Справа №22ц/0590/12918/2012 Головуючий в 1 інстанції Алтухова О.С.
Категорія 3 Доповідач Пономарьова О.М.
18 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.,
суддів Мальованого Ю.М., Биліни Т.І.,
при секретарі Бордюзі Л.О.,
за участю
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23 листопада 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальних ресурсів Донецької міської Ради, ОСОБА_3, 3-я особа: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним приватизації квартири, свідоцтва про право власності на квартиру та заповіту,-
В лютому 2011 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що 29 січня 1987 року уклала шлюб із ОСОБА_5 та як член сім'ї стала проживати в квартирі свого чоловіка за адресою: АДРЕСА_1. Вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство. У 1993 році вона зареєструвалася в спірній квартирі. Діти ОСОБА_5 в цій квартирі ніколи не проживали, а проживали окремо зі своїми сім'ями.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті вона дізналася, що у 2004 році ОСОБА_5 подарував квартиру своїй онуці - ОСОБА_6, але потім - у 2010 році договір дарування розірвав.
Від приватного нотаріуса вона дізналася про те, що 6 вересня 1993 року ОСОБА_5 приватизував квартиру та 17 серпня 2010 року склав заповіт, відповідно до якого заповів квартиру відповідачу ОСОБА_3
Посилаючись на те, що на момент приватизації вони з ОСОБА_5 проживали в квартирі понад 6 років, ОСОБА_1 просила визнати недійсним приватизацію квартири, свідоцтво про право власності на квартиру та заповіт.
Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним та скасовано розпорядження Директора Фонду комунального майна Донецької міської Ради народних депутатів 13801 від 06 вересня 1993 року про задоволення заяви про приватизацію та передачу в особисту власність ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 .
Визнано недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1 у приватну особисту власність ОСОБА_5.
Визнано недійсним свідоцтво № 13801 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 06 вересня 1993 року, видане Фондом комунального майна Донецької міської ради.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 142,03 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 гривень, а всього 162 (сто шістдесят дві) гривні 03 копійки. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_3 та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати щодо задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсною приватизацію квартири АДРЕСА_1, та визнання недійсним свідоцтва про право власності № 13801 від 6 вересня 1993 року, виданого Фондом комунального майна на цю ж квартиру. В обґрунтування доводів скарги апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не виконав ухвалу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, яка скасувала попереднє рішення суду про задоволення вимог ОСОБА_1. Позивачка без поважних причин пропустила строк позовної давності для звернення до суду з позовом про захист порушеного права, яке виникло у неї з 6 вересня 1993 року - з моменту отримання ОСОБА_7 свідоцтва по право власності на квартиру та вважає, що ОСОБА_1 повинна була знати про факт приватизації ним квартири.
Відповідач ОСОБА_3 вважає, що не можна визнавати приватизацію квартири та свідоцтва про право власностінедійсними, оскільки це розширює поняття «недійсності» і не може застосовуватись до документів про визнання їх недійсними.
Посилання суду на Закон України «Про свободу пересування та вільній вибір місця проживання в Україні», який набувв чинності лише в 2004 році, вважає безпідставним. Крім того, вважає, що оскарження рішення Фонду комунального майна Донецької міської ради народних депутатів підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
В частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 сторони рішення суду не оскаржують.
В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення суду без змін, як правильне та законне.
Інші учасники процесу в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Апеляційний суд вважає можливим розглядати справу у відсутність відповідачів та третій осіб, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, задовольняючи позов частково, виходив із того, що при здійсненні 6 вересня 1993 року приватизації спірної квартири Фондом комунального майна Донецької міської ради були порушені вимоги законодавства України та права позивачки щодо приватизації. При цьому не враховано, що на момент приватизації ОСОБА_1 була членом сім'ї наймача ОСОБА_5 та протягом 6 років постійно проживала з наймачем однією сім'єю, мала з ним спільний бюджет й вела спільне господарство; своєї згоди на приватизацію квартири і передачу у власність чоловіку як дружина і член його сім'ї не надавала.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі.
Згідно з пунктом 5 «Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15 вересня 1992 року передача займаних квартир здійснюється у приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі разом з наймачем.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу укладення шлюбу V-НО № НОМЕР_1, виданого 29 січня 1987 року Ворошиловським районним відділом ЗАГС м. Донецька 29 січня 1987 року ОСОБА_1 уклала шлюб із ОСОБА_5
Згідно з довідкою № 99 від 27 січня 2011 року абонентської служби комунального підприємства «Служба єдиного замовника Ворошиловського району м. Донецька», що складена на підставі акта зі слів сосідів, ОСОБА_1 проживала із чоловіком - ОСОБА_5 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1, з січня 1987 року.
Судом встановлено, що в спірній квартирі зареєстрованим був тільки ОСОБА_5, який в лютому 1993 року звернувся до Фонду комунального майна Донецької міської ради з заявою про оформлення передачі йому у власність спірної квартири і 6 вересня 1993 року йому видано свідоцтво № 13801 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 ( а.с. 9, 32)
В позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що до укладання шлюбу постійно проживала і була прописана за адресою: АДРЕСА_2.
Ці обставини підтверджені довідкою та копією особистих рахунків (а.с. 223-226), з яких вбачається, що ОСОБА_1 з 19 вересня 1974 року по 17 березня 1989 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
З 17 березня 1989 року, вже перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_5, позивачка зареєструвалась за адресою: АДРЕСА_3, де була зареєстрована до грудня 1993 року, що не спростовувала в судовому засіданні і сама позивачка.
Оскільки за змістом статтей 64,65 ЖК наймач і члени сім'ї, що проживають разом з ним, набувають права користування одним жилим приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду, особа, яка вселилась до наймача як член сім'ї, не набуває право користування займаним ним жилим приміщенням, якщо вона зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду.
Таким чином, позивачка до грудня 1993 року зберігала за собою право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3, а тому не могла набути право користування займаним нею приміщенням в спірній квартирі та право на приватизацію відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
За таких обставин суд першої інстанції висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсної приватизації спірної квартири дійшов з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та зробив висновки, які невідповідають обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 309 ч.1 п.п. 3,4 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23 листопада 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним приватизації квартири, свідоцтва про право власності на квартиру та розподілу судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Управління комунальних ресурсів Донецької міської Ради, ОСОБА_3, 3-я особа: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 та визнання недійсним свідоцтва про право власності на вищевказану квартиру.
В решті рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 23 листопада 2012 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Т.І. Биліна
Ю.М. Мальований