"29" серпня 2011 р.справа № 2а-58/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Коршуна А.О.
суддів: Панченко О.М. Католікяна М.О.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровській області
на постанову: Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 р. у справі № 2а-58/11 (категорія статобліку -10.3.1)
за позовом: ОСОБА_1
до: Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровській області
про: зобов'язання здійснити перерахунок щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -
08.11.2010 р. позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідача, у якому просив суд поновити пропущений строк на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, визнати неправомірними дії відповідача, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу, як особі що має статус "дитина війни", недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р., з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р., та з 01.01.2009 р. по теперешній час, з відрахуванням сум надбавки до пенсії, які були отримані за цей період..
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 р. у справі № 2а-58/11 позовні вимоги задоволено, визнано неправомірними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 09.05.2010 р. по 10.03.2011 р. в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому необхідно зазначити, що з урахуванням ухвали суду першої інстанції від 15.11.2010 р. у даній справі, заявлені позивачем позовні вимоги розглядались судом першої інстанції в межах встановленого ст. 99 КАС України шестимісячного строку на звернення до суду, який обчислюється від дати звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом за захистом свого порушеного права.
Судом першої інстанції справа розглянута в порядку скороченого провадження за правилами встановленими ст. 183-2 КАС України.
Відповідач, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи було зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування судом першої інстанції норм чинного матеріального права, та ухвалення рішення у даній справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені заявлених ним вимог у повному обсязі.
Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, і цього не заперечують сторони у справі, що позивач має статус "дитини війни", що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", у тому числі і ст. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус "дитини війни", на 30% мінімальної пенсії за віком.
З матеріалів даної адміністративної справи вбачається, що позивач перебуває на обліку у відповідача, яким позивачу, як особі з статусом "дитина війни", у 2006 та 2007 роках не призначалося, не нараховувалося та не виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", яке повинно було бути розраховано виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, а з 2008 р. вказаний вид підвищення до пенсії призначався позивачу та виплачувався частково у розмірі 10%, при цьому необхідно зазначити, що ці обставини не заперечувались відповідачем у справі.
Аналіз норм ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. 15 Положення "Про Пенсійний фонд України", ст. ст. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивачу (який має статус дитини війни) - покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача, яким є відповідач у справі.
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, повинен був надати докази правомірності своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та не сплати позивачу, як особі що має статус "дитина війни", надбавки до пенсії, яка передбачена ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України "Про соціальний захист дітей війни".
Так, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Частиною 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом (ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до правовідносин, що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30% мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.
Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема п. 4 ст. 8 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є правильним, оскільки у даному випадку застосовано аналогію закону, а статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Аналіз норм Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та норм Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами цих Законів протягом 2007р. та 2008р. дійсно зупинялася дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", але норми Законів України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та "Про Державний бюджет України на 2008 рік" звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 % мінімальної пенсії за віком. При цьому необхідно зазначити, що у подальшому рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 р. та №28/2008 (№ 10-рп/2008) від 22.05.2008 р. положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", які зупиняли протягом відповідних періодів дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), що свідчить про те, що під час вирішення спорів за цей період застосуванню підлягають положення Закону з урахуванням його дії в часі.
Нормами Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про Державний бюджет України на 2011 рік" ( в редакції чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції з даним позовом та на момент розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції) не передбачено будь-яких обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус "дитини війни", передбачений ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини та враховуючи вищезазначені норми законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи по суті заявлені позивачем позовні вимоги, прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії, згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка визначена з урахуванням положень ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з відрахуванням фактично отриманої позивачем суми підвищення до пенсії, як особі що має статус "дитина війни" у цей період, при цьому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно визначено період за який необхідно провести відповідні нарахування та виплати.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення, та враховуючи що порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування чи зміни оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183-2, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Нікополі Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Постанову Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.03.2011 р. у справі № 2а-58/11 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її постановлення та відповідно
до ч.10 ст.183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: А.О. Коршун
Суддя: О.М. Панченко
Суддя: М.О. Католікян