Справа № 2/0552/1518/2012 Головуючій 1 інстанції Кузнецова Р.О.
Категорія 5 Доповідач Папоян В.В.
16 січня 2013 року апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Біляєвої О.М.,
суддів Папоян В.В., Мальованого Ю.М.,
при секретарі Стрижак О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Макіївської міської ради, за участю третіх осіб Державного комітету по земельних ресурсах м.Макіївки, про скасування державного акту і припинення права власності та визнання права власності в порядку спадкування, -
Позивач посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_3 померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом до відповідачів про скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, припинення власності попереднього власника та визнання її права власності в порядку спадкування на обґрунтування якого зазначала, що в липні 2001 року за договором купівлі - продажу від 30 липня 2001 року, який посвідчено нотаріально, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 придбав у власність земельну ділянку для обслуговування жилого будинку та господарських будівель площею 0,035 га за адресою АДРЕСА_1, але державний акт на право власності на земельні ділянки ним отримано не було. На вказаній земельній ділянці була розташована 1/3 частина житлового будинку який належав спадкодавцю на праві власності. ОСОБА_3 з дозволу районної ради здійснив його переобладнання та побудував новий, але в експлуатацію будинок введено не було. Вона прийняла спадщину після смерті чоловіка, але позбавлена можливості отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про спадщину. Тому просила скасувати державний акт на землю який було видано на ім'я попереднього власника, припинити право власності ОСОБА_2, визнати за нею право власності в порядку спадкування на земельну ділянку та житловий будинок.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального прав. Вважає, що суд безпідставно дійшов до висновку що у спадкодавця не виникло права власності на земельну ділянку та будинок. Зазначала, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про відсутність підстав для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку оскільки нею таких позовних вимог не заявлялося.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явилися. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду частковому скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення, або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, припинення права власності попереднього власника та визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на земельну ділянку суд першої інстанції виходив з того, що право власності на земельну ділянку підлягає обов'язковій державній реєстрації, а набуття такого права має бути підтверджено відповідними документами, однак спадкодавцем така реєстрація права власності на землю здійсненна не була і, як наслідок, права власності у останнього не виникло. Тому підстави для визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку який видано на ім'я ОСОБА_2 відсутні.
Проте з таким висновком суду не можна погодитися з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 18 ЗК України в редакції 1990, якій діяв на час виникнення спірних правовідносин, придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку. Договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про оплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і видачі державного акта на право власності. Згідно ст.. 22 цього Кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 ЗК України.
Таким чином, згідно із Земельним Кодексом України єдиним документом, який підтверджував право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою до 2 травня 2009 року був Державний акт.
З 2 травня 2009 року Законом України від 5 березня 2009 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок» були внесені зміни до чинного Земельного Кодексу України і згідно із частиною 2 статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, крім Державного акту на право власності на право власності на землю (частина 1 статті 126 ЗК України), набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.
Статтею 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону передбачено, що положення цього Закону щодо посвідчення права власності на земельні ділянки документами, зазначеними у частині другій статті 126 Земельного кодексу України, поширюються також на випадки, коли зазначені документи були укладені (видані) до набрання чинності цим Законом, але державні акти на право власності на земельні ділянки видані не були. В такому випадку нотаріус, який посвідчив (видав) відповідний документ, звертається з письмовим запитом до органу, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, про підтвердження того, що державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) не виданий новому власнику земельної ділянки. Після надходження до нотаріуса письмового підтвердження такого факту державний акт на право власності на землю (земельну ділянку) вилучається нотаріусом із його справ та після здійснення відмітки про перехід права власності на неї, долучається до відповідного документа, зазначеного у частині другій статті 126 Земельного кодексу України.
З матеріалів справи убачається, що за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13 липня 2001 року посвідченому приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу та зареєстрованому в реєстрі за № 1-655, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 придбав в приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,0350 га розміщену на землях, що знаходяться у віданні Макіївської міської ради надану для подальшого будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1, але державний акт на право власності на земельні ділянки йому видано не було.
За таких обставин за життя спадкодавця у останнього виниклі відповідні права на земельну ділянку, а право власності попереднього власника є припиненим. Тому позовні вимоги про припинення права власності та скасування державного акту є зайвими.
Проте відповідно до ст..1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про
визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Але в матеріалах справи відсутні данні які б підтверджували факт прийняття позивачем спадщини після смерті спадкодавця, звернення його до нотаріальної контори для отримання свідоцтва та відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. За таких обставин звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку є передчасним.
З огляду на вказане апеляційний суд дійшов до висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку, припинення права власності попереднього власника та скасування державного акту підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених підстав.
Вирішуючи питання по суті позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог виходив з того, що відповідно до ст.. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі договору купівлі-продажу посвідченого державним нотаріусом Першої Макіївської державної нотаріальної контори 24 листопада 1980 року та зареєстрованому в реєстрі за № 1-8990 за життя належало право власності на 1/3 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1. Рішенням Центрально-Міської районної ради народних депутатів № 256 від 25 травня 1983 року ОСОБА_3 було надано дозвіл на проведення капітального ремонту 1/3 частину будинку та останнім було проведено будівництво житлового будинку з господарськими спорудами, але у встановленому законодавством порядку за життя спадкодавця будівлю не було прийнято до експлуатації, та право власності на нерухоме майно (житловий будинок) зареєстровано не було.
Оскільки за життя спадкодавця житловий будинок не було введено в експлуатацію і право власності на новозбудований житловий будинок у нього не виникло, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в цієї частині задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги в цієї частині оскільки відповідно до ст.. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Таким чином рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на житловий будинок відповідає вимогам діючого законодавства. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність цих правових висновків суду і підстав для його скасування в цієї частині немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 15 жовтня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Макіївської міської ради про скасування державного акту, припинення права власності та визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Макіївської міської ради про скасування державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ -ДН № 127516 виданий на ім'я ОСОБА_2 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2081, припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0350 га переданої для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку розташованої на території Макіївської міської ради за адресою АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на землю земельну ділянку площею 0,0350 га переданої для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку розташованої на території Макіївської міської ради за адресою АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді