Справа №104/96/13
28 січня 2013 року м. Білогірськ
Білогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого - судді Борісенко Є.В.,
при секретарі - Стаднюк Н.О.,
за участю:
представника заявника - ОСОБА_1,
старшего державного виконавця - Лєбєдєва С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білогірську скаргу ОСОБА_2, сторона виконавчого провадження: стягувач - ОСОБА_3, на постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції АР Крим Лєбєдєва С.В. про стягнення виконавчого збору,
10.01.2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулися до суду із скаргою, яка 18.01.2012 року була уточнена в порядку ст.121 ЦПК України, про скасування постанов головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції АР Крим (далі державного виконавця ВДВС Білогірського РУЮ) Лєбєдєва С.В. від 17.12.2012 року про стягнення виконавчого збору в розмірі 680грн. з кожного.
Скаргу обґрунтовує тим, що заочним рішенням Білогірського районного суду АР Крим від 14.02.2012 року був задоволений позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2. 28.12.2012 року заявники поштою отримали постанови державного виконавця ВДВС Білогірського РУЮ Лєбєдєва С.В. від 17.12.2012 року про стягнення з них виконавчого збору в розмірі 680грн. з кожного. Підставою для винесення вказаних постанов стало нібито невиконання у визначений строк -до 17.12.2012 року виконавчого документу в добровільному порядку, але заявники не отримували до 28.12.2012 року ніяких документів з ВДВС Білогірського РУЮ про необхідність добровільного виконання виконавчого документу, більш того заявникам взагалі було невідомо про відкриття виконавчого провадження щодо них. ОСОБА_5 та ОСОБА_2 вважають, що державним виконавцем ВДВС Білогірського РУЮ порушена ч.5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», крім того, зазначають, що державний виконавець виніс постанови про стягнення з них виконавчого збору, але керується при цьому ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження»яка визначає порядок виплати винагороди державному виконавцю, а не порядок стягнення виконавчого збору.
Ухвалою суду від 28 січня 2013 року скарга в частині вимог ОСОБА_5 про скасування постанови головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції АР Крим Лєбєдєва С.В. від 17.12.2012 року про стягнення з нього виконавчого збору в розмірі 680грн. за заявою ОСОБА_5 була залишена без розгляду.
У судовому засіданні представник заявниці скаргу підтримав, просив її задовольнити з викладених у скарзі підстав, також зазначив, що державному виконавцеві було відомо, що ОСОБА_2 постійно проживає за місцем реєстрації АДРЕСА_1, і якщо б їй за зазначеною адресою була направлена постанова про необхідність добровільного виконання виконавчого документу, вона би повідомила, що не перешкоджає виконанню судового рішення, тому як не проживає і не має речей у спірному будинку.
Державний виконавець Лєбєдєв С.В. в судовому засіданні скаргу не визнав, суду пояснив, що на час надходження виконавчого документу адреса боржниці була зазначена по АДРЕСА_3, за цією адресою ОСОБА_2 й було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, яка в подальшому була скасована ухвалою Білогірського районного суду. Законом України «Про виконавче провадження»не передбачено необхідності підтвердження отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження та добровільного виконання судового рішення. 08.12.2012 року з адресного бюро була отримана інформація щодо реєстрації проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, тому постанова від 17.12.2012 року про стягнення виконавчого збору була направлена боржниці за місцем її реєстрації. Також державний виконавець зазначив, що ОСОБА_2 мала право звернутися до виконавчої служби із заявою про скасування оскаржуваної постанови у зв'язку з тим, що їй не було відомо про виконання виконавчих дій, тому вона не мала можливості добровільно виконати судове рішення, у зв'язку з викладеним в задоволенні скарги просив відмовити.
Сторона виконавчого провадження: стягувач - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася за невідомими суду причинами, про час та місце розгляду скарги була повідомлена належним чином.
Суд розглянув скаргу у відсутність стягувача ОСОБА_3 на підставі наявних матеріалів.
Заслухавши представника заявниці, державного виконавця, дослідивши матеріали скарги, виконавчого провадження щодо боржника ОСОБА_2, та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно положень ст. ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Судовим розглядом встановлено, що на виконанні у ВДВС Білогірського РУЮ знаходиться виконавче провадження № 35430098 за примусовим виконанням виконавчого листа № 2-1036/11, виданого Білогірським районним судом АР Крим 23.11.12 року по справі за позовом ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку та вселення ОСОБА_3 до житлового будинку (а.с.34,35).
Постановою державного виконавця ВДВС Білогірського РУЮ від 29.11.2012 року відкрито виконавче провадження за примусовим виконанням виконавчого листа № 2-1036/11 та боржниці ОСОБА_2 наданий 15-денний строк для добровільного виконання судового рішення (а.с.36).
За повідомленням АДС ВДІРФО від 08.12.2012 року боржниця ОСОБА_2 з 21.12.93 року зареєстрована по АДРЕСА_1 (а.с.37)
Постановою державного виконавця ВДВС Білогірського РУЮ від 17.12.2012 року з боржника ОСОБА_2 стягнутий виконавчий збір в розмірі 680грн.(а.с.24).
Згідно п.2 ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
У відповідності до ч.1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Згідно ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження»у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання
боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України, обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, диспозитивності, суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь в справі, доказів, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Суд приймає до уваги доводи представника заявника, що боржниця ОСОБА_2 не отримувала копію постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та надання їй строку для добровільного виконання судового рішення, оскільки державним виконавцем не підтверджено, що він довів зазначену постанову до відома боржника, тому як суду не надано документів про відправлення постанови боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Таким чином судовим розглядом встановлено, що боржниця не отримувала копію постанови про відкриття виконавчого провадження і не знала про примусове виконання виконавчого документу, у зв'язку з чим не мала можливості його виконати у встановлений строк для самостійного виконання.
Суд також не приймає до уваги заперечення державного виконавця в тій частині, що заявниця мала право оскаржити постанову до державної виконавчої служби, оскільки у відповідності до ч.2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження»боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги ОСОБА_2 та задоволення вимог про скасування постанови державного виконавця від 17.12.2012 року про стягнення з неї виконавчого збору в розмірі 680грн.
Згідно ч.2 ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення, або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Керуючись ст.ст. 383-387 ЦПК України, суд, -
скаргу ОСОБА_2 -задовольнити.
Постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Білогірського районного управління юстиції АР Крим -Лєбєдєва С.В. від 17.12.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 680грн. - скасувати.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду АР Крим через Білогірський районний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Головуючий: /підпис/
З оригіналом згідно: суддя: секретар: