Справа № 2034/940/2011
Провадження № 2/635/989/2013
Іменем України
15 січня 2013 р. п.Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області в складі:
Головуючого судді Шинкарчук Я.А.
при секретарі Заярній І.А..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в п. Покотилівка цивільну справу за позовною заявою Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії -Харківське обласне управління ВАТ «Ощадбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недобудованого будинку недійсним та зобов'язання ДП «Інформаційний центр»вилучити запис з Державного реєстру правочинів, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недобудованого будинку недійсним та зобов'язання ДП «Інформаційний центр»вилучити запис з Державного реєстру правочинів. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 27.04.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу недобудованого житлового будинку, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Горького, б. 19, який було посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за номером 900. Згодом, саме цей, але вже добудований житловий будинок, став предметом іпотеки згідно іпотечного договору № 259 від 03.10.2007 року, укладеного з метою забезпечення повернення кредиту, між ОСОБА_2 та ВАТ «Державний ощадний банк України в особі філії -Харківське відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк», посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу, ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 5459. Іпотечний договір № 259 від 03.10.2007 року було укладено в забезпечення повернення кредиту та процентів за його використання відповідно до договору про іпотечний кредит № 445 від 03.10.2007 року укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України в особі філії - Харківське відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк»та ОСОБА_5. Згідно договору про іпотечний кредит № 445 остання отримала у банку грошові кошти у сумі 366492, 00 на споживчі потреби на строк 10 років, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 02.10.2017 року. Згідно до п. 1.5 договору про іпотечний кредит на період дії цього договору предмет іпотеки залишився у володінні та користуванні Іпотекодавця, а відповідно до п. 4.2 Іпотечного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язання в цілому чи тієї або іншої його частини, банк реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки, боржник свої обов'язки по кредитному договору не виконує,банк набув право звернення стягнення на предмет іпотеки у будь-який час. Але, скористатися своїм законним правом звернення на предмет іпотеки виявилось неможливим, оскільки ОСОБА_2 до укладення Іпотечного договору не повідомила Банк про те, що 27 квітня 2007 року між нею та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі -продажу недобудованого будинку, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Горького, б. 19. Отже, спірний договір купівлі -продажу недобудованого будинку порушує законні права та інтереси ВАТ «Ощадбанк»,тобто у банку виникло право звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів відповідно до ст.. 3 Цивільного кодексу України. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу недобудованого будинку від 27.04.2007 р. укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі за № 900 є недійсним, в зв'язку з тим, що був укладений з порушенням ст.. 203 Цивільного кодексу України, щодо дотриманням, загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, Також, ОСОБА_1 не звертався до КП «ХРБТІ»для реєстрації права власності, що підтверджує імітацію правочину без наміру передати право власності та суперечить вимогам ст..ст. 655, 657 ЦК України. отже, відповідно до ст.. 234 ЦК України, цей правочин можна вважати фіктивним.
В зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
В судовому засідання представник позивача підтримав позовну заяву та прохав її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти позову не заперечували.
Представник відповідача ОСОБА_1 заперечував проти позову в повному обсязі.
Суд вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, її представника, представника відповідача ОСОБА_1, дослідивши надані суду письмові докази, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 202 ЦПК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, це зокрема: його зміст не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин, згідно вимог ч. 1 ст. 205 ЦК України, може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України вважає, що правочин є вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (частина 2).
Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений договір купівлі-продажу від 27.04.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недобудованого житлового будинку, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Горького, б. 19, відповідає зазначеним вимогам закону.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 215 ЦК України зазначає підстави недійсності правочину. Такою підставою, зокрема, являється недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом -нікчемний правочин (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним -оспорюваний правочин (частина 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№ 9 від 6 листопада 2009 року, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином або взагалі можуть не мати правової мети.
Ознака фіктивності має бути властива діям обох сторін правочину. У випадку, коли одна сторона діяла лише для вигляду, а друга -мала за мету досягти правового результату, такий правочин не являється фіктивним.
Сам факт невиконання сторонами умов правочину не означає, що він являється фіктивним.
Тягар доказування фіктивності правочину покладається на особу, яка звернулася до суду із позовом про визнання такого фіктивного правочину недійсним, тобто, саме на позивача законом покладено обов'язок доведення відсутності наміру у сторін на створення правових наслідків на момент вчинення правочину.
Це також визначено частиною 3 ст. 10 ЦПК України, яка покладає на сторін обов'язок по доведенню тих обставин, на які кожна із них посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем на підтвердження своїх вимог та доводів відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України не надано належних і допустимих доказів на підтвердження існування факту укладення зазначеного договору купівлі-продажу лише для виду, отже, не доведено факт відсутності у сторін наміру на створення правових наслідків договору купівлі-продажу на момент його укладення.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Докази мають бути належними (ст. 58 ЦПК України) і допустими (ст. 59 ЦПК України), зокрема, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи із вищевикладеного, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт фіктивності укладеного договору купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недобудованого житлового будинку, що знаходиться за адресою: Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Горького, б. 19.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За таких обставин позовна заява Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії -Харківське обласне управління ВАТ «Ощадбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недобудованого будинку недійсним та зобов'язання ДП «Інформаційний центр»вилучити запис з Державного реєстру правочинів задоволенню не підлягає.
.На підставі викладеного та керуючись ст. 202-205, 207, 215, 234 ЦК України, ст. 10, 11, 57-59, 60, 212, ЦПК України, суд, -
В задоволені позовної заяви Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі філії -Харківське обласне управління ВАТ «Ощадбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недобудованого будинку недійсним та зобов'язання ДП «Інформаційний центр»вилучити запис з Державного реєстру правочинів -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Харківської області через Харківський районний суд Харківської області.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення
Суддя: Я.А. Шинкарчук