донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
27.11.2006 р. справа №17/189
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
Діброви Г.І.
суддів
Гези Т.Д., Дзюби О.М.,
за участю представників сторін:
від позивача:
Харакоз К.С. (довіреність №БВК/080/06 від 23.06.2006р.),
від відповідача:
Сулейман М.О. (довіреність б/н від 16.11.2006р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим
на рішення (ухвалу) господарського суду
Донецької області
від
11.09.2006 року
по справі
№17/189 (Суддя Татенко В.М.)
за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим
до
Дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім.Засядько» м.Слов»янськ Донецької обл.
про
стягнення 196111,34грн.
У 2006 році позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим, звернувся з позовною заявою до господарського суду Донецької області до відповідача -Дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім.Засядько» м.Слов»янськ Донецької обл. про стягнення 193 174,77грн. В процесі розгляду справи позивачем в порядку вимог ст.22 ГПК України письмовою заявою було внесено зміни до позовних вимог. Змінами позивач збільшив розмір позовних вимог, та просив стягнути з відповідача суму 196 111,34грн., у тому числі: 138 600,00грн.- основного боргу; 6 529,39грн.- пені; 3 132,74грн.- 3% річних; 9 684,68грн.- сума інфляційних; 38 164,53грн.- збитків.
Рішенням від 11.09.2006р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим задоволені частково, з відповідача на користь позивача судом було стягнуто суму основного боргу в розмірі 138'600,00 грн., інфляційних в розмірі 1'104,06грн. та 3% річних в розмірі 1'594,85грн. В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу підтверджені матеріалами справи, пеня задоволенню не підлягає, у зв'язку із відсутністю письмової угоди сторін щодо застосування такого виду забезпечення зобов'язання (ст.547 ЦК України). Також суд відмовив у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача збитків 38'164,53 грн. в зв'язку з недоведеністю. Позовні вимоги щодо стягнення сум інфляційних та -3% річних задоволені частково, за період з 29.03.2006р. по 15.08.2006р.(140 днів прострочення оплати від закінчення сьомого дня після пред'явлення вимоги (претензії) про оплату), а саме в сумі: інфляційних -1'104,06 грн.; 3% річних -1'594,85грн.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 11.09.2006р. скасувати в частині відмови в задоволенні вимог позивача та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Від відповідача на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким він з вимогами апеляційної скарги позивача не погодився, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити та рішення господарського суду Донецької області від 11.09.06р. залишити без змін.
В судовому засіданні, яке відкладалося, представники сторін підтримали свої позиції щодо апеляційної скарги.
Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи №17/189, та наданих сторонами пояснень.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст. 28-29 Закону Україну “Про судоустрій» та ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року №5 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до пп. 2,3,4 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ст. 4-2 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами склалися фактичні взаємовідносини з купівлі-продажу товару.
Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим 27.10.05р. була здійснена передача товару -70,0тн. макухи соєвої на адресу відповідача, Дочірнього підприємства «Агрофірма «Шахтар» Орендного підприємства «Шахта ім.Засядько» м.Слов»янськ Донецької обл., на загальну суму 138 600,00грн., що підтверджено видатковими накладними №РН-61 від 27.10.05р. та РН-62 від 27.10.06р.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, в зв'язку з чим у нього перед позивачем утворилася заборгованість на суму 138 60000грн.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничим підприємством «БІОВІТКОРМ», м.Севастополь була направлена претензія відповідачеві з вимогою про перерахування суми заборгованості, яка залишена ним без відповіді та задоволення.
Вказана сума заборгованості підтверджена матеріалами справи та визнана відповідачем.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємством «БІОВІТКОРМ», м.Севастополь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Дочірнього підприємства “Агрофірма “Шахтар» Орендного підприємства “Шахта ім. Засядько» про стягнення 193'174,77 грн., у тому числі: 138'600,00 грн. -основного боргу; 7'207,2грн. -пені; 2'273,04 грн. - 3% річних; 6'930,00 грн. -інфляційних; 38'164,53 грн. -збитків.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вислухавши пояснення сторін, судова колегія дійшла висновку, що:
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України, як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері і положення Цивільного кодексу України, як загального акту законодавства.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2 ст. 124 Конституції України -юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Згідно із рішенням Конституційного суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002р. положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення передбачено право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, договором.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 193 Господарського Кодексу («ГК») України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Строк виконання відповідачем зобов'язань по оплаті наданого йому товару сторонами встановлений не був.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо строк виконання боржником (відповідачем у справі) обов'язку не встановлений, кредитор (позивач) має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо негайне виконання не випливає із договору.
Такою вимогою оплати суми заборгованості є направлена 21.03.06р. позивачем на адресу відповідача претензія № БВК/039/06.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що господарський суд Донецької області правомірно дійшов висновку про наявність основного боргу відповідача перед позивачем в розмірі 138 600,00грн. та задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Позивачем також заявлені позовні вимоги в частині стягнення інфляційних -9 684,68грн. та 3% річних -3 132,74грн.
Господарським судом Донецької області правомірно перераховані та частково задоволені позовні вимоги за період з 29.03.06р. по 15.08.06р. та призначені до стягнення інфляційні в сумі -1 104,06грн., 3% річних в сумі -1594,85грн., оскільки право на стягнення інфляційних, як збільшення суми основного боргу в зв'язку із девальвацією грошової одиниці України та 3% річних, нарахованих в зв'язку із про строчкою виконання відповідачем його грошового зобов'язання, передбачених вимогами ст. 625 ЦК України, у позивача виникло тільки після спливу передбаченого чинним законодавством України строку після пред'явлення ним вимоги, згідно ст. 530 ЦК України.
Заперечення заявника апеляційної скарги в частині пред'явлення ним такої вимоги відповідачеві раніше, у вигляді рахунків, судовою колегією до уваги не прийняті, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ці документи бухгалтерського обліку містять певні недоліки, зокрема в частині підписання їх уповноваженими посадовими особами відповідача, наявності різних дат та т.і., що виключає можливість розглядати ці документи як належним чином оформлену письмову вимогу в розумінні норм чинного законодавства України в зв'язку з тим, що у сторін відсутня письмова угода з умовою порядку розрахунків за переданий товар у вигляді договору.
Вимоги позивача щодо стягнення суми пені не підлягають задоволенню, як правомірно встановлено судом першої інстанції, оскільки відсутність письмового договору щодо неустойки тягне за собою неможливість нарахування такої штрафної санкції, відповідно до вимог ст. 547 ЦК України.
Заперечення заявника апеляційної скарги в частині заявлення ним вимоги про стягнення не пені, а «штрафних санкцій»та посилання на імперативність норм Господарського кодексу України в частині визначення поняття «штрафні санкції», судовою колегією розглянуті та до уваги не прийняті, оскільки відповідно до вимог ст. 179 ГК України, господарські договору укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом, іншими нормативно-правовими актами стосовно окремих видів договорів; відповідно до вимог ст. 9 Цивільного кодексу України, він застосовується до врегулювання відносин у сфері господарювання. В зв'язку з тим, що поняття неустойки визначено саме Цивільним кодексом України, а Господарським кодексом України визначені порядок та умови її застосування, посилання позивача на неможливість правозастосування до визначення штрафних санкцій норм ЦК України безпідставні.
Крім того, в позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення «штрафних санкцій»з посиланням на облікову ставку НБУ, що можливо тільки при нарахуванні пені.
Також господарським судом Донецької області правомірно відмовлено позивачеві у задоволенні його вимог щодо стягнення з відповідача збитків в розмірі 38 164,53грн, оскільки Цивільним та Господарським кодексами України, а саме главою 51 ЦК України та главою 25 ГК України передбачено, що для застосування відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок заподіяння збитків -необхідним є наявність одночасно усіх складових цивільного правопорушення, а саме: власне збитків; протиправність у поведінці заподіювача збитків; причинного зв'язку між першими двома елементарними; вини заподіювача збитків.
Підставою для стягнення з відповідача збитків позивач посилається на рішення від 26.01.2006р. господарського суду міста Севастополя та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. по справі № 20-11/348, якими з позивача на користь приватного підприємства “Зернопродукт» було стягнуто загалом -38'164,53 грн. Однак, із змісту зазначеного рішення вбачається, що підставою для стягнення з позивача на користь приватного підприємства “Зернопродукт» спірної суми було невиконання саме позивачем умов договору № ЖС24/10/2 від 24.10.2005р., за яким позивач зобов'язався оплатити ПП “Зернопродукт» вартість поставленого ним товару. Як встановив суд першої інстанції, позивач не довів оплату ПП “Зернопродукт» стягнутої з нього за рішенням суми.
Судова колегія не приймає додані до апеляційної скарги та додатку до неї матеріали в якості додаткових доказів по справі в порядку вимог ст. 101 ГПК України, оскільки позивачем обґрунтована неможливість їх надання суду першої інстанції їх появою після винесення рішення по справі, що не може бути підставою для визначення правомірності прийнятого рішення. Матеріали, які отримані стороною після дати винесення рішення судом першої інстанції, не можуть бути предметом розгляду апеляційної інстанції при оскарженні рішення, тому що вони можуть бути тільки підставою для перегляду рішення за ново виявленими обставинами.
Інші доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 11.09.2006 року у справі №17/189 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «БІОВІТКОРМ», м. Севастополь АР Крим на рішення господарського суду Донецької області від 11.09.2006 року у справі № 17/189 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 11.09.2006 року у справі № 17/189 -без змін.
Головуючий Діброва Г.І.
Судді: Геза Т.Д.
Дзюба О.М.
Надр.5 прим:
1 -у справу;
2 -позивачу;
3 -відповідачу;
4 -ДАГС;
5 -ГС Дон. обл.;