Справа № 22ц-10377/2012 р. Головуючий у 1 інстанції Семіряд І.В.
Категорія 52 Доповідач Канурна О.Д.
13 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - судді Новосядлої В.М.
суддів: Кішкіної І.В., Канурної О.Д.,
при секретарі Шевченко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» на рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 06 вересня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 06 вересня 2012 року позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, задоволено.
Визнано наказ Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» № 82-К від 11.06.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади кресляра відділу програмного забезпечення та інформатики Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» на підставі ч. 1 п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з скороченням штату - незаконним.
ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді кресляра відділу програмного забезпечення та інформатики Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» з 12 червня 2012 року.
Стягнуто з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.06.2012 року по 06.09.2012 року в розмірі 6200 грн. 65 коп., моральну шкоду в розмірі 1000 грн.
Стягнуто з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» на користь держави судові витрати в розмірі 214 грн. 60 коп.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за один місяць в розмірі 2033 грн. допущено до негайного виконання, остаточна сума стягнення по заробітній платі складає 4167 грн. 65 коп.
З вказаним рішенням суду не погодився відповідач і оскаржив його в апеляційному порядку. В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам по справі. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників відповідача, пояснення позивача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 01.02.2005 року працювала на посаді кресляра-оператора відділу програмного забезпечення та інформатики КП «БТІ м. Донецька». Згідно наказу № 87-К від 01.07.2009 року ОСОБА_1 згідно її заяви була переведена на посаду кресляра відділу програмного забезпечення та інформатики КП «БТІ м. Донецька».
Наказом начальника КП «БТІ м. Донецька» від 03.04.2012 року № 55 був затверджений штатний розклад посад та працівників КП «БТІ м. Донецька» з 01.04.2012 року у складі штату 164 працівника.
Згідно наказу № 58 від 11.04.2012 року КП «БТІ м. Донецька» було прийнято рішення скоротити посаду кресляра відділу програмного забезпечення і інформатики, про що повідомити ОСОБА_1 (а.с. 50).
Наказом № 82-К від 11.06.2012 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з посади кресляра відділу програмного забезпечення та інформатики КП «БТІ м. Донецька» з 11.06.2012 року без згоди профсоюзного комітету діючої на підприємстві первинної профсоюзної організації «Захист справедливості» «БТІ м. Донецька» у зв'язку з скороченням штату по пункту 1 статті 40 КЗпПУ. В день звільнення позивач була ознайомлена з даним наказом та отримала його копію.
Пунктом 1 статті 40 КЗпПУ передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 1 статті 43 КЗпПУ передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
З матеріалів справи вбачається, що 20 вересня 2007 року виконавчим комітетом Донецької міської ради зареєстрована первинна профспілкова організація Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька».
Позивач ОСОБА_1 станом на 17.06.2012 року входила до керівного складу первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» як член профкому. Вказана первинна профспілкова організація належить до Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» та має статус юридичної особи.
Відповідач 11.04.2012 року, 11.06.2012 року, 25.05.2012 року письмово звертався до профспілкового комітету «Захист справедливості» КП «БТІ м. Донецька», членом якого є позивач про узгодження звільнення позивача з займаної посади та відповідно 23.04.2012 року, 21.05.2012 року та 06.06.2012 року було прийнято рішення про відмову в наданні згоди про звільнення позивача з займаної посади.
Частиною 3 статті 252 КЗпПУ передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок).
Згоди на звільнення ОСОБА_1 Всеукраїнська профспілка «Захист справедливості» на час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади не надавала, вказане питання не розглядала, оскільки відповідач до Всеукраїнської спілки «Захист справедливості» не звертався.
Висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем звільнення позивача ОСОБА_1 було здійснено не правомірно, без дотримання вимог вказаного трудового законодавства є законним і обгрунтованим, оскільки частиною 3 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у редакції Закону України від 13.12.2001 року № 2886-III передбачено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності поперередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями) передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43-1 КЗпП. Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що профспілковий комітет КП «БТІ м. Донецька» дав згоду на звільнення ОСОБА_1 за ч. 1 статті 40 КЗпПУ не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 не є членом профспілкового комітету КП «БТІ м. Донецька».
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що звільнення ОСОБА_1 за п. 1 статті 40 КЗпПУ було здійснено відповідно до вимог трудового законодавства не заслуговують на увагу, оскільки наданими по справі доказами спростовуються вказані доводи.
Так, посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не мав інформації, що ОСОБА_1 є членом первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» Комунального підприємства «БТІ м. Донецька» є необгрунтованими, оскільки з листів начальника КП «БТІ м. Донецька», направлених на адресу голови профкому ППО ВПС «Захист справедливості» КП «БТІ м. Донецька» для узгодження звільнення з займаної посади ОСОБА_1 вбачається, що адміністрація БТІ м. Донецька просить дати згоду на звільнення ОСОБА_1, яка є членом вказаного профкому (том № 1 а.с. 10-12).
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що стороною колективного договору є виборний орган первічної профспілкової організації КП «БТІ м. Донецька» і представляє інтереси 97/100 працівників БТІ м. Донецька не заслуговують на увагу, оскільки за повідомленням Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку позивач ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3та ОСОБА_4 станом на 17.06.2012 року входила до керівного складу первинної профспілкової організації Всеукраїнської профспілки «Захист справедливості» Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» м. Донецька як член профкому. Вказана первинна профспілкова організація належить до Всеукраїнської профспілки «Зазист справедливості» та має статус юридичної особи (а.с. 171-175).
Статтею 10 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що усі профспілки рівні перед законом і мають рівні права щодо здійснення представництва та захисту прав і інтересів членів профспілки.
Рішенням Конституційного суду України від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/98 передбачено, що поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яка вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 Кодексу законів про працю України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди.
Професійні спілки, які діють на одному й тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання про надання згоди на розірвання трудового договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, організації, членом якої є працівник.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 08 листопада 2012 року було запропоновано Всеукраїнській професійній спілки «Захист справедливості» розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 КЗпПУ (том № 2 а.с. 70).
Як вбачається із листа № 27112012-1п від 27.11.2012 року, Всеукраїнська професійна спілка «Захист справедливості» не дала згоди на звільнення ОСОБА_1 із посади кресляра КП БТІ м. Донецька (том № 2 а.с. 74).
Доводи апеляційної скарги про те, що відмова профспілкового комітету ППО ВПС «Захист справедливості» КП «БТІ м. Донецька» про відмову в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є необгрунтованою і немає юридичного значення не заслуговує на увагу, оскільки в засіданнях профспілкового комітету ППО ВПС «Захист справедливості» КП «БТІ м. Донецька» приймали участь всі члени профкому.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано жодного доказу заподіяння їй моральної шкоди є необгрунтованими, оскільки статтею 237-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди та визначивши її в розмірі 1000 грн., суд в повній мірі врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в п. 9 постанови № 4 від 31 березня 1995 року (з наступними змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» про те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Визнаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд навів в рішенні відповідні мотиви.
Суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, засади розумності, виваженості і справедливості.
Виходячи із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів та вимог закону, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача.
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального закону, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що право звільнення працівника за п. 1 статті 40 КЗпПУ має лише керівник підприємства не заслуговує на увагу, оскільки пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами і доповненнями) передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи не попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
В даному випадку власником підприємства були порушені норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника.
Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецька» відхилити.
Рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 06 вересня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: