28.11.06р.
Справа № А34/331-06
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства "Завод "Дніпропрес", м. Дніпропетровськ
про стягнення 133 206, 92 грн.
Суддя Примак С.А.
Секретар судового засідання
Полторацька О.В.
Представники сторін:
від позивача - Кондратова Т.В., предст., дов. №03-06/04 від 05.01.06 р.
від відповідача - Шуненко Н.Ю., предст., дов. №31 від 26.06.06 р.
Адміністративний позов заявлено про стягнення 133 206, 92 грн. адміністративно-господарських санкцій.
Відповідач надав заперечення проти позову та просить суд відмовити в позові повністю.
Заперечення обгрунтовані наступним:
- у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік міститься фактична помилка, оскільки фактична кількість інвалідів, для яких відповідачем створено робочі місця, і які у 2005 році працювали на підприємстві, відповідає нормативу - 46 робочих місць;
- відповідач регулярно інформував Бабушкінський центр зайнятості м.Дніпропетровська про наявність вакантних робочих місць. Але за професіями, які на той час були вакантними у підприємства, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я №555 від 29.09.89 р., заборонено приймати інвалідів на дані посади;
- відповідно до Постанови КМУ №314 від 03.05.95 р. відповідачем було затверджено та введену в дію з 01.01.05 р. "Положення про робоче місце інвалідів та про порядок працевлаштування інвалідів" та розроблено заходи щодо атестації робочих місць інвалідів;
- згідно з ч.3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У 2005 році підприємство відповідача не мало прибутку. Крім того, з 13.06.05 р. знаходиться у процедурі банкрутства, що підтверджується ухвалою господарського суду Дніпропетровської області №Б40/102/05;
- нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, що діяло у 2005 році, на підприємство покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.
На підставі ст. 128 КАС України, суд убачає можливим вирішити справу за наявними в ній доказами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, суд, -
26.01.06 р. відповідачем був наданий позивачеві звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. Згідно з наданим звітом середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складає 1152 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб 35, фонд оплати праці складає 13950, 4 тис. грн., середньорічна заробітна плата складає 12110 грн.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Відповідно до п.п.2,3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів затв. Постановою КМУ від 03.05. 1995 року №314 робочим місцем інваліда може бути - звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використовано для його працевлаштування; спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуванням і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів.
Відповідно до ст. 20 зазначеного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 18 Закону встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Також відповідно до п.10 Постанови КМ України «Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів» від 3 травня 1995 р. N 314 працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. При цьому місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації.
Наведеною ж ст.18 Закону на підприємства, установи, організації лише обов'язок створювати для інваліда певні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Постанови № 314), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Постанови № 314 сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Отже, нормами діючого законодавства на відповідача покладається обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліду самостійно.
Відповідачем протягом 2005р. надавалися до Бабушкінського районного центру зайнятості м. Дніпропетровську звіти за формою № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках у яких зазначено про вільні робочі місяця для працевлаштування інвалідів.
Крім того, відповідач подав до суду докази того, що на підприємстві фактично працювало не 35 осіб-інвалідів, а 46.
Таким чином, відсутні підстави стягувати штрафні санкції з відповідача, оскільки вимоги чинного законодаства ним дотримані.
Слід також зазначити, що Згідно з ч.3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно до наданого до суду балансу підприємства відповідача, відповідач не мав прибутку.
До вищевказаного слід додати, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.05 р. №Б40/102/05 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Заовд "Дніпропрес" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись Законом України « Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст.ст. 94, 162, 163 КАС України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
С.А. Примак
Постанова підписана 01.12.06 р.