Справа №22ц-11444/12 р. Головуючий у 1 інстанції - Гладка І.А.
Категорія - 5 Доповідач - Зінов'єва А.Г.
13 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Смєлік С.Г.
Биліни Т.І.
при секретарі: Федоровій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Квант», товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «БудЗв'язокДон» та ОСОБА_2 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до приватної виробничо-комерційної фірми (далі ПВКФ) «Бест» про встановлення порядку користування спільною власністю та прилеглою територією, ОСОБА_3 до ПВКФ «Бест» про виділення долі в спільній власності, встановлення порядку користування нею та прилеглою територією, ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» до ПВКФ «Бест», ОСОБА_2 і ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, Донецька обласна філія АКБСР «Укрсоцбанк», ПАТ «Перший Український міжнародний банк», науково-виробниче підприємство «Елекон», ТОВ «Ліспром», ТОВ «Техресурси» та ТОВ «Конкорд-ЛТД» про визнання права власності,-
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 29 серпня 2012 року у задоволенні вищевказаних позовів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду позивачі ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон», принесли апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду в частині відмови у задоволенні їх позову скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили в цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачі ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» посилалися на те, що суд при розгляді справи порушив процесуальне законодавство. Зокрема, судовий процес не фіксувався технічними засобами; їх зустрічний позов був приєднаний до основної справи лише через дев'ять місяців після його подання; копія ухвали про відкриття провадження по справі їм не надсилалася; 29.08.2012 р. суддя, не відкриваючи судового засідання, не роз'яснюючи прав сторонам, можливості заявляти відводи та клопотання, не надавши можливості висловити свої доводи та заперечення, виступити в судових дебатах, повідомила про прийняте рішення. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції в мотивувальній його частині взагалі не виклав висновків, які стали підставою для відмови у задоволенні їх позовних вимог. Крім того, судом ухвалене рішення не проголошувалося, вступна та резолютивна його частини сторонам не вручалися, а повний текст рішення був вручений лише 01.10.2012 р.
Позивач ОСОБА_2 також не погодився з рішенням в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, просив його скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач ОСОБА_2 посилався на те, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства розглянув справу за його відсутності, не повідомивши його належним чином про день, час та місце слухання справи. Суд також порушив вимоги щодо виготовлення вступної і резолютивної частини рішення, та направлення сторонам, які не приймали участь у розгляді справи повного його тексту. Крім того, суд розглянув лише частину його позовних вимог, щодо усунення перешкод у користування власністю, тоді як вимоги щодо виділу частки у сумісній власності - залишилися поза увагою суду. Суд також не звернув уваги на те, що його право користування на частину приміщень, які він просив виділити із сумісної власності, встановлене рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 07.11.2008 р., яке набуло чинності, і такі обставини, відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи. На день ухвалення рішення, як і на сьогодні відповідач ПВКФ «Бест» не є власником жодного приміщення і тому не має права вирішувати питання щодо оплати комунальних послуг, експлуатації будівлі тощо. Висновки суду про відсутність між ним та ПВКФ «Бест» договірних відносин стосовно користування комунальними послугами не відповідають дійсності, оскільки фактично відповідач виставляє йому рахунки, які він сплачує.
В судовому засіданні представники ТОВ «Квант», ТОВ «БудЗв'язокДон» та ОСОБА_2 апеляційні скарги підтримали і просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача ПВКФ «Бест» проти апеляційних скарг заперечував, просив їх відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Представник третьої особи ОСОБА_11 покладався на розсуд суду.
Інші сторони та треті особи до судового засідання не прибули, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарги задоволенню не підлягають.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано відмовив ОСОБА_2, ТОВ «Квант», ТОВ «БудЗв'язокДон» у задоволенні їх вимог.
При розгляді справи щодо позовних вимог ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» судом першої інстанції було встановлено, що 18.06.2007 р. між ТОВ «Квант» та ПВКФ «Бест» був укладений договір №46-Д дольової участі у будівництві адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення торгівельних та офісних приміщень, яке здійснювалося забудовником - ПВКФ «Бест» (далі Договір №46-Д). Предметом вказаного Договору №46-Д являвся дольовий об'єкт, який є власністю пайщика (ТОВ «Квант»), має планову площу - 96 кв.м., розташований на четвертому поверсі в блок-секції №46 і зафіксований на плані забудови. Відповідно до умов Договору №46-Д кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання, по виконанні яких ТОВ «Квант» набуває права власності на дольовий об'єкт. При цьому, реєстрація такого об'єкта відбувається компетентним органом при наявності передбачених законодавством документів.
Судом першої інстанції також було встановлено, що 23.01.2008 р. аналогічний договір за №34-Д був укладений між ТОВ «БудЗв'язокДон» та ПВКФ «Бест» (далі Договір №34-Д). Предметом вказаного Договору №34-Д являвся дольовий об'єкт, який є власністю пайщика (ТОВ «БудЗв'язокДон»), має планову площу - 163,8 кв.м., розташований на третьому поверсі в блок-секції №34 і зафіксований на плані. Виходячи з умов Договору№34-Д, після виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань, пайщик ТОВ «БудЗв'язокДон» набуває права власності на дольовий об'єкт, реєстрація якого здійснюється компетентним органом при наявності відповідних документів.
Згідно актів приймання-передачі приміщень від 26.03.2008 р., позивачам ТОВ «Квант» і ТОВ «БудЗв'язокДон» були передані приміщення - дольові об'єкти за вищевказаними договорами відповідно загальною площею 93,1 кв.м. та 163,8 кв.м.
Крім того судом першої інстанції встановлено, що 12.12.2006 р. між ПВКФ «Бест» та ОСОБА_2 був укладений договір №128-Д дольової участі у будівництві адміністративної будівлі за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення торгівельних та офісних приміщень, яке здійснювалося забудовником - ПВКФ «Бест» (далі Договір №128-Д). Предметом вказаного Договору №128-Д являвся дольовий об'єкт, який є власністю пайщика (ОСОБА_2), має планову площу - 496,5 кв.м., розташований на сьомому поверсі в блок-секціях №71,72,73 (згідно технічного паспорту БТІ має літери 3,2,1) і зафіксований на плані об'єкту. Відповідно до умов Договору №128-Д кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання, по виконанні яких ОСОБА_2 набуває права власності на дольовий об'єкт. При цьому, реєстрація такого об'єкта відбувається компетентним органом при наявності передбачених законодавством документів.
Рішенням Северо-Донбаського постійно діючого Третейського суду від 27 жовтня 2008 року об'єкт нерухомості - будівля дискоклубу та бізнесцентру за поштовою адресою: АДРЕСА_1 визнані об'єктом спільної дольової власності з визначенням ідеальних часток, зокрема: ОСОБА_2 - 45/1000, ТОВ «Квант» - 8/1000 та ТОВ «БудЗв'язокДон» - 15/1000.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 07 листопада 2008 року, яке набуло чинності, за ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення площею 496,5 кв.м., визначене у Договорі №128-Д, на підставі якого позивач зареєстрував своє право власності в органах БТІ належним чином 01.12.2008 р.
Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 24 грудня 2008 р. було припинено право спільної часткової власності на спірну забудову та визнано на неї право власності за особами, які є сторонами та третіми особами по даній справі. Вказане рішення скасоване рішенням апеляційного суду Донецької області від 18 листопада 2010 р. і у задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до вимог ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Згідно ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 та ПВКФ «Бест» є суб'єктами права спільної часткової власності, оскільки їх частки визначені вищевказаними судовими рішеннями.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Як вбачається зі ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) (далі Закон), який регулює відносини суб'єктів права власності щодо користування та розпорядження нерухомим майном, допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Неподільне майно - неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.
Відповідно до вимог ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Згідно ст. 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2, ним ставиться питання про виділ в натурі частки у спільній сумісній власності, зокрема частини коридору, санвузлів, ліфтів та вузлів. Вказані приміщення віднесені до допоміжних приміщень та приміщень загального користування і є неподільними, оскільки розподіл їх без втрати цільового призначення неможливий.
За вказаних обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 в цій частині вимог.
Щодо вимог ОСОБА_2 про виділ йому частки прибудинкової території, то суд першої інстанції також прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вони задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 1 Закону, прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку; житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.
Як вбачається з матеріалів справи, акт на землю для забудови нежитлового приміщення був виданий ПВКФ «Бест». Прибудинкова територія призначена до обслуговування цілісного майнового комплексу і не є частковою спільною власністю, насамперед з тих підстав, що у власність не передавалася. Крім того, вона також є неподільним об'єктом, оскільки розподіл її без втрати цільового призначення неможливий.
Стосовно вимог ОСОБА_2 про зобов'язання ПВКФ «Бест» не чинити перешкоди у користуванні власністю, зокрема нежитловим приміщенням площею 496,5 кв.м., розташованим на 7-му поверсі шляхом забезпечення безперебійної подачі електроенергії, водопостачання та теплопостачання; безперешкодного під'їзду до будівлі та проходу до приміщення, а також інших інженерних, енергетичних комунальних та комунікаційних мереж і т.п., то вони також задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
При цьому, згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами фактично виник спір щодо оплати комунальних послуг.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Виходячи з викладеного, діючим законодавством не передбачено захист права шляхом зобов'язання безперебійно надавати комунальні послуги, порядок надання яких передбачений спеціальними законами та віднесений до компетенції відповідних підприємств.
Щодо перешкод у під'їзді до будівлі та проході до приміщення, то доказів наявності таких позивачем не надано. Більш того, позивачем, у разі їх наявності, не конкретизовано яким способом повинно бути відновлене чи захищене його право.
За цих же обставин необґрунтовані позовні вимоги ОСОБА_2 і щодо інших інженерних, енергетичних комунальних та комунікаційних мереж.
Враховуючи наведене у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ОСОБА_2
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи позивача ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції в порушення вимог процесуального законодавства розглянув справу у його відсутності, не повідомивши його належним чином про день, час та місце слухання справи. А також порушив вимоги щодо виготовлення вступної і резолютивної частини рішення, та направлення сторонам, які не приймали участь у розгляді справи повного його тексту, оскільки якщо такі і мали місце, вони не впливають на правові висновки суду і відповідно до процесуального законодавства не є підставами для скасування судового рішення.
Необґрунтовані доводи ОСОБА_2 і про те, що судом розглянуто лише частину його позовних вимог, оскільки в резолютивній частині рішення зазначено про відмову ОСОБА_2 у задоволенні всіх вимог, які перелічені ОСОБА_2 у назві позовної заяви. Виходячи з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, вимоги щодо виділу частки у спільній сумісній власності також були предметом розгляду.
Безпідставні доводи апелянта ОСОБА_2 про те, що його права на допоміжні приміщення, на виділенні яких із сумісної власності він наполягає, встановлене рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 07.11.2008 р., яке набуло чинності. Вказаним рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення площею 496,5 кв.м. Питання ж щодо допоміжних приміщень або приміщень загального користування вказаним рішенням не вирішувалося.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що відповідач ПВКФ «Бест» не є власником жодного приміщення і тому не має права вирішувати питання щодо оплати комунальних послуг, експлуатації будівлі тощо, оскільки питання щодо названих прав ПВКФ «Бест» не було предметом розгляду суду першої інстанції у зв'язку з відсутністю такого позову.
Безпідставні доводи позивача ОСОБА_2 і щодо висновків суду про відсутність між ним та ПВКФ «Бест» договірних відносин стосовно користування комунальними послугами, оскільки таких договорів, які відповідно до діючого законодавства укладаються у письмовому вигляді, позивачем не надано. Стосовно фактично виниклого, але не заявленого ОСОБА_2 спору про розмір оплати комунальних послуг, то останній не позбавлений можливості вирішити дане питання іншим шляхом.
Щодо позовних вимог ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» про визнання права власності на приміщення, які розташовані на відповідних поверхах основної будівлі, то суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.
Як вбачається з вимог ЦК України, законодавством передбачена можливість визнання права власності за рішенням суду лише на підставі ст.ст. 335, 376 та 392 ЦК України, тобто відповідно: набуття права власності на безхазяйну річ; самочинне будівництво чи визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У даному випадку правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з правом власності на новостворене нерухоме майно, яке будувалося на підставі договорів про створення спільної сумісної власності, тобто на підставі ст. 331 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Виходячи з вказаної норми закону, вона не передбачає можливості встановлення права власності на підставі рішення суду. Крім того, відповідно до вимог ЦК України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. (в редакції за станом на день виникнення правовідносин) право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації, яка здійснюється відповідно до вимог вищеназваного закону.
Як вбачається з Договорів №46-Д та №34-Д, ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» є власниками відповідних приміщень в будівлі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення торгівельних та офісних приміщень. Відповідно до п. 5.6 Договорів свідоцтво про право власності на дольовий об'єкт пайщикам (якими є позивачі по зустрічному позову) видається органом БТІ м. Донецька на підставі рішення органів виконавчої влади та наданих забудовником (ПВКФ «Бест») документів.
Як встановлено в ході слухання справи право власності ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» на визначені в Договорах об'єкти ніким не оспорюється. Позов останніми пред'явлений лише з підстав відмови БТІ провести державну реєстрацію, що є іншими правовідносинами.
За вказаних обставин у суду першої інстанції не було підстав для задоволення позову ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон».
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи ТОВ «Квант» та ТОВ «БудЗв'язокДон» про порушення судом першої інстанції процесуальне законодавство, зокрема: не проведення фіксування судового процесу; несвоєчасне прийняття зустрічного позову; несвоєчасне надіслання процесуальних документів; порушення проведення судового процесу, оскільки такі порушення, якщо вони мали місце, не впливають на правові висновки суду і не є підставами для скасування рішення.
За вказаних обставин необґрунтовані доводи і щодо проголошення судового рішення та вручення його копії сторонам.
Таким чином рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Квант», товариства з обмеженою відповідальністю «БудЗв'язокДон» та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 серпня 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: