2/523/700/2012 Головуючий у 1 інстанції Шликов С.П.
Категорія 5 Доповідач Біляєва О.М.
16 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Біляєвої О.М.,
суддів Мальованого Ю.М., Папоян В.В.,
при секретарі Стрижак О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Київська районна у м. Донецьку рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та гаражем, відшкодування матеріальної і моральної шкоди за апеляційними скаргами сторін на рішення Київського районного суду м. Донецька від 24 липня 2012 року,
У січні 2012 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 пред'явили позов до ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні ними права користування своїм майном, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування вимог позивачі зазначили, що є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_2 та земельної ділянки за цією ж адресою. Відповідач є власником житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідач самовільно захопив земельну ділянку територіальної громади, яку огородив залізобетонною огорожею та яка на 0,3 метри заходить на належну позивачам земельну ділянку й перекриває гараж, внаслідок чого його ворота не відкриваються повністю. Крім того, ОСОБА_3 установив залізобетонний стовп у основу фундаменту гаражу, що призвело до утворення тріщин на зовнішній та внутрішній сторонах будівлі. З боку самовільно зайнятої ділянки ОСОБА_3 засипав стіну гаража чорноземом висотою близько одного метру, що призводить до сирості, руйнування об'єкту нерухомості.
Діями відповідача їм завдана матеріальна шкода, яка полягає у зниженні вартості будівлі та упущеної вигоди в зв'язку з відмовою орендарів укласти договір оренди гаражу. Матеріальну шкоду оцінюють в 10000 грн.
Крім того, позивачам протиправними діями ОСОБА_3 завдана моральна шкода, яка виразилась у хвилюваннях, стресах, погіршенні стану здоров'я, порушенні звичайного ритму життя.
Позивачі просили усунути перешкоди в користуванні гаражем та земельною ділянкою, що їм належать. Зобов'язати відповідача знести самовільно встановлену залізобетонну огорожу, розташовану на самовільно зайнятій земельній ділянці територіальної громади та їх земельній ділянці; надати доступ до стіни гаражу по АДРЕСА_2 для усунення недоліків, дефектів та проведення відновлювального ремонту; убрати насип чорнозему, що прилягає до гаражу з боку самовільно зайнятої ділянки. Стягнути з ОСОБА_3 на їх користь у відшкодування матеріальної шкоди 10000 грн.; у відшкодування моральної шкоди по 20000 грн. кожному.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 24 липня 2012 року позов задоволено частково. Суд вирішив зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди позивачам у користуванні гаражем та земельною ділянкою АДРЕСА_2; знести самовільно встановлений залізобетонний паркан, розташований на самовільно захопленій ділянці територіальної громади м. Донецька та земельній ділянці позивачів і надати доступ до стіни гаражу по АДРЕСА_2, для усунення недоліків, дефектів та проведення відновлювального ремонту, а також прибрати насип чорнозему біля гаражу зі сторони самовільно захопленої відповідачем ділянки. Стягнути з відповідача на користь позивачів понесені судові витрати. У решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, сторони звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 у поданій ними скарзі просять рішення суду в частині відмови у стягненні матеріальної й моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального й процесуального права.
В обґрунтування скарги апелянти зазначили, що суд, відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, не навів мотивів, з яких він не прийняв до уваги обставини, зазначені позивачами, та з яких дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Вважають безпідставною відмову у стягненні матеріальної шкоди 10000 грн., оскільки поза увагою суду залишилось, що позивачі мали намір передати гараж в оренду, проте внаслідок протиправних дій відповідача стан будівлі погіршився, орендарі відмовилися від укладання договору.
ОСОБА_3 у поданій ним скарзі посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та відмовити в позові, обґрунтовуючи скаргу тим, що суд не дав правової оцінки його запереченням проти позову; двічі безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Суд не зважив на те, що огорожа його земельної ділянки розташована у відповідності з межами кадастрового плану на місцевості і відповідає параметрам державного акту на землю; що позивачі побудували гараж з порушенням меж, зайнявши 0,3 метра його ділянки. Суд не дав оцінки недобросусідським діям позивачів щодо порушення його прав на вільне користування власністю. Позивачі не надали жодних доказів щодо перешкод з його боку в обслуговуванні гаражу. Крім того, суд безпідставно ухвалив рішення щодо порядку користування землями територіальної громади, оскільки районна рада відповідний позов не пред'являла.
У судовому засіданні сторони підтримали подані ними скарги з наведених у них мотивів.
Представник Київської районної у м. Донецьку ради Войтковська В.О. просила задовольнити апеляційну скаргу позивачів та відхилити скаргу відповідача.
Апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу позивачів, відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_3 з наступних підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що самовільне зведення відповідачем паркану та насип чорнозему створюють позивачам перешкоди в користуванні земельною ділянкою та гаражем, власниками яких вони є. Вимоги про відшкодування матеріальної шкоди не підлягають задоволенню в зв'язку з їх недоведеністю; про відшкодування моральної шкоди - за безпідставністю.
Проте повністю погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд дійшов його з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Суд встановив і це підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі є сусідами. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_2, у тому числі гаражу Е, що розташовані на земельній ділянці 0,0666 га. Остання належить позивачам на праві власності (ас. 36, 48, 49).
Відповідачу ОСОБА_3 на праві власності належать жилий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 0,0607 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (ас. 50, 52).
Суд встановив, що відповідач самовільно захопив земельну ділянку територіальної громади Київської районної у м. Донецьку ради та частку земельної ділянки, що належить позивачам. ОСОБА_3 насипав чорнозем біля гаражу та самовільно встановив залізобетонний паркан, що призвело до пошкодження належного позивачам гаражу, обмеження відкриття воріт та доступу для його обслуговування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд обґрунтовано виходив з того, що ОСОБА_3 порушуються права позивачів у здійсненні ними права користування своїм майном.
Даний висновок суду підтверджується письмовими доказами: актами обстеження земельної ділянки АДРЕСА_2 від 17 квітня 2008 року та 23 березня 2011 року (ас. 8, 9), висновком про технічний стан конструкцій гаражу Е (ас. 10).
Заперечуючи проти позову та не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог та висновків суду. Доводи скарги відповідача, що саме ОСОБА_2 порушують його право власності, побудувавши гараж з порушенням меж та зайнявши 0,3 метри належної йому ділянки, спростовуються рішенням Київського районного суду м. Донецька від 27 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 березня 2008 року (ас. 15-16, 34-35).
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Апеляційний суд відхиляє доводи скарги відповідача, що суд безпідставно ухвалив рішення щодо порядку користування землями територіальної громади, оскільки районна рада відповідний позов не пред'являла.
Вирішуючи спір щодо усунення перешкод шляхом зобов'язання ОСОБА_3 знести залізобетонний паркан, самовільно встановлений на самовільно зайнятій земельній ділянці територіальної громади, суд виходив із захисту порушених прав позивачів, які внаслідок встановлення паркану позбавлені можливості належним чином користуватися гаражем. Захист відносин власності здійснюється на підставі загальних засад, серед яких є наявність у власника права вимагати усунення будь-яких порушень його права, вимагати усунення будь-яких перешкод з боку інших осіб, пов'язаних із здійсненням ним володіння, користування або розпорядження належним йому майном.
Визнавши, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи, ухвалою апеляційного суду від 23 жовтня 2012 року задоволено відповідне клопотання. У зв'язку з неможливістю проведення дослідження (ненадання сторонами додаткових документів, про що вони були належним чином повідомлені судом) ухвала суду не виконана.
Відповідно до вимог частини 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
За змістом ст. 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пред'являючи вимогу про стягнення в рахунок відшкодування майнової шкоди 10000 грн., позивачі обґрунтовували тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача знизились стан та вартість будівлі (гаражу), орендарі відмовились від укладення договору його оренди.
Відмовляючи в цій частині позову, суд мотивував свій висновок тим, що позивачі на порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України не надали належних доказів щодо розміру заподіяної майнової шкоди.
Зазначений висновок не спростовується матеріалами справи, які не містять будь-яких доказів щодо розміру заподіяної шкоди. Наданий позивачами під час апеляційного провадження на підтвердження вимог про упущену вигоду договір найму (оренди) майна від 10 травня 2009 року (ас. 220-222) не досліджується апеляційним судом, оскільки він не був предметом дослідження суду першої інстанції і останній не відмовляв у дослідженні цього доказу. Позивачі не довели, що неподання вказаного доказу до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Та обставина, що позивачі не заявляли у суді першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів зазначеного договору оренди, підтверджується журналами судових засідань, на які не принесені зауваження в установленому порядку.
Проте не можна погодитись з висновком суду про відмову в стягненні компенсації у відшкодування моральної шкоди з тих підстав, що спірні правовідносини не передбачають можливість відшкодування такої шкоди. Суд дійшов такого висновку без урахування вимог частини 3 ст. 386 ЦК України та встановлених обставин справи.
Судом встановлено, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3, якими є перешкоди у здійсненні позивачами права користування своїм майном, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдана моральна шкода.
Визначаючи розмір компенсації, апеляційний суд виходить з конкретних обставин, характеру та тривалості моральних страждань, вимог розумності та справедливості.
Суд вважає розмір компенсації 300 грн. на користь кожного з позивачів достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду. Причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача та погіршенням стану здоров'я позивачів матеріалами справи не підтверджується.
Таким чином, колегія суддів визнає, що рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд не застосував ст. 386 ЦК України, що підлягає застосуванню до виниклих правовідносин. Отже в цій частині рішення не можна визнати законним й обґрунтованим. Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення про відмову в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та частково задовольняє позовні вимоги.
Рішення суду в частині задоволення позовних вимог, відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди ухвалене з додержанням вимог матеріального й процесуального права, що є підставою для залишення рішення в цій частині без змін відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України. Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п. 2, ст.309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Київського районного суду м. Донецька від 24 липня 2012 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 300 (триста) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 300 (триста) грн.
У решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді