Справа № 22ц/775/917/2013
2/528/4025/2012) Головуючий у 1 інстанції Пікалова Н.М.
Категорія 5 Доповідач Санікова О.С.
14 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Санікової О.С.
суддів Дундар І.О., Алексєєва А.В.
при секретарі Пасічній О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про стягнення комунальних платежів в порядку регресу
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2012 року,-
12 жовтня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про приватизацію власниками житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 у рівних частках - по ? є ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
У серпні 2011 року внаслідок сварки зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_3, перелякана погрозами з боку чоловіка, вона була вимушена разом з дочкою ОСОБА_2 піти мешкати у квартиру своєї матері.
У період з серпня 2012 року вона з донькою неодноразово намагалися потрапити в квартиру, в якій зараз проживає відповідач, проте внаслідок створених ним перешкод, що полягають в умисній заміні дверних замків і погрозах з його боку, їм цього не вдавалося.
За даними фактами вона змушена була неодноразово звертатись до органів внутрішніх справ, що підтверджується постановами про відмову у порушенні кримінальних справ.
Виходячи з положень ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 321, 391 ЦК України вона і її дочка як власники ? частини квартири мають право нею користуватися, володіти та розпоряджатися, а відповідач перешкоджає їм у користуванні своєю власністю, тому просили усунути перешкоди з боку ОСОБА_3 у користуванні частиною квартири АДРЕСА_1 та вселити їх у зазначену квартиру.
30 жовтня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення регресної заборгованості, посилаючись на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 вона з їхньою дочкою ОСОБА_2 стали проживати за іншою адресою в м. Краматорську з грудня 2007 року, але залишались зареєстрованими в АДРЕСА_1.
З грудня 2007 року відповідачки перестали оплачувати свої долі комунальних платежів: опалення, обслуговування житла, газопостачання і вивіз сміття.
Він сам вимушений був платити повну вартість даних послуг - за себе і за відповідачок з метою запобігання виникнення заборгованості.
За період з жовтня 2009 року по вересень 2012 року загальна сума витрат з оплати за газ складає 791.37 грн., за опалення - 6078.51 грн., за обслуговування житла - 4459.44 грн., за вивіз сміття - 636.57 грн., а всього на суму 11969.89 грн. Загальна сума витрат відповідачок складає ? частину, тобто 5982 грн.
Добровільно відшкодувати свої долі витрат відповідачки відмовляються, тому просив стягнути з них солідарно на його користь сплачену ним заборгованість з оплати за обслуговування житла, опалення, газ та вивіз сміття в сумі 5982 грн. та понесені ним судові витрати.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені: зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселено їх у зазначену квартиру; в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 214.60 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 1360.80 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити, а його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи; суд безпідставно не взяв до уваги встановлені у судовому засіданні обставини, а саме те, що позивачки мали доступ у спірну квартиру і ОСОБА_1 періодично в ній проживала; після розірвання шлюбу вона з дочкою за власним бажанням залишила квартиру і вони стали проживати за іншою адресою; їх не проживання в квартирі підтверджується актом, а також поясненнями свідків; в процесі розгляду справи стало відомо небажання позивачок проживати в квартирі, про що свідчить їх письмова пропозиція купити у них їх долю; апелянт вважає, що розглядаючи його позовні вимоги, суд дійшов до неправильних висновків про те, що суд не має права стягувати солідарно регресні виплати по комунальним платежам, оскільки виплати треба здійснювати кожному відповідно своєї долі у праві сумісної дольової власності, чим порушив положення ст.ст. 360 та 544 ЦК України.
У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з'явились, надіслали заперечення на апеляційну скаргу, в яких також просять розглянути справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч приписам ч. 3 ст. 47 Конституції України, ч. 4 ст. 9 ЖК України протиправно обмежує позивачів у користуванні квартирою і фактично позбавляє їх житла; позивачі, права яких порушені, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування квартирою, що включає в себе зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні квартирою та вселення позивачів в квартиру.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за комунальні послуги, сплачених ОСОБА_3, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку, оскільки виплати треба проводити кожному відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, але такі позовні вимоги не заявлені, а суд не має права вийти за межі заявлених позовних вимог.
Проте повністю погодитись з такими висновками неможливо виходячи з наступного.
Згідно положень ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст. 328 цього Кодексу та ст. 150 ЖК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім"ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом спірна квартира АДРЕСА_1 належить по ? частини ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації Краматорського міськвиконкому 21 лютого 2000 року. В квартирі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Проте позивачі не мають можливості здійснювати своє право власності і, зокрема користуватися квартирою, оскільки в цьому їм перешкоджає відповідач, що підтверджується зверненнями 24 січня 2012 року та 25 квітня 2012 року ОСОБА_1 до органів внутрішніх справ із заявами про прийняття заходів до ОСОБА_3, який перешкоджає користуватися квартирою, оскільки він змінив замки, а ключів не надав та постановами про відмову у порушенні кримінальних справ за зверненнями ОСОБА_1, з яких вбачається, що опитаний ОСОБА_3 пояснив, що дійсно замінив замок на вхідній двері, а ключів ОСОБА_1 не дав, оскільки вона не проживає у спірній квартирі; 25 квітня 2012 року ОСОБА_1 приходила за місцем його проживання у спірній квартирі у в грубій формі вимагала дати їй ключі від квартири, на що він їй відмовив; при цьому ОСОБА_3 пояснив, що спірна квартира належить йому, оскільки дісталась від його матері, яка в ній раніше проживала. Зазначені обставини підтверджені ОСОБА_3 в апеляційному суді.
Судом першої інстанції допитані свідки, з пояснень яких вбачається, що між сторонами існують ненормальні стосунки, що призводить до перешкод у користуванні їх спільною квартирою; при цьому квартирою фактично користується ОСОБА_3, а ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_2 вимушені проживати в іншому місці.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що позивачки добровільно залишили спірну квартиру та доводи про те, що позивачки запропонували купити їх частку в квартирі, що свідчить про намір позбавитися від своєї власності, а тому позов про усунення перешкод у користуванні квартирою втрачає всякий юридичний смисл, не спростовують встановлені судом обставини перешкод у користуванні власністю і не є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вони не визнані у встановленому законом порядку такими, що втратили право користування житлом та не позбавлені права власності відносно нього.
Разом з тим висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 є помилковим виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом квартира АДРЕСА_1 належить по ? частини ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації Краматорського міськвиконкому 21 лютого 2000 року.
З листопада 1990 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_2, 1993 року народження.
Рішенням Краматорського міського суду від 14 червня 2012 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 розірваний. Зазначеним рішенням встановлено, що шлюбні відносини припинені на протязі останніх дванадцяти місяців. Припинення шлюбних відносин з серпня 2011 року і не проживання однією сім'єю встановлено також поясненнями ОСОБА_3, які він давав дільничному інспектору при перевірці заяв ОСОБА_1
З матеріалів справи, а саме квитанцій на оплату комунальних послуг, також вбачається, що плата у повному обсязі здійснювалась ОСОБА_3
Виходячи з положень ст. 360 ЦК України та встановлених обставин апеляційний суд вважає, що з відповідачів відповідно до їх частки у спільній власності на квартиру (1/2 частка) підлягають стягненню витрати, понесені ОСОБА_3 на оплату комунальних платежів, а саме опалення, обслуговування житла, газопостачання і вивіз сміття за період з серпня 2011 року по вересень 2012 року і які складають 2648.39 грн. На думку апеляційного суду витрати по сплаті комунальних платежів, понесені ОСОБА_3 за період з жовтня 2009 року стягненню з відповідачів не підлягають, оскільки в цей період сторони проживали однією сім'єю, у них був спільний бюджет, з якого і оплачувались комунальні платежі; при цьому відповідачем не підтверджено належними доказами не проживання сторін однією сім'єю з 2007 або з 2009 року.
Керуючись ст. ст.303-304, 307 ч.1, 309, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 11 грудня 2012 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про стягнення комунальних платежів в порядку регресу.
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_4 про стягнення комунальних платежів в порядку регресу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 сплачені ним комунальні платежі в сумі 2648,39 грн., судовий збір в сумі 54 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Судді: