№ 0554/1977/12 Головуючий першої інстанції Нестеренко Є.В.
Категорія: 45 Доповідач: Осипчук О.В.
вступна і резолютивна частини)
11" січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
Головуючого: Осипчук О.В.,
Суддів: Біляєвої О.М., Ткачук С.С.,
При секретарях: Шевченко А.В., Щебетуні В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Шахтарської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звільнення земельної ділянки, відновлення межових споруд, зобов'язання здійснювати будівництво з урахуванням будівельних норм, стягнення моральної шкоди та витрат на встановлення суміжних меж, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2012 року, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки, після уточнення якого просив заборонити ОСОБА_2 здійснювати забудову на території земельної ділянки, яка належить йому на праві власності, зобов'язати відповідачку звільнити належну йому земельну ділянку та за свій рахунок привести її до стану, придатного для використання, встановити за свій рахунок огорожу на межі двох спільних земельних ділянок, зобов'язати відповідачку здійснювати будування з урахуванням п.325 норм ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», стягнути з відповідачки на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн., витрати по справі у сумі 3563,52 грн. покласти на відповідачку.
В обґрунтування позову посилався на те, що він є власником житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Будинок розташований на земельній ділянці, що є його власністю. Відповідачка, яка мешкає у сусідньому будинку НОМЕР_1 розпочала будівництво прибудови до будинку при відсутності правоустановчих документів на земельну ділянку, захопивши при цьому частину його земельної ділянки, не відступивши 1 метр від межі.
Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Заборонено ОСОБА_2 здійснювати забудову на території земельних ділянок, які належать на праві власності ОСОБА_1, кадастровий номер 1415300000:01:012:0093 та № 1415300000:01:012:0094 за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_2: звільнити земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та привести її у попередній стан, до початку будівельних робіт, за власний рахунок; встановити межову споруду - паркан на межі двох земельних ділянок, розташованих за адресою АДРЕСА_1 та будинок НОМЕР_1 за власний рахунок. Стягнуто з відповідачки на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., витрати на встановлення суміжних меж у сумі 1635 грн. 26 коп., та 107 грн. 30 коп. понесені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування доводів скарги відповідач посилається на те, що позивачем взагалі не доведено факту порушення нею земельної межі та будівництво прибудови на території його земельної ділянки. Висновки суду про часткове задоволення позову не відповідають наявним в матеріалах справи доказам.
В апеляційному суді представник відповідачки ОСОБА_3 підтримав доводи скарги у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти скарги, просили рішення суду залишити без змін.
Від виконавчого комітету Шахтарської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність їх представника.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.
Відповідно до п.2,3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Задовольняючи частково позов суд керувався вимогами статей 91,103,108 ЗК України, ст.ст. 23,1167 ЦК України і виходив з того, що належними та допустимими доказами підтверджено порушення прав позивача на володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, які належать йому на праві власності. Суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов'язання відповідачки звільнити земельну ділянку, що належить позивачеві та шляхом заборони здійснювати будівельні роботи на земельній ділянці позивача.
Встановивши факт відсутності доказів наявності зовнішніх ознак та належності паркану будь - кому із сторін, суд визнав вимоги про поновлення паркану правомірними.
Стягуючи з відповідачки на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1000 грн., суд виходив з того, що позивач вимушений докладати зусиль по організації свого життя у зв'язку з порушенням права власності на земельну ділянку та ліквідацію паркану між земельними ділянками.
Проте суд дійшов таких висновків з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Кожному суб'єктові права власності на землю належать права володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на свій розсуд у межах, передбачених ЗК України.
Права власників земельних ділянок визначені частиною 1 ст. 90 ЗК України.
Частиною другою цієї статті передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Статтею 91 ЗК України визначені обов'язки власників земельних ділянок і, зокрема дотримання правил добросусідства.
Відповідно до ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральними органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Витрати по встановленню суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.
Спільне використання межових споруд врегульоване ст. 108 ЗК України, яка передбачає, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів. Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть в рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.
Відповідно до п.4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
За статтею 375 ЦК України власник земельної ділянки може зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку № 004703 та № 004704 є власником земельних ділянок площею 0,1000 га та площею 0,0176 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 0,0849 га за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2009 року, перехід права власності зареєстровано в поземельній книзі 8.01.2010 року за реєстром № 191010120333002.
Відповідно до будівельного паспорту від 30.12.2011 року, виданого відділом архітектури Шахтарської міської ради, відповідачка має намір здійснювати будівництво житлового будинку, гаражу, сараю для твердого палива, кухні, вбиральні за вказаною адресою. 16 січня 2012 року ОСОБА_2 звернулася з повідомленням до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області про початок виконання будівельних робіт ( а.с.48,51).
Згідно акту Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 31.05.2012 року ( а.с.57) не виявлено факту порушення вимог законодавства у сфері містобудування при здійсненні ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до фотоматеріалів здійснення позапланової перевірки від 31.05.2012 року межа між садибами НОМЕР_1 та НОМЕР_2 проходить між житловим будинком, який належить ОСОБА_2 та господарчими спорудами, які належать ОСОБА_1
Відповідно до листа виконавчого комітету Шахтарської міської ради від 12.10.2012 року в результаті обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 було встановлено, що по межі встановлено три межові знака. Виходячи з розташування третього межового знаку біля гаражу візуально видно, що межа у цьому місті порушена і будівля НОМЕР_1 займає частину земельної ділянки громадянина ОСОБА_1 Визначити факт порушення на місці, де громадянкою ОСОБА_2 розпочато будівництво не вдалось, оскільки між третім та другим межовим знаком неможливо провести пряму лінію, оскільки заважають капітальні надвірні споруди.
З актів прийомки-передачі межових знаків на зберігання ( а.с.129,130) вбачається, що власник суміжної земельної ділянки, тобто ОСОБА_2, при встановлені межових знаків присутньою не була і акти не підписувала.
Після встановлення межових знаків ОСОБА_1 звернувся до виконкому Шахтарської міської ради з заявою про проведення обстеження земельної ділянки з урахуванням встановлених межових знаків, про що свідчить його клопотання до суду (а.с.115).
Згідно акту перевірки від 17.12.2012 року, наданий позивачем та його представником, порушення ОСОБА_1 вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки загальною площею 0,1000 га із земель житлової та громадської забудови для функціонування жилого будинку та обслуговування господарських споруд не виявлено. Проте встановлено, що сусідня земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 не відповідає площі 0,0849 га, вказаній в акті серії ЯИ № 314465 та становить 0,0847 га.
Аналізуючи вищенаведені письмові докази апеляційний суд вважає наведені в скарзі доводи обґрунтованими та такими, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 60 ЦПК передбачає обов'язки доказування і подання доказів кожною стороною і вказує на те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суду першої інстанції не було надано жодного доказу, який би свідчив про порушення відповідачкою межі між суміжними земельними ділянками, виконання нею будівельних робіт на території належної позивачеві земельної ділянки і, відповідно порушення прав та інтересів позивача щодо користування, володіння та розпорядження належною йому власністю.
Акт позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 31.05.2012 року, проведеної Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, спростовує посилання позивача на порушення вимог законодавства у сфері містобудування при здійсненні ОСОБА_2 будівництва житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_2, оскільки такі порушення саме в місці проведення відповідачкою будівельних робіт виявлені не були.
З огляду на наведене вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 здійснювати будівництво з урахуванням п.325 норм ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Що стосується порушення межи у місці розташування третього межового знаку біля гаражу і вказівки на те, що будівля НОМЕР_1 займає частину земельної ділянки громадянина ОСОБА_1, то це не може бути прийнято в якості доказу порушення відповідачкою прав позивача з огляду на наступне.
Згідно акту встановлення і погодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 4 лютого 2003 року ( а.с.13) ОСОБА_1 та колишній власник будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_5 узгодили між собою встановлення в натурі меж земельної ділянки.
Відповідач ОСОБА_2 стала власником земельної ділянки тільки з 30 листопада 2009 року, коли згідно договору купівлі-продажу придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0849 га.
В апеляційному суді ОСОБА_1 пояснив, що претензій до колишнього власника земельної ділянки ОСОБА_5 стосовно будівництва останнім гаража, в тому числі частково і на його земельній ділянці, він не має.
Крім того, посилання позивача на збільшення відповідачкою своєї земельної ділянки за рахунок захвату його земельної ділянки спростовується наданим ним актом від 17.12.2012 року, який свідчить про те, що фактичний розмір земельної ділянки ОСОБА_2 є меншим за розмір, зазначений в державному акті.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції помилково ухвалив рішення про заборону ОСОБА_2 здійснювати забудову на території земельних ділянок, які належать на праві власності ОСОБА_1, та зобов'язав звільнити земельну ділянку з приведенням у попередній стан за власний рахунок, яка належить на праві власності ОСОБА_1
Що стосується висновку суду про зобов'язання відповідачку встановити паркан на межі двох земельних ділянок за власний рахунок, то він також зроблений судом без достатніх правових підстав і без наявності доказів на підтвердження цих позовних вимог.
Позивачем на підтвердження цих вимог не зазначено і не надано ніяких доказів будівництва саме ним паркану, розміру межової споруди, яка підлягає відновленню. На аркуші справи 65 знаходиться фото № 9 на якому відображено межу між садибами сторін і з якого вбачається, що межовою спорудою між земельними дільницями фактично є стіна сараю, який належить ОСОБА_1 і який впритул побудований до стіни будинку відповідачки.
З урахуванням наведеного, а також зазначених вище обставин встановлення межових знаків без участі суміжного землекористувача, наявних доказів невідповідності земельної ділянки ОСОБА_2 розмірам, зазначеним в державному акті на право власності на земельну ділянку, апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання встановити паркан та стягнення з відповідачки половини суми понесених затрат на встановлення межових знаків задоволенню також не підлягають.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем вимог про порушення його прав як власника земельної ділянки, то не підлягають задоволенню і вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 29 листопада 2012 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - виконавчий комітет Шахтарської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звільнення земельної ділянки, відновлення межових споруд, зобов'язання здійснювати будівництво з урахуванням будівельних норм, стягнення моральної шкоди та витрат на встановлення суміжних меж відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: