Справа № 2-1568/11
28 жовтня 2011 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Некрасова О.О.
при секретарі Макарчук А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»про визнання звільнення незаконним, зміні запису у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, оплати за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу, -
В листопаді 2009 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою, в якій просив ухвалити рішення, яким визнати його звільнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за прогул неправомірним та зобов'язати відповідача виправити запис про звільнення у трудовій книжці на запис про звільнення за власним бажанням, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник»на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 08 вересня 2009року до дня видачі йому трудової книжки, тобто 05.10.2009 року в сумі 1 770 грн. 42 коп., стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.09.2009 року по день прийняття судом рішення, що на день подачі позову складає 3261 грн. 30 коп., стягнути суму заробітної плати, що не була виплачена при звільнені за період з 01 серпня 2009 року по 08 вересня 2009 року у розмірі 1454 грн. 55 коп. та компенсацію за невикористану відпустку за період з 01 січня 2004 року по 08 вересня 2009 року за 161 календарний день у розмірі 6134 грн. 10 коп., а також судові витрати по справі.
В обґрунтування позову зазначив, що він працював на Товаристві з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник»з 01 січня 2002 року. 25 серпня 2009 року він звернувся до генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»з заявою про звільнення за угодою сторін, проте керівник відмовив узгодити з ним таке звільнення, у зв'язку з чим він був вимушений відпрацювати два тижні на умовах звільнення по ст. 38 КЗпП України. Таким чином, він вважає, що день звільнення за власним бажанням 08 вересня 2009 року, оскільки він попередив роботодавця про намір звільнитися, фактично відпрацював два тижні на умовах ст. 38 КЗпП України, та після спливу двох тижнів він не з'явився на робоче місце, що виключає можливість продовження трудового договору. Проте ТОВ «Машинобудівник»08 вересня 2009 року не було здійснено належних заходів щодо оформлення його звільнення, у тому числі дій щодо розрахунку з ним під час звільнення та дій по виданню наказу роботодавця про звільнення та видачі йому трудової книжки. В цілях захисту своїх інтересів він звернувся до відповідача із претензією про проведення розрахунку та видачі йому трудової книжки. 05 жовтня 2009 року відповідач видав йому трудову книжку та наказ про його звільнення у зв'язку з прогулом, копію якого він також отримав 05 жовтня 2009 року. Підстав про звільнення у зв'язку з прогулом, або будь -яких інших відомостей щодо його прогулу, у тому числі акту про прогул йому не повідомили. Крім того відповідач йому відмовив у виплаті заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку. Оскільки він належно виконував всі трудові обов'язки під час виконання трудового договору, то дії відповідача здійснені виключно з метою порушення його трудових прав щодо отримання належних йому сум заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. В день звільнення йому, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України не було виплачено грошових коштів оплати праці за період з 01 серпня 2009 року по 07 вересня 2009 року у сумі 1 454 грн. 55 коп. та суму компенсації за невикористану відпустку у сумі 6 134 грн. 10 коп. Також, відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України йому не виплатили суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3 261 грн. 30 коп., оскільки на день подачі позову сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 93 грн. 18 коп. Крім того, відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. З 08 вересня 2009 року по до 05 жовтня 2009 року складає 19 днів і тому його середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1 770 грн. 42 коп.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2010 року справу передано до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська на підставі ст.ст. 110, 116 ЦПК України.
В ході розгляду справи позивач, на підставі ст. 31 ЦПК України, декілька разів уточнював свої позовні вимоги, так 09 червня 2011 року позивач збільшив свої позовні вимоги, якими просив визнати його звільнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за прогул неправомірним, визнати його звільнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 08 вересня 2009 року, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»виправити запис про звільнення у його трудовій книжці, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник» на його користь заробітну плату, що не була виплачена в момент звільнення в розмірі 1997 грн. 13 коп., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 08 вересня 2009 року по 09 червня 2011 року в сумі 40719 грн. 46 коп., а також стягнути з відповідача судові витрати по справі. В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначив, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 38 ст. 116 КЗпП України він звернувся до відповідача 25 серпня 2009 року, однак у зв'язку з тим, що відповідач не задовольнив його заяву, відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України, він зобов'язаний був відпрацювати два тижні, які обчислюються з наступного дня за днем подання заяви про звільнення. За обчисленням, двотижневий строк, за умов повного робочого тижня, спливає в той самий день, з якого він почав обчислюватись, другого тижня року. Якщо обчислювати двотижневий строк починаючи з 26 серпня 2009 року, то двотижневий строк за скороченим робочим тижнем, який був встановлений у трудових відносинах між ним та відповідачем, відповідно до ст. 56 КЗпП України, а саме 3,5 днів на тиждень, то двотижневий строк відпрацювання спливає в останній робочій день другого робочого тижня, а отже 04 вересня 2009 року. Це підтверджується наступним, факт, що на підприємстві для роботи позивача був встановлений неповний робочій тиждень доводиться фактом нарахування відповідачем заробітної плати при окладі 2000 грн. 00 коп. за 160 годин нарахування здійснюється відповідно до фактично відпрацьованого часу за 80 годин, що підтверджується розрахунковими листами за червень, серпень, вересень 2009 року, а також факт того, що на підприємстві відповідача для роботи позивача не був встановлений скорочений робочий тиждень, що підтверджується тим, що позивач не належить до жодної категорії працівників для яких може бути встановлений скорочений робочий день відповідно до ст. 51 КЗпП України, а також тим, що фактично робочий день позивача тривав з 09.00 до 18.00 з понеділка по п'ятницю (включно), що може бути підтверджено як путьовими листами на службовий автомобіль, яким він користувався, тай показами свідків. Відповідач порушив норми трудового законодавства, відносно нарахування та виплати заробітної плати, оскільки його фактична тривалість робочого часу була з 09.00 до 18.00 з понеділка по п'ятницю (включно), без встановлення ненормованого робочого дня, відповідач здійснював нарахування та виплату заробітної плати лише за половину фактично відпрацьованого часу, що також підтверджується розрахунковими листами, а отже відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України, він мав право на розірвання трудового договору 25 серпня 2009 року у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю. Також вказав, що утримання його заробітної плати в розмірі 1997 грн. 13 коп. в якості компенсації заподіяної матеріальної шкоди в сумі 169664 грн. 04 коп. є також неправомірними та неправдивими, оскільки ґрунтуються на неналежних доказах, які отримані відповідачем з порушенням чинного законодавства та не доводять його вини у виникненні нестачі, ані факту нестачі. Так, яко-би він підписав договір про повну матеріальну відповідальність до виникнення у нього трудових обов'язків з відповідачем, тобто до прийняття його на роботу,та не містить найменування дійсної його посади на момент нібито вчинення розтрати - заступник генерального директора по будівництву, а містить найменування посади будівельник, яка відсутня в переліку осіб та посад з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність , що затверджений постановою ОСОБА_2 Міністрів СРСР з праці та соціальних питань № 447/24 від 28 грудня 1977 року, а отже копія договору про повну матеріальну відповідальність є неналежним доказом, а він не несе повної матеріальної відповідальності перед відповідачем. Наказ про створення комісії з інвентаризації матеріальних цінностей від 08 вересня 2009 року № 04-од не був доведений ані до його відома, ані до відома виконроба ОСОБА_3 та був прийнятий 25 серпня 2009 року коли він подав заяву про звільнення. Також й акт № 1 від 08 вересня 2009 року про відмову від передання ним матеріальних цінностей не відповідає дійсності, оскільки про необхідність їх передання його ніхто не повідомив, а фактично матеріальні цінності всі були передані ОСОБА_3, як відповідальним за виконання робіт та використання матеріалів новому виконробу ОСОБА_4, який приймав об'єкт у зв'язку зі звільненням ОСОБА_3, тим більше як можна було відмовитися від передання матеріальних цінностей, якщо він вже 08 вересня 2009 року не працював. Також він не приймав ці матеріали на відповідальне зберігання. Коли він прийшов, після отримання повідомлення про необхідність передання матеріальних цінностей, то фактично жодної передачі не відбувалося, та на об'єкт ТЦ «Приозерний»його не пустили. Інвентарізацію яку провели без його участі, є також неналежним доказом таким чином, відповідач не мав права утримувати з нього суму середнього заробітку відповідно до ст. 136 КЗпП України, та нездійснення відповідачем з ним остаточного розрахунку та невиплату йому суми у розмірі 1997 грн. 13 коп. є порушенням ст. 116 КЗпП України та зобов'язує відповідача виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Датою його звільнення та датою з якої обчислюється строк сплати середнього заробітку за час протягом якого відповідачем не було здійснено розрахунку при звільненні та середнього заробітку за вимушений прогул є 09 червня 2009 року. На момент подачі цієї заяви строк порушення виплати суми при звільненні становить 431 робочий день, а отже сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до ст. 117 КЗпП України становить 40719 грн. 46 коп. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2009 року по 05 жовтня 2009 року, який відповідач повинен йому сплатити відповідно до ст. 235 КЗпП України, становить 1770 грн. 41 коп. Загалом сума позову становить 44487 грн. 00 коп.
14 жовтня 2011 року представник позивача ОСОБА_5 надав до суду заяву про додаткові пояснення у справі про збільшення суми позовних вимог, в якій просив, визнати його звільнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за прогул неправомірним, визнати його звільнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 08 вересня 2009 року, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»виправити запис про звільнення у його трудовій книжці, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник» на його користь заробітну плату, що не була виплачена в момент звільнення в розмірі 1997 грн. 13 коп. та допустити рішення суду в цій частині до негайного виконання, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 вересня 2009 року по 05 жовтня 2009 року в сумі 1770 грн. 42 коп., стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку з 08 вересня 2009 року по 14 жовтня 2011 року в сумі 49012 грн. 44 коп., а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.
У судове засідання позивач не з'явився, але надав заяву з проханням розглянути справу у його відсутності, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений. 27 жовтня 2011 року від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
Суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника відповідач про відкладення розгляду справи, оскільки неодноразово було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Так, за клопотанням представника відповідача, 12 жовтня 2011 року, було відкладено розгляд справи на 28 жовтня 2011 року. У своїй заяві про відкладення розгляду справи представник відповідача не зазначає поважність причин відкладення справи, до заяви не надає жодного доказу поважності причини для відкладення розгляду справи.
Тому, суд, вважає, що дії відповідача свідчать про навмисне затягування розгляду справи.
Оскільки сторонами по справі були надані всі необхідні докази по справи, то слід розглянути справу у відсутності представника відповідача на підставі тих доказів які долучені до матеріалів справи.
У заяві про перегляд заочного рішення суду представник відповідача вказав, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав, так: 25 серпня 2009 року між сторонами було погоджено звільнення позивача за його бажанням з оформленням акта прийому-передачі матеріальних цінностей, про що свідчить заява позивача з відповідною резолюцією від 25 серпня 2009 року, якою він фактично попередив роботодавця про своє звільнення за 2 тижні (14 днів) до звільнення, погодившись з умовами та підставами для звільнення. Тобто позивач, після попередження відповідача про своє звільнення, повинен був відпрацювати до 08 вересня 2009 року включно. 08 вересня 2009 року позивач не вийшов на роботу за відсутності поважних причин. Таким чином, за відсутності будь-якого попередження про невихід на роботу та за відсутності заяв, які б свідчили про те, що позивач наполягає на звільненні за власним бажанням, позивач до закінчення строку дії трудового договору, самовільно залишив роботу. Відповідачем було складено акт № 2 від 08 вересня 2009 року і звільнення, у відповідності до ст.. 43-1 КЗпП України проводилось за відсутності первинної профспілкової організації. Таким чином, на думку відповідача, звільнення 08 вересня 2009 року позивача з посади заступника генерального директора по будівництву -начальника дільниці за прогул, передбачене п. 4 ст. 40 КЗпП України, а також відповідне формулювання причини та підстави звільнення у трудовій книжці позивача є цілком обґрунтованим та не суперечить законові. По-друге, наказом відповідача № 04-од від 08 вересня 2009 року, була створена комісія по передачі матеріальних цінностей. У зв'язку з цим, матеріально відповідального позивача, як начальника будівельної ділянки, на підзвіті якого перебували вказані матеріальні цінності, було зобов'язано передати матеріальні цінності прорабу ОСОБА_4, згідно акту -передачі. ОСОБА_6 результатів інвентаризації станом на 08 вересня 2009 року на об'єкті ТЦ «Приозерний»була виявлена нестача матеріальних цінностей на загальну суму 169 664 грн. 04 коп. Через те, що позивач не з'явився на роботі та не здійснив повернення матеріальних цінностей, відповідачем 15 вересня 2009 року був направлений відповідний лист з проханням з'явитися для передачі матеріальних цінностей, який ним був отриманий 19 вересня 2009 року. Однак позивач ніяким чином не відреагував на вказаний лист та ухилявся від пояснень стосовно виниклої нестачі матеріальних цінностей, що завдало відповідачу суттєвої шкоди. Оскільки позивач 08 вересня 2009 року не з'явився на роботу, вимог щодо виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку не пред'являв. Крім того, вищевказаними діями щодо спричинення нестачі матеріальних цінностей, позивачем ще й була завдана шкода підприємству. Відповідно до ст. 136 КЗпП України, наказом керівника відповідача № 271/1-к від 21 вересня 2009 року, у рахунок покриття завданої шкоди, із заробітної плати позивача був утриманий середньомісячний заробіток в розмірі 1997 грн. 13 коп. 26 вересня 2009 року позивачу було направлено копію вказаного наказу для відома, а також повідомлення від 23 вересня 2009 року за віх № 198 з проханням прийти та отримати трудову книжку, які були отримані позивачем 01 жовтня 2009 року. ОСОБА_6 ст. 48 КЗпП України, порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. У відповідності з п. 3 Постанови КМУ від 27 квітня 1993 року № 301 (із змінами та доповненнями) «Про трудові книжки працівників», трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Оскільки позивач стверджує, що вважає себе звільненим з 08 вересня 2009 року, проте в той же час, на підприємство відповідача позивач вирішив звернутися за отриманням копії наказу про звільнення та трудової книжки лише 05 жовтня 2009 року, коли і отримав їх у відповідності з вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач зазначив, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня видачі трудової книжки є необґрунтованою та незаконною. По-третє, згідно платіжних відомостей № МШО-000255 за серпень 2009 року, позивачу 19 листопада 2009 року були виплачені належні йому грошові кошти в загальному розмірі 4221 грн. 01 коп., що складаються з компенсації за невикористану відпустку та заробітної плати. Позивач погодився з розміром сплачених на його користь сум, заперечень чи застережень при отриманні розрахунку не висловив. Однак раніше вказаного строку відповідач не зміг виплатити позивачу належні суми у зв'язку з категоричною відмовою отримувати рахунок. Таким чином відповідач зазначив, що по відношенню до позивача, на відміну від останнього, відповідачем не було вчинено жодних винних дій. ОСОБА_6 довідки від 15 березня 2010 року за № 38 заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу була погашена 19 листопада 2009 року у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню по наступним підставам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
В силу ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Оскільки з наказом про звільнення позивач був ознайомлений 05 жовтня 2009 року, а з позовом до суду він звернувся 28 жовтня 2009 року, то ним не було пропущено строк для вирішення трудового спору.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року №15 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру поступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.
У судовому засіданні встановлено, що позивач працював у відповідача з 01.01.2002 року по 12.01.2003 року на посаді будівельника, з 03 січня 2006 року переведений на посаду головного інженера -енергетика, з 01 серпня 2008 року переведений на посаду генерального директора по будівництву - начальником будівельної дільниці.
ОСОБА_6 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
25 серпня 2009 року позивач подав заяву про звільнення його з посади зі згодою сторін, яка була зареєстрована відповідачем за № 2 від 25 серпня 2009 року. Таким чином, у відповідності ст. 38 КЗпП України останній день роботи позивача 07 вересня 2009 року.
Наказом про припинення трудового договору № 26-к від 08 вересня 2009 року був звільнений з займаної посади згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що зроблено запис в трудовій книжці.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
ОСОБА_6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»- при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови № 9 від 06 листопада 1992 року роз'яснив, що у трудових справах щодо осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема, за п. 4 ст. 40 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148,149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Відсутність працівника на роботі з причини, що є поважними, не може вважатися прогулом.
Відповідно до вимог статті 149 КЗпП, - до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
Доказами у справі не встановлено, що позивач допускав прогули, відповідач у наказі про звільнення № 26-к від 08 вересня 2009 року не конкретизував в чому полягає проступок позивача, відповідач не зажадав пояснень від позивача щодо неявки на роботу 08.09.2009 року та не встановивши причину цього, - безпідставно зазначив цей день у позивача прогулом у табелі обліку робочого часу та не здійснив за цей день виплату заробітної плати, не було зазначено про акт о відсутності ОСОБА_1 на роботі, документів, що підтверджують, що позивач або його представник були присутні на засіданні Профкому, а представником відповідача не було надано доказів повторної неявки позивача або його представника без поважної причини на засідання Профкому, що є порушенням ч. 3 ст. 43 КЗпП України, і як доказ звільнення позивача за прогул без поважних причин.
ОСОБА_6 до ч.3 ст. 235 КЗпП України, - у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Працівник вважається звільненим з роботи без законних підстав тоді, коли не доведено наявності обставин, за якими його звільнено, або коли не доведено вчинення ним дій, за які його звільнено, або коли за такі дії закон не передбачає можливості звільнення.
Якщо власник або уповноважений ним орган порушив чинні правила щодо звільнення працівника з роботи, він підлягає поновленню на роботі. Якщо працівник, який звернувся до суду з позовом про незаконне звільнення, не бажає повернутись на попереднє місце роботи, суд постановляє рішення про визнання звільнення незаконним без поновлення працівника на роботі.
За встановленими обставинами звернення позивача із заявою до відповідача про звільнення за власним бажанням у відповідності до частини першої статті 38 КЗпП України, а саме: працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Таким чином, відповідач без законної підстави звільнив позивача з 08.09.2009 року у зв'язку з прогулом без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України), оскільки з наданих до матеріалів справи документів не вбачається, що позивач був відсутній на роботі в ТОВ «Машинобудівник»без поважних причин, а тому необхідно визнати наказ № 26-к від 08.09.2009 року про звільнення ОСОБА_7 незаконним.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Тому слід визнати ОСОБА_1 звільненим з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за власним бажанням відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 08 вересня 2009 року.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
ОСОБА_6 довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник» від 15 березня 2010 року за № 38 заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 була погашена 19 листопада 2009 року у повному обсязі, що підтверджується розрахунковими листами за липень -вересень 2009 року.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»на підставі того, що 21 грудня 2001 року з позивачем було укладено типовий договір про повну матеріальну відповідальність, видало наказ № 04-од про створення комісії з передачі матеріальних цінностей, згідно якого було складено комісію про передачу матеріальних цінностей та зобов'язано заступника генерального директора по будівництву ОСОБА_1 та прораба ОСОБА_3 передати матеріальні цінності, які знаходяться на відповідальному зберіганні на об'єкті торговий центр «Приозерний»передати прорабу ОСОБА_4 згідно акту передачі. ОСОБА_6 висновків інвентаризації по ТЦ «Приозерний» станом на 08 вересня 2009 року, затвердженого генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівник» ОСОБА_8 була виявлена нестача еластичної клеєвої суміші «Flex»на суму 62045 грн. 64 коп., а також плитки ZCх18А43/10 на суму 13635 грн. 28 коп., керамограніта АКАМ SERENA Perla мат. 600х600х10 мм на суму 93983 грн. 11 коп. с НДС, а взагалі на суму 169664 грн. 04 коп.
21 вересня 2009 року генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник» ОСОБА_8 видав наказ № 27/1-к, згідно якого на підставі ст. 136 КЗпП України стягнути з заступника генерального директора по будівництву -начальника будівельної дільниці ОСОБА_1 спричинену шкоду, але не більше середньомісячного заробітку в розмірі 1997 грн. 13 коп. З даним наказом позивача не було ознайомлено.
Відповідно до ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу або за заявою прокурора.
ОСОБА_6 науково-практичного коментаря до ст. 136 КЗпП України розпорядження має бути звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення працівникові про його видання. Строк ознайомлення працівника з виданим розпорядженням про відрахування з його заробітку в порядку покриття шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, законодавством не регламентується. Працівникові надається право, якщо він не згоден із передбаченим розпорядженням відрахуванням або його розміром, звернутися з заявою до органів з розгляду трудових спорів. При цьому відповідно до частини другої ст. 124 та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" працівник може звернутися не тільки в комісію по трудових спорах, але й безпосередньо до суду.У решті випадків стягнення з працівника шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, здійснюється шляхом подання власником позову до суду. З позовом про стягнення шкоди з керівників державних і комунальних підприємств, установ, організацій та їх заступників відповідно до частини четвертої ст. 136 КЗпП повинні звертатися вищестоящі в порядку підлеглості органи.
ОСОБА_6 п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди , заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівникам»від 29 грудня 1992 року за № 14 при розгляді спорів про обґрунтованість розпорядження адміністрації щодо відрахування шкоди судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ст. 136 КЗпП такий позов може бути заявлено і до реалізації розпорядження про відрахування. Якщо адміністрацією відмовлено працівникові у поверненні суми, зайво виплаченої ним добровільно на відшкодування шкоди (за відсутності підстав і умов для матеріальної відповідальності, у більшому розмірі, ніж це передбачено законом), вимоги про її стягнення пред'являються безпосередньо у суді і вирішуються на підставі статей 130, 132 - 134 КЗпП.
Таким чином, оскільки заподіяна шкода перевищує середньомісячну заробітну плату позивача, а його посада відноситься до посади заступника керівника підприємства, з наказом про передачу матеріальних цінностей позивач не був ознайомлений, тим більш висновки інвентаризації були складені станом на 08 вересня 2009 року, а лист згідно якого позивачу було запропоновано вийти та передати матеріальні цінності був датований 15 вересня 2009 року за вих. № 192, докази надіслання позивачу даного листа в матеріалах справи відсутні, тому покриття шкоди, яку було заподіяно підприємству слід було власнику підприємства проводити шляхом подання позову до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказів звернення відповідачем до суду з даним позовом суду не було надано, як і відсутнє рішення суду, яке набрало чинності, яким би за дане відшкодування заподіяної шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник»з ОСОБА_1 було стягнуто 1997 грн. 13 коп..
У зв'язку з чим, суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Машинобудівник»повинно виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1997 грн. 13 коп.
ОСОБА_6 ч. 2 ст. 235 КЗпАП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до п. 32 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновленні на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Відповідно з 08 вересня 2009 року по 05 жовтня 2009 року становить час вимушеного прогулу. Тому слід стягнути в з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: 93,18 х 19 відпрацьованих днів = 1 770 грн. 42 коп.
ОСОБА_6 ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку..
Як встановлено в судовому засіданні, позивач був звільнений без законної підстави 08.09.2009 року. ОСОБА_6 довідки бухгалтерії його заробіток становив за останні два повні пропрацьовано місяці: за липень 2009 року 1049 грн. 95 коп. і за серпень 2009 року 1000 грн. 00 коп., а тому середній заробіток становить: 1049, 95 грн. + 1000,00 грн. = 2 049 грн. 95 коп. : 2 = 1 024 грн. 95 коп.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100).
Оскільки позивачем фактично в липні-серпні 2009 року було відпрацьовано 22 робочих днів, то середньоденний заробіток складає: 1024,95/ 22 = 93,18 грн.
Відповідно до листа ОСОБА_9 від 30 вересня 2008 року № 10338/0/14-08/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2009 рік»тривалість робочого часу за період з 09 вересня 2009 року по 31 грудня 2009 року складає 82 дні.
ОСОБА_6 ОСОБА_9 від 25 серпня 2009 року № 9681/0/14-07/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2010 рік»тривалість робочого часу на 2010 рік складає - 251 день.
ОСОБА_9 від 25 серпня 2010 року за № 9111/0/14-10/13 «Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2011 року»тривалість робочого часу за період з 01 січня 2011 року по день винесення рішення суду, тобто 28 жовтня 2011 року складає -205 днів.
Таким чином за період з наступного дня після звільнення (09.09.2009 р.) по день винесення судом рішення за 538 робочих днів підлягає стягненню з відповідача компенсація за вимушений прогул в сумі 50130 грн. 84 коп. (538 роб. днів х 93,18 грн. серед. ден. заробіток) -середня заробітна плата на час затримки розрахунку при звільнені. Проте позивач просить стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день пред'явлення позову в сумі 49012 грн. 44 коп. Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то позов повинен бути задоволений в межах заявлених вимог, тобто з відповідача слід стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення суду в сумі 49012 грн. 44 коп.
Таким чином з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник» на користь ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 1997 грн. 13 коп., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення суду в сумі 1770 грн. 42 коп., середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 49 012 грн. 44 коп., а всього 52779 грн. 99 коп.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача в дохід держави повинно бути стягнено судовий збір по справі в сумі 527 грн. 80 коп., оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, а також на підставі ч. 3 ст. 81 ЦПК України з відповідача в дохід держави повинні бути стягнуті витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., оскільки позивач звільнений від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи при зверненні до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 43,116, 117, 136, 235 КЗпП України, ст. ст. 10, 15, 59, 60, 81, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»про визнання звільнення незаконним, зміні запису у трудовій книжці, стягнення невиплаченої заробітної плати, оплати за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу -задовольнити.
Визнати звільнення ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за прогул неправомірним.
Визнати ОСОБА_1 звільненим з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»за власним бажанням відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України з 08 вересня 2009 року.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»виправити запис про звільнення у трудовій книжці ОСОБА_1.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 1997 грн. 13 коп., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення суду в сумі 1770 грн. 42 коп., середньомісячний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 49 012 грн. 44 коп., а всього 52779 грн. 99 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємства «Машинобудівник»в дохід держави судовий збір в сумі 527 грн. 80 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.О.Некрасов