Справа № 22ц/775/1014/13 Головуючий 1 інстанції
Категорія 26 Анісімова Н.Д.
Доповідач Смєлік С.Г.
15 січня 2013 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючої Осипчук О.В.
суддів Смєлік С.Г.,Ткачук С.С.
про секретарі Забавіній М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства « Донецька вугільна енергетична компанія» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю фізичної особи на підприємстві,
Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю фізичної особи на підприємстві задоволені частково: на користь позивачки з відповідача стягнуто компенсацію моральної шкоди у розмірі 80000 грн.
З рішенням не погодився відповідач, в апеляційній скарзі, поданій до суду зазначено наступне, що судом першої інстанції ухвалено рішення в якому відсутні мотиви стягнення такої компенсації без надання доказів спричинення такої шкоди позивачці. Встановлення факту наявності моральної шкоди - це підстави для її відшкодування і доказом такої шкоди є висновок МСЕК. Нещасний випадок із ОСОБА_3 стався ІНФОРМАЦІЯ_4, тому для вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди має бути застосовані норми законодавства, які діяли на час виникнення правовідносин. Згідно ст. 5 ЦК України законодавчі акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом»якшують чи скасовують цивільну відповідальність особи. Таким чином, при вирішенні цього спору має бути застосований цивільний правовий акт, що діяв на час виникнення права на відшкодування шкоди - тобто на момент настання нещасного випадку, що стався із ОСОБА_4 На момент нещасного випадку діяли Правила відшкодування власником підприємства установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням трудових обов»язків, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472. Згідно п. 8 Правил було передбачено відшкодування шкоди, в тому числі і моральної не тільки потерпілому але й особам, які перебували на утриманні померлого, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
Пунктом 1.1. Постанови Пленуму Верховного Суу України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 рок № 6 зазначено, що вирішуючи питання про прийняття до провадження суду позовних заяв про відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням трудових обов»язків, суди повинні враховувати, що спори між потерпілим або іншими заінтересованими особами і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом ( незалежно від форм власності) щодо права, зокрема на відшкодування шкоди, одноразову допомогу, їх розміру, його перерахунок підлягають судовому розгляду, передбаченому главою ХV КЗпП України, тобто передбачено застосування положень ст.233 КЗпП України. У 2007 році позивачка вже була повнолітньою, тому вона пропустила строк позовної давності.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( в редакції 2003 року ) Правила цивільного Кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред»явлення яких, встановлених законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом, у зв»язку з тим, що строк пред»явлення даного позову сплив до набрання чинності цим Кодексом, нормами ЦК України( в редакції 2003 рок ) не повинні застосовуватися. Просив скасувати рішення суду першої інстанції, рішення суду скасувати у позові відмовити.
В судовому засіданні представник позивачки заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник апелянта, посилалася на доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволені позову відмовити.
Вислухавши суддю - доповідача, учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
У серпні 2012 року з позовом до відповідача - Державного підприємства « Донецька вугільна енергетична компанія» звернулася ОСОБА_2 в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_4 під час роботи на підприємстві відповідача через нещасний випадок загинув її відчим ОСОБА_4, який проживав із її матір»ю і виховував її з двухмісячного віку. Відповідач відшкодував сім»ї матеріальну шкоду, а моральну шкоду не виплачував. Смерть вітчима завдає їй страждань, негативно впливає на стан її життя, оскільки він був для неї як рідний батько і ця втрата є для неї невідновленою. Через чотири роки після загибелі вітчима померла її мати, після чого її виховували опікуни.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, у свідоцтві про її народження батьками записані: ОСОБА_5 і ОСОБА_6.
Зі свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ( а.с.7 ) вбачається, що ОСОБА_4 помер у віці 33 роки, ІНФОРМАЦІЯ_4 від механічної асфікції від стискання грудної клітини та живота тупими предметами.
Згідно акту № 14 від 2 лютого 2000 року ( а.с.11 ) про нещасний випадок, складений шахтою імені Скочинського ІНФОРМАЦІЯ_4 під час вибуху в шахті загинув прохідник ОСОБА_4
У повідомлені № 2 про наслідки нещасного випадку, що стався із ОСОБА_7 зазначена родина загиблого ОСОБА_4, яка проживала разом із загиблим за адресою : АДРЕСА_1, а саме дружина: ОСОБА_6, дочки загиблого: ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 та падчерка ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьки.
На час нещасного випадку і виниклих у зв»язку з цим правовідносин діяли і були чинними Правила відшкодування власником підприємства,установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди,заподіяної працівникові ушкодженням здоров»я, пов»язаним з виконанням ним трудових обов»язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472. ( далі- Правила )
Згідно п. 8 Правил у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди ( одержання частини втраченого заробітку ) мають особи, які перебували на утриманні померлого, або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
З огляду на те, що позивачка 1989 року народження, її сестра ОСОБА_8 народилася у 1992 році і батьком якої є ОСОБА_4, то він проживав у сім»ї разом із матір»ю позивачки, а тому виховував позивачку протягом 10 років до його загибелі.
З огляду на те, що ОСОБА_4 працював на шахті на підземних роботах, його заробітна плата на день смерті становила 472 грн, а в матеріалах справи відсутні відомості про наявність інших джерел існування для дитини ОСОБА_2, то заробітна плата ОСОБА_4, була основним і єдиним джерелом існування для її членів.
З вищевказаного випливає, що позивачка ОСОБА_2 в силу свого неповнолітнього віку перебувала на утриманні ОСОБА_4 до дня його загибелі. Окрім того, ОСОБА_2 зазначена у вищенаведеному протоколі № 2 ( а.с.13) і зазначена як член сім»ї ОСОБА_4
Відповідно до ст.440-1 ЦК України ( в редакції 1963 року) моральна ( немайнова) шкода, спричинена громадянину або організації діями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка спричинила шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода спричинена не з його вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
Оскільки ОСОБА_4 працював прохідником на Державному підприємстві « Донецька вугільна енергетична компанія» відокремлений підрозділ шахта ім. О.О. Скочинського і його смерть пов»язана з незабезпеченням відповідачем безпечних умов праці, відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця.
Згідно роз»ясненням, даним у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної ( немайнової) шкоди розглядаються зокрема : коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про право ОСОБА_2 на отримання компенсації моральної шкоди, оскільки протягом 10 років і станом на 2000 рік вона проживала в сім»ї ОСОБА_4, який був її годувальником і на утриманні якого вона перебувала.
Посилання апелянта на те, що суд мав до виниклих правовідносин застосовувати саме положення Правил, є помилковим, оскільки право на відшкодування моральної шкоди, як зазначено у п.1 Правил, мали тільки самі потерпілі.
Оскільки смерть ОСОБА_4 за вищевказаних обставин припинила забезпечення та матеріальне утримання малолітньої ОСОБА_2, суд першої інстанції до виниклих правовідносин правильно застосував положення ст.440-1 ЦК України, діючої до 1 січня 2004 року, яка регулювала ці правовідносини.
Відповідно до ст. 83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Зазначена норма передбачена також і в статті 268 ЦК України ( в редакції 2003 року ), тому доводи апеляційної скарги про порушення позивачкою строку звернення до суду також є безпідставними.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Посилання позивачки ОСОБА_2 на моральні страждання у зв»язку зі смертю годувальника, який виховував її протягом 10 років і до якого вона ставилася як до батька, не спростовані відповідачем.
Проте, апеляційний суд вважає, що розмір компенсації моральної шкоди - 80000 грн, який був визначений судом першої інстанції на користь позивачки не є обґрунтованим і щодо розміру компенсації моральної шкоди не відповідає п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової) шкоди», а саме розмір відшкодування моральної ( немайнової) шкоди суд визнає залежно від характеру та обсягу страждань ( фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат ( їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.
Суд першої інстанції не прийняв до уваги відсутність родинних відносин між позивачкою та ОСОБА_4, часу, який сплинув після смерті ОСОБА_4, а також такої обставини, що у з»язку із віком, в якому перебувала позивачка на час смерті годувальника, вона не здатна була усвідомлювати всю тяжкість безповоротної втрати.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд вважає, що розмір компенсації моральної шкоди з урахуванням положень Пленуму щодо справедливості і розумності має складати 30000 грн.
З цих підстав апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про стягнення компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції в порушення ст. 88 ЦПК України не вирішив питання про судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави. Розмір судового збору відповідно до ст. 2 п.1 пп.2 Закону України « Про судовий збір» складає 0,1% мінімальної заробітної плати і становить 114,70 грн.
Згідно п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства « Донецька вугільна енергетична компанія» задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 22 листопада 2012 року змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 30000 ( тридцяти тисяч) грн.
Стягнути з державного підприємства « Донецька вугільна енергетична компанія» судовий збір у розмірі 114грн.70коп.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий :
Судді: