уповноваженим представником відповідача з наступних підстав.
Виходячи зі змісту ст.205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, як за клопотання сторони, так і з інших підстав.
Крім того, ухвалою Ленінського районного суду м.Донецька від 16 жовтня 2012 року в якості співвідповідача по даній справі залучено ГУ МВС України в Донецькій області (арек.спр.153), повноважним представником якого і було заявлено клопотання (арк..спр.210, 219).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд: 1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі і не відносяться до тих підстав, з якими пов»язується можливість скасування ухвали.
Таким чином апеляційну скаргу слід відхилити, ухвалу суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.307, 312 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє ОСОБА_2 відхилити.
Ухвалу Ленінського районного суду м.Донецька від 6 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: