04.02.2013 року Справа № 43/5005/7180/2012
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді -Тищик І.В. (доповідач)
суддів - Виноградник О.М., Білецька Л.М.
при секретарі -Мацекос І.М.
за участю представників
позивача: Тарасюк Г.А., Рожина О.Г.
відповідача: Буравльов І.В.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2012 року у справі № 43/5005/7180/2012
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Керуюча компанія „КомЕнерго-Нікополь", м. Нікополь
до відповідача комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", м. Нікополь
про зобов'язання перерахувати грошові кошти,
У серпні 2012 року позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про зобов'язання КП "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" перерахувати грошові кошти за договором доручення від 02.03.2009р. та додатковою угодою до нього, про зобов'язання відповідача припинити порушення прав та законних інтересів позивача та в подальшому належним чином виконувати умови договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2012 року у справі № 43/5005/7180/2012 (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 41 358,17 грн. та 74,78 грн. 3% пені. В решті позовних вимог відмовлено.
Вмотивовуючи рішення, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому скаржник послався на неповне з'ясування місцевим судом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права. Скаржник зазначає, що заміна сторони в зобов'язанні проведена з порушенням норм чинного законодавства, внаслідок чого укладена до договору додаткова угода не має юридичної сили.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу наданий не був.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як убачається з матеріалів справи, 02.03.2009р. між товариством з відповідальністю "Керуюча компанія "КомЕнерго - Нікополь" (Довіритель) та Нікопольським комунальним підприємством "Західне" (Повірений) укладено договір доручення, відповідно до якого Повірений зобов'язався організувати від імені і за рахунок Довірителя прийом платежів від населення та перерахування їх Довірителю, з послідуючим наданням довірителю електронних реєстрів прийнятих платежів, а Довіритель - сплачувати Повіреному винагороду за організацію приймання платежів та формування електронних реєстрів у розмірі 2% від суми кожного платежу. Окрім того, Довіритель надав Повіреному право утримувати визначену договором винагороду з платежів, що підлягають перерахуванню Довірителю.
В подальшому сторонами було укладено додаткову угоду від 01.03.2011року, відповідно до якої сторони дійшли згоди про заміну сторони Договору і всі зобов'язання КП "Західне" взяло на себе Комунальне підприємство "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", як правонаступник КП "Західне" на підставі рішення Нікопольської міської ради від 18.02.2011 року № 51-4/УІ.
За стягненням заборгованості, що утворилася за період 06.07.- 27.07.2012 року позивач звернувся до господарського суду.
Відповідач стверджує про відсутність в нього грошових зобов'язань перед позивачем. Вмотивовуючи дане твердження відповідач посилається, по-перше, на рішення Нікопольської міської ради №44-17/VI, відповідно до якого строк припинення діяльності НКП "Західне" продовжено до 20.11.2012 року, внаслідок чого не відбувся факт повного правонаступництва, по-друге, на укладення додаткової угоди без участі НКП „Західне" (сторони за договором поруки), внаслідок чого, на думку відповідача, зазначена додаткова угода не має юридичної сили.
З даним твердженням скаржника погодитись не можна.
Матеріалами справи посвідчується, що заміна сторони у зобов'язанні з НКП "Західне" на КП "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" відбулось не на підставі рішення Нікопольської міської ради від 24.02.2012 року, а на підставі додаткової угоди від 01.03.2011 року.
Вказана додаткова угода була укладена, прийнята відповідачем до виконання і виконувалася протягом періоду з 01.03.2011 року до 06.07.2012 року, що свідчить про визнання умов додаткової угоди та договору відповідачем; в установленому порядку не скасовувалася, не змінювалася і є чинною на день розгляду апеляційної скарги.
У даній справі додаткова угода від 01.03.2011р. також не являється предметом розгляду, в зв'язку з чим, посилання скаржника на відсутність юридичної сили вказаної угоди є безпідставним і не приймається колегією суддів до уваги.
Таким чином, правовідносини між сторонами у справі виникли саме з додаткової угоди від 01.03.2011 року до договору доручення від 02.03.2009р.
Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до ст.ст. 1000, 1004 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії; правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя; повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Враховуючи, що відповідачем зобов'язання з прийому платежів від населення та перерахування останніх Довірителю (позивачу) не виконані, оскільки відповідні докази відсутні в матеріалах справи, судова колегія вважає правомірним висновок господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми заборгованості.
З урахуванням приписів ст. 625 ЦК України, а також встановленого судом факту наявності заборгованості відповідача в сумі 41 358,17 грн. місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача окрім суми заборгованості передбачені законом відсотки річних за період з 06.07.12р. по 27.07.12р. у розмірі 74,78 грн. та підставно відмовив позивачу в задоволенні позову в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань з огляду на те, що укладеним між сторонами договором не передбачено умов забезпечення виконання зобов'язання у вигляді обов'язку сплати пені та не встановлено розмір останньої.
Інші вимоги позивача, а саме, вимоги щодо зобов'язання припинити порушення прав та законних інтересів позивача відповідачем та в подальшому належним чином виконувати умови договору не відповідають способам захисту цивільних прав в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України.
Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлені позивачем вимоги не призводять до поновлення порушеного права позивача та, у разі їх задоволення, не можуть бути виконані у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Відтак господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні таких вимог.
За вказаних обставин підстав для скасування оспорюваного рішення та відмови позивачу в задоволенні позову не убачається.
З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення являються необґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України,
Апеляційну скаргу комунального підприємства "Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2012 року у справі № 43/5005/7180/2012 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий І.В. Тищик
Судді: О.М.Виноградник
Л.М. Білецька