Кримінальне провадження № 122/5332/2012
21.01.2013 року м. Сімферополь
Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Кучеренко Н.В.,
при секретарях - Євсєєнко Н.М., Гумбатовій А.М., Стародуб К.В.,
за участю прокурорів - Цвеліка С.О., Чухіна А.В., Фурмамбетова Е.Е., Моісеєнкова Р.О., Космацького А.В.,
представника ГУ МВС України в АРК - Юфімчук В.В.,
і заявника - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 на неправомірні дії Прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління МВС України в АРК,
Заявник ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії Прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління МВС України в АРК. Ці неправомірні дії, на думку заявника, здійснювалися суб'єктами оскарження шляхом «симулювання поведінки неадекватної людини», основними прийоми якої були: зміст рішень по заявах, надання неадекватних відповідей на них або взагалі їх ненадання щодо - захвату домоволодіння заявника, перешкоджанню йому займатися підприємницькою діяльністю, за фактом загибелі його дружини.
Як зазначено у скарзі та доповненнях до неї, подані заявником заяви, у порядку ст.97 КПК України (1960р.), від 05.07.2010 року за фактом захоплення його приватної власності, а також від 09.08.2010 року про порушення кримінальної справи за фактом за ст.206 КК України, не розглянуті відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. Заявник вказує на те, що органами внутрішніх справ м. Судака на протязі тривалого часу (з 2000 року) шляхом захоплення, вимагання протизаконно було присвоєно його майно, що перебуває за адресою: АДРЕСА_1, внаслідок чого останній фактично був позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність, що дало можливість органам міліції м. Судака привласнити понад п'ятдесят тисяч доларів США від прийому відпочиваючих у 2010 році. Крім того, дані неправомірні дії органів внутрішніх справ м. Судака протягом тривалого часу призвели до загибелі його дружини ОСОБА_3, яку, на його думку, вбили працівники міліції м. Судака з метою звинувачення ОСОБА_2 в доведенні останньої до її самогубства. Вважав, що на його неоднократні скарги прокуратура м. Феодосії неправомірно відмовляла в порушенні кримінальної справи стосовно працівників міліції м. Судака за фактом перешкоди ними у здійсненні заявником підприємницької діяльності. ОСОБА_2 просив суд визнати наявність «неправомірних» дій посадових осіб прокуратури АР Крим і ГУ МВС України в АР Крим з 2000 року по теперішній час, які, по-суті, протидіяли йому в здійсненні підприємницької діяльності, причетні до загибелі його дружини, неналежного розслідування деяких кримінальних справ.
Крім вимог про визнання вищезазначених дій суб'єктів оскарження неправомірними, зобов'язання їх розглянути подані заяви, просив суд про визнання його цивільним позивачем у кримінальній справі, також заявником первісно ставилися вимоги щодо стягнення на його користь з Державного бюджету України спричиненого заявникові вказаними особами матеріальної та моральної шкоди (т.1 а.с.21).
Однак, у ході розгляду скарги, після роз'яснення заявникові положень КПК (1960р.), ЦПК України, ОСОБА_2 відмовився від вимог щодо стягнення на його користь матеріальної та моральної шкоди у порядку КПК України (1960р.), просив не розглядати їх у даному провадженні.
У своїх доповненнях (т.1 а.с.121) заявник також просив про винесення окремої постанови на адресу Генеральної прокуратури України та ГУ МВС України щодо допущених з боку неправомірних дій до заявника.
У судовому засіданні заявник ОСОБА_2, після чергового скасування постанови суду першої інстанції по його скарзі, її підтримав, за виключенням частини вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, надавши уточнення та доповнення до скарги, на виконання вказівок останнього судового рішення апеляційної інстанції. Наголосив, що оскаржує не бездіяльність, а саме «неправомірні дії» працівників суб'єктів оскарження. Так, неправомірні дії Прокуратури АРК заявник пов'язує із заявами, поданими ним у порядку ст.97 КПК України (1960р.), від: 14.07.2000р.; 01.11.2008р.; 13.01.2009р.; 21.05.2010р.; 10.06.2010р.; 13.06.2010р.; 21.06.2010р.; 09.08.2010р.; 10.08.2010р.; 07.09.2010р.; 16.03.2011р.; 06.04.2011р.; 25.04.2011р., щодо: протиправних дій начальника Судакського МВ ОСОБА_4 та необхідності порушити кримінальну справу; по факту крадіжки, знищення майна та порушення слідством законодавства; за фактом перевищення посадових повноважень працівників Судакського МВВС; про розгляд раніше поданих заяв та необхідності вжиття заходів реагування; щодо порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_5; доповнення до заяви від 20.06.2010р.; про необхідність порушення кримінальної справи за фактом вбивства ОСОБА_3І; щодо захвату домоволодіння ОСОБА_2, перешкоджанню йому займатися підприємницькою діяльністю, за фактом загибелі його дружини; щодо необхідності прийняття заходів прокурорського реагування. Неправомірні ГУ МВС України в АРК пов'язує із заявами, поданими ним у порядку ст.97 КПК України (1960р.), від: 21.06.2010р.; 09.08.2010р.; 09.02.2011р.; 16.03.2011р., а також 2000 року, про порушення кримінальної справи за фактом перевищення посадових повноважень і службової недбалості працівників Судакського МВС; за фактом крадіжки цінностей та грошів з домоволодіння при вбивстві дружини заявника; щодо порушення кримінальної справи та прийняття заходів реагування з приводу захвату домоволодіння ОСОБА_2, перешкоджанню йому займатися підприємницькою діяльністю, стосовно загибелі його дружини.
Прокурор в судовому засіданні вважав, що скарга задоволенню не підлягає. Так, на всі заяви ОСОБА_2 йому надавалися відповіді чи приймалися процесуальні рішення у порядку ст.97 КПК України (1960р.). «Неправомірних дій» з боку працівників прокуратури до заявника здійснено не було, копії процесуальних рішень самим же заявником долучені до матеріалів скарги.
Представник ГУ МВС України в АРК в судовому засіданні також вважала, що скарга ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з тих підстав, що заявнику надавалися відповіді про направлення його заяв для розгляду за підвідомчістю. Просила суд звернути увагу на той факт, що ГУ МВС України в АРК, за законом, не є органом дізнання, який вправі проводити перевірки заяв, які надходять до них у порядку ст.97 КПК України (1960р.). Такі заяви ними відправляються для реєстрації та перевірки у відповідні органи ОВС з метою розгляду по суті, де й реєструються у відповідних журналах реєстрації злочинів. ГУ МВС України в АРК, за наданими ним законом повноваженнями, провадять перевірки лише щодо фактів неправомірної поведінки працівників МВС з метою вирішення питання про можливе притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. В силу чого, вони взагалі не можуть бути суб'єктом оскарження дій, рішень чи бездіяльності щодо заяв, поданих у порядку ст. 97 КПК України (1960р.), які й розглядаються судом у порядку КПК України (1960р.). Одночасно, пояснила, що по всіх заявах ОСОБА_2 приймалися процесуальні рішення тими органами, до яких вони направлялися. Копії відповідних постанов долучалися в період розгляду скарги заявника у суді.
Вислухавши заявника, прокурорів, представника ГУ МВС України в АРК, дослідивши матеріали скарги, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Можливість оскарження дій прокурора і слідчого до суду загальної юрисдикції шляхом подачі скарги в порядку КПК України (1960р.) передбачена положеннями глави 22 цього Кодексу. Нормами цієї глави визначена юрисдикція суду в частині здійснення процесуального контролю за досудовим слідством і дізнанням.
Згідно ч.5, 6 ст.234 КПК України (1960р.), дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено Кодексом.
Відповідно до ч.2, 3 ст.236 КПК України (1960р.), дії прокурора можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії прокурора розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено Кодексом.
Положеннями цієї глави передбачено оскарження до суду постанов про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття кримінальної справи.
Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2011г. №19-рп/2011, відповідно до ст.ст. 236, 110, 234 КПК України (1960р.), судом в порядку кримінального судочинства також підлягають розгляду скарги на бездіяльність прокуратури, слідчого і органу дізнання у частині неприйняття рішення в порядку ст.97 КПК України (1960р.) за заявами або повідомленнями про злочин.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходить з того, що заявлені у скарзі вимоги не підлягають розгляду в порядку оскарження дій, рішень або бездіяльності щодо розгляду суб'єктами оскарження заяв ОСОБА_2, поданих ним у порядку ст. 97 КПК України.
Так, у відповідності зі ст.97 КПК України (1960р.), по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення за належністю .
Тобто, з аналізу даної норми права виходить, що саме прийняття одного з перелічених процесуальних рішень і є, по-суті, діяльністю відповідної посадової особи, що проявляється у здійсненні відповідальною особою активної дії. Бездіяльність же, як пасивна дія, виражається у неприйнятті одного з рішень за результатами розгляду заяви.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_2 неодноразово, незважаючи на роз'яснення суду, наполягав, що оскаржує «неправомірні дії», а не бездіяльність. Наголошував, що суб'єктами оскарження, як раз, здійснювалися активні дії з розгляду його заяв, але з наданими постановами та відповідями він не згоден, вони виносилися системно та умисно, не містили в собі необхідної інформації, відповідей на поставлені у заявах ОСОБА_2 питання. Ці «неправомірні дії», на думку заявника, є, по-суті, злочинними діями працівників суб'єктів оскарження на протязі останніх 12 років, які виразилися у співучасті, пособництві, заздалегідь обіцяному приховуванні та знищенні слідів тяжких злочинів, скоєних відносно заявника бандформированням м. Судака, куди входили працівники міліції та прокуратури цього міста. При цьому, заявник наполягав на розгляді скарги судом саме шляхом системного аналізу дій суб'єктів оскарження за останні 12 років, а не кожної його заяви окремо, що всі його заяви є лише епізодами у 12-річному періоді продовження вчинення відносно нього неправомірних (по-суті, злочинних) дій. Не заперечував, що у більшості його заяв приймалися процесуальні постанови, але вони були «неадекватними». Він їх оскаржував у судах, але це не є предметом поданої до Центрального суду м. Сімферополя скарги. Щодо залишку заяв, де відповіді або постанови не отримав, не вважав це допущеною бездіяльністю, просив лише оцінити ці факти у сукупності з вже винесеними постановами та вважати це також «неправомірними (злочинними) діями», а наявні у матеріалах скарги документи - доказовою базою здійснення відносно заявника продовжуваного злочину.
В судовому засіданні судом дуже ретельно досліджувалися не тільки кожна вказана ОСОБА_2 заява, подана до суб'єктів оскарження у порядку ст.97 КПК України (1960р.), але й відомості про прийняті заходи щодо їх розгляду. Як встановлено судом, і що не оскаржувалося заявником, за результатами розгляду більшості його заяв були прийняті рішення у порядку ст.97 КПК України (1960р.). Щодо решти, по яких заявник не отримав відповіді або копії постанови, то суд допускає наявність бездіяльності зі сторони суб'єктів оскарження. Одночасно, суд враховує, що заявник наявність такої бездіяльності не визнає, визнати її наявність не просив. Просив суд зобов'язати суб'єктів оскарження прийняти за його заявами лише одне конкретне рішення: про порушення відповідних кримінальних справ за зазначеними ним фактами, про задоволення всіх його заяв.
З огляду на суть вимог та доводів скарги, суд звертає увагу на те, що відповідно до Конституції України, кожна людина є вільною в обранні способу захисту своїх порушених прав, і суд не вправі виходити за межі заявлених у скарзі вимог або за своєю ініціативою надавати юридичну допомогу фізичним особам у наданні пояснень, розробці позиції, викладенні ним обставин, наполягати на певному (конкретному) тлумаченні діючого законодавства. У зв'язку з чим, суд виходить з того, що ОСОБА_2 оскаржує саме «неправомірні дії», а не бездіяльність суб'єктів оскарження.
Разом з цим, неправомірні дії з боку суб'єктів оскарження, у даному випадку, як вже зазначалося раніше, полягають у прийнятті передбаченого законом рішення. А вже останнє, у разі незгоди з ним заявника, оскаржується у суді за встановленою процесуальним законом підсудністю. Заявник, як пояснив, неодноразово оскаржував та продовжує оскаржувати такі рішення у порядку, передбаченому КПК України (1960р.), у судах м. Судака, м. Феодосії та м. Сімферополя.
Щодо неправомірність дій з боку правоохоронних органів м. Судака АРК, прокуратури м. Судака, Генеральної прокуратури України та ГУ МВС України, на які одночасно посилається заявник, як на доказову базу, не можуть розглядатися в рамках поданої скарги, зважаючи на встановлені КПК України (1960р.) правила підсудності розгляду таких скарг. При цьому, необхідно зазначити, що доводи заявника про те, що ГУ МВС України в АРК та Прокуратурою АРК заяви ОСОБА_2, подані ним у порядку ст.97 КПК України, неправомірно направлялися до розгляду до м. Судаку, тобто, до осіб, які й, на його думку, приймали участь у злочинах, то ці доводи можуть бути предметом розгляду у відповідному суді за результатами розгляду скарги безпосередньо на прийняте процесуальне рішення, в частині оскарження об'єктивності рішення або прийняття його з порушеннями правил підвідомчості.
За результатами розгляду скарги, суд, з огляду на встановлені обставини, взагалі приходить до висновку про те, що скарга ОСОБА_2, зважаючи на її зміст та пояснення заявника, по-суті, зводиться до бажання заявника визнання судом факту здійснення відносно нього (заявника) з боку посадових осіб суб'єктів оскарження системних на протязі приблизно 12 останніх років злочинних дій: співучасть, пособництво заздалегідь обіцяне приховування та знищення слідів тяжких злочинів, скоєних бандформированням м. Судака. Але, суд не є органом, до повноваження якого відноситься право проводити перевірки у порядку ст.97 КПК України (1960р.) за заявами фізичних осіб про можливі вчинені відносно них злочини з прийняттям відповідних процесуальних рішень. Тим паче, неможливо встановлення таких фактів (по-суті, події та складу злочину) у судовому засіданні при розгляді скарг на дії, рішення чи бездіяльність слідчого, прокурора, органу дізнання.
Таким чином, суд не знаходить правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 в частині визнання наявності «неправомірних дій» з боку суб'єктів оскарження, зобов'язання їх прийняти конкретне рішення на задоволення заяв ОСОБА_2
Відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_2 в частині зобов'язання суб'єкту оскарження визнати його потерпілим у певній кримінальній справі, суд також виходить з того, що дані вимоги не підлягають розгляду судом у порядку кримінального судочинства у скаргах даної категорії, оскільки ця вимога стосується втручання суду у досудове слідство у вже порушеній кримінальній справі, а не розгляду слідчим заяви у порядку ст.97 КПК України (1960р.). Тобто, законом чітко визначена юрисдикція суду в частині здійснення процесуального контролю за досудовим слідством та дізнанням, і перевірка судом дій (бездіяльності, рішення) слідчого щодо заяв про визнання осіб потерпілими у кримінальних справах при досудовому розслідуванні у такий перелік дій (бездіяльності, рішення) слідчого - не входить.
На підставі встановлених обставин, судом не вбачається підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 у повному обсязі.
Підстав для винесення відповідних окремих постанов на адресу Генеральної прокуратури України та ГУ МВС України, з огляду на вищевикладене, - судом також не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 97, 234, 236 КПК України (1960р.), рішенням Конституційного Суду України від 14.12.2011г. №19-рп/2011, суд,-
У задоволенні скарги ОСОБА_2 на неправомірні дії Прокуратури Автономної Республіки Крим, Головного управління МВС України в АРК - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя протягом семи діб з дня її винесення.
Суддя: Н. В. Кучеренко