Справа №22ц-12746/12 р. Головуючий у 1 інстанції - Шеїна Л.Д.
Категорія - 45 Доповідач - Зінов'єва А.Г.
13 грудня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді: Зінов'євої А.Г.
суддів: Ларіної Н.О.
Смєлік С.Г.
при секретарі: Федоровій А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жданівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-
Рішенням Жданівського міського суду від 08 листопада 2012 року ОСОБА_2 у задоволенні вищевказаного позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просив ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилався на те, що в ході слухання справи судом першої інстанції достовірно було встановлено, що відстань від спірного гаражу до суміжної межі складає 0,7 м. Судом неправильно зазначено в рішенні про можливі погрішності при вимірюванні, оскільки це в судовому засіданні спростовувалося поясненнями спеціаліста, який наполягав на тому, що відстань невелика і тому вимірювання є точними. Суд також неправильно зазначив про відсутність його заперечень щодо знаходження гаражу при підготовці документів на приватизацію, оскільки у даному випадку мова йдеться лише стосовно суміжних меж земельних ділянок. Суд також безпідставно не прийняв до уваги в якості доказів надані фотознімки, з яких чітко вбачається збіг осадків по суміжній межі, від яких мокріє стіна літньої кухні та утворюються перешкоди доступу для обслуговування будівель. Поза увагою суду також залишилися ті обставини, що відстань в 0,7 м. від гаражу до суміжної межі є порушенням будівельних норм, оскільки повинна бути не меншою від 1,0 м. і що такі порушення спричиняють йому незручності.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.
Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які виникли між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
При розгляді справи судом встановлено, що на підставі договору дарування від 14.06.2007 року ОСОБА_2 на праві власності, зареєстрованому належним чином 17.07.2007 року, належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 та на підставі Державного акту №959991 від 20.06.2011 р. - земельна ділянка площею 0,1000 га за цією ж адресою. ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.10.2008 р. на праві власності, зареєстрованому належним чином, належить 43/100 частини домоволодіння АДРЕСА_2 і на підставі Державного акту - земельна ділянка площею 0,1000 га. На земельній ділянці останнього на відстані 0,7 м. від суміжної межі з позивачем знаходиться гараж 1988 року забудови, який прийнятий в експлуатацію.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є гараж, розташований на земельній ділянці відповідача і забудований в 1988 р.
Відповідно до вимог ст. 23 ЗК України (в редакції 1970 р. із змінами і доповненнями на момент забудови спірного гаража), землекористувачі мають право і повинні користуватися земельними ділянками в тих цілях, для яких вони їм надані. Землекористувачі зобов'язані раціонально й ефективно використовувати землю, бережно ставитися до неї, не чинити на наданих їм земельних ділянках дій, які б порушували інтереси сусідніх землекористувачів.
Згідно ст. 24 ЗК України (в редакції 1970 р. із змінами і доповненнями на момент забудови спірного гаража), залежно від цільового призначення кожної земельної ділянки, наданої в користування, землекористувачі мають право в установленому порядку, зокрема, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будови і споруди.
В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що на земельній ділянці, яка з 2009 року належить на праві власності відповідачу, в 1988 році був збудований гараж, який прийнятий в експлуатацію і не є самочинним. Вказані обставини свідчать про його зведення в установленому законом порядку. Крім того, оскільки попереднім сусіднім землекористувачем не пред'являлося щодо забудови претензій, то такі дії не порушували його інтереси.
Як вбачається з вимог ст. 90 ЗК України (в редакції 1970 р. із змінами і доповненнями на момент забудови спірного гаража), на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.
Відповідно до вимог ст. 22 ЗК України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Згідно ч.1 ст. 23 ЗК України, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
В ході слухання справи судом першої інстанції було встановлено, що земельні ділянки сторонами належать на праві власності відповідно з 2011 р. та 2009 р. на підставі Державних актів зареєстрованих належним чином. До виникнення у сторін права власності на будинки та земельні ділянки, землекористувачами та власниками були інші особи, між якими спору щодо споруд на ділянках не виникало.
Відповідно до вимог ст. 39 ЗК України, власники земельних ділянок і землекористувачі мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за погодженням з сільською, селищною, міською Радою народних депутатів.
При цьому, як вбачається з вимог ст. 40 ЗК України, власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання; не порушувати права власників інших земельних ділянок і землекористувачів;додержувати правил добросусідства.
Враховуючи наведене та виходячи із встановлених судом обставин, колишніми власниками домоволодінь №16 та №18 як сусідніми землекористувачами права щодо використання земельних ділянок не порушувалися і додержувалися правила добросусідства.
Після набуття сторонами права власності на домоволодіння та земельні ділянки, їх правовідносини регулюються ЗК України в редакції 2001 р. та ЦК України в редакції 2004 р.
Згідно ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Відповідно до ст. 90 ЗК України, власники земельних ділянок мають право, зокрема: самостійно господарювати на землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
При цьому, як вбачається з вимог ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Крім того, відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ставиться питання про переміщення стіни гаражу, розташованого на земельній ділянці ОСОБА_3 з тих підстав, що гараж збудований з порушенням ДБН (не відповідає встановленій відстані), що завдає йому шкоди, оскільки мокріє стіна його літньої кухні та відсутня можливість її обслуговування. При цьому позивач посилається на ДБН 36-92 №360 від 1992 р.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції в ході слухання справи спірний гараж був збудований і прийнятий в експлуатацію в 1988 р.
Відповідно до (мовою оригіналу) п. 5.10.Республиканских строительных норм «Планировка и застройка районов индивидуального жилищного строительства в населенных пунктах Украинской ССР» РСН 341-86, затверджених наказом Госстроя УССР 19.09.1986 г. №178 та введеним в дію з 01.01.87 г. (тобто діючим на момент забудови спірного на теперішній час гаражу), «в городах и поселках городского типа на приусадебных участках рекомендуется предусматривать, в частности, гараж который может быть пристроен к сараю или дому, или в виде отдельной постройки размещен по линии застройки, а также вынесен за пределы усадьбы.
Виходячи з наведеного, попередній до відповідача власник домоволодіння мав право забудови на території своєї земельної ділянки гаражу. Вказана забудова, оскільки була відповідно до діючого на той час законодавства прийнятою в експлуатацію, відповідала РСН.
Крім того, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Заявляючи вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, позивачем не надано доказів на їх підтвердження. Зокрема, ОСОБА_2 не доведено, що місце розташування гаражу завдає йому матеріальної шкоди, оскільки пошкоджує та руйную стіну його літньої кухні і що такі наслідки дійсно взагалі мають місце.
Щодо відсутності можливості обслуговування літньої кухні, то позивач, у разі наявності такої проблеми, не позбавлений можливості вирішення вказаного питання шляхом укладення сервітуту.
Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи апелянта про достовірне встановлення порушень відповідачем ДБН 36-92 №360 від 1992 р. щодо відстані спірного гаражу до суміжної межі, оскільки вони безпідставні. Насамперед, ДБН України 79-92, затверджені Наказом Держбуду України від 24.03.1992 р. №37 таких вимог не містять (п.2.8.). Вказані норми не можуть бути застосовані до виниклих правовідносин, оскільки гараж був збудований в 1988 році. А крім того не всяке порушення ДБН тягне за собою наслідки у вигляді знесення забудови або переміщення її стіни.
За вищевикладених обставин також безпідставні доводи позивача і про неправильне зазначення в рішенні про можливі погрішності при вимірюванні, як і про відсутність його заперечень щодо місця розташування гаражу при підготовці документів на приватизацію.
Необґрунтовані доводи про те, що судом не прийняті до уваги надані в якості доказів фотознімки, оскільки вони не підтверджують факт фіксування саме спірних будівель.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування не має. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жданівського міського суду Донецької області від 08 листопада 2012 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили х дня її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.
Головуючий:
Судді: