Справа № 2-1022/11
29 листопада 2011 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Некрасова О.О.
при секретарі Макарчук А.В.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовною ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 житлово-експлуатаційного підприємства «Південне», третя особа: Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації, Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської міської ради, про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним ,-
В вересні 2010 року позивачі звернулися до суду с позовною заявою в якій просили визнати свідоцтво про право власності на житло від 22 грудня 1999 року, яке зареєстроване в КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради у реєстровій книзі за № 450п-666-16, видане на ім'я ОСОБА_4 одноосібно частково недійсним, в частині кількості співвласників; зобов'язати КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради здійснити реєстрацію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4; ОСОБА_1; ОСОБА_3; визнати право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/3 частині кожному на квартиру АДРЕСА_1. В обґрунтування позову вказали, що 24 листопада 1990 року ОСОБА_1, зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Шлюб зареєстровано Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану районної ради, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено відповідний актовий запис за № 1561 від 24 листопада 1990 року. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що в книзі реєстрації актів про народження Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану районної ради зроблено відповідний запис за № 1057 від 15 липня 1992 року. У 1994 році відповідач ОСОБА_4, як співробітник КЖЕП № 5 м. Дніпропетровська на посаді слюсаря-сантехніка отримує однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_2 для вселення та проживання сім'єю. З 12 лютого 1994 року в даній квартирі були зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. В 1999 році вони вирішили приватизувати квартиру АДРЕСА_3, вважаючи, що таким чином усі троє члени сім'ї стануть співвласниками даної квартири у розмірі 1/3 частки кожному. 22 грудня 1999 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на житло, яке зареєстровано в КП «ДМБТІ»у реєстровій книзі № 450п-666-16. Дане свідоцтво про право власності ОСОБА_4 їм ніколи не показував і вони вважали, що вони з сином теж є співвласниками спірної квартири. Сімейні відносини між ними не склалися і з квітня 2010 року вони проживають окремо. З цього часу вона дізналася, що ОСОБА_4 при здійсненні приватизації квартири якимось чином в КЖЕП №5 отримав довідку про склад сім'ї, де зазначалася реєстрація лише однієї особи -ОСОБА_4 Тобто відповідач приватизував спірну квартиру лише на себе незаконно, оскільки в квартирі разом з ним також були зареєстровані інші особи. З моменту реєстрації ніяких змін щодо зареєстрованих осіб не було, ніхто не виписувався та не прописувався. В свій заяві № 1514 від 01 грудня 1999 року відповідач утаїв тай факт, що в квартирі зареєстровано ще дві особи окрім нього. На підставі заяви та довідки про склад сім'ї було видано розпорядження органу приватизації № 2137-99 в якому зазначено, що квартиру АДРЕСА_1 вирішено передати в приватну власність ОСОБА_4 таким чином, з'явилось свідоцтво про право власності на житло, яке є частково недійсним в частині власника, адже є три співвласника квартири, де кожен має по 1/3 частині. Звернувшись у червні 2010 року до КЖЕП «Південне» стосовно недійсності свідоцтва про право власності на житло від 22 грудня 1999 року, вона отримала розпорядження № 16 від 16 червня 2010 року, в якому зазначено, що відділом приватизації ДЖКП «Південне»була здійснена приватизація квартири АДРЕСА_4, згідно з заявою ОСОБА_4 та довідки про склад сім'ї на приватизацію квартири. Згідно з п.1 вищевказаного розпорядження їй було видано свідоцтво про право власності на житло від 22 грудня 1999 року з виправленням допущеної помилки, але при зверненні до КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради їй було відмовлено в проведенні реєстрації права власності по 1/3 частині кожному на ім'я ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3
Під час провадження справи позивачі 20 липня 2011 року уточнили свої позовні вимоги, якими просили свідоцтво про право власності на житло від 22 грудня 1999 року, яке зареєстровано в КП «ДМБТІ»Дніпропетровської міської ради у реєстраційній книзі за № 450п-666-16, видане на ім'я ОСОБА_4 -визнати недійсним. Решту позовних вимог просили залишити без розгляду.
Ухвалою суду від 20 липня 2011 року позовні вимоги в частині зобов'язання КП «ДМБТІ»Дніпропетровської обласної ради здійснити реєстрацію свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4; ОСОБА_1; ОСОБА_3 та визнання права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/3 частині кожному на квартиру АДРЕСА_1 було залишено без розгляду.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримала при цьому посилаючись на підстави викладені в позовній заяві. Просила свідоцтво про право власності на житло від 22 грудня 1999 року, яке зареєстровано в КП «ДМБТІ»Дніпропетровської міської ради у реєстраційній книзі за № 450п-666-16, видане на ім'я ОСОБА_4 -визнати недійсним.
У судове засідання позивач ОСОБА_3 не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 житлово-експлуатаційного підприємства «Південне»Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що вони не є належним відповідачем по справі, оскільки права позивачки були порушені КП «ДМБТІ». Також суду пояснив, що не була дотримана визначена законом процедура оформлення приватизаційних документів. Відповідно до довідки про реєстрацію за місцем проживання ОСОБА_1 прописана в спірній квартирі з 12 лютого 1994 року, а ОСОБА_3 з 04 червня 1992 року, і згідно з вимогами ст.. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація спірної квартири могла бути здійснена лише за письмовою згодою ОСОБА_1, а квартира мала бути передана у спільну часткову власність всіх зареєстрованих в жилому приміщенні осіб. Оскільки набуття відповідачем права власності на спірну квартиру відбулось з порушенням вимог закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що призвело до порушення законних прав та інтересів позивачів було анульоване свідоцтво про право власності на житло від 16 червня 1999 року та видано 22 грудня 1999 року інше свідоцтво про право власності на житло, де були вказані всі особи, які були зареєстровані в спірній квартирі. Тому вважає, що відсутній предмет спору.
Представник третьої особи ОСОБА_5 підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. З наданих до суду заперечень вбачається, що Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації»Дніпропетровської обласної ради проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки діючим законодавством визначено, що анулювання державної реєстрації права власності здійснюється саме за заявою власника. У разі наявності спору щодо нерухомого майна така державна реєстрація права власності може бути анульована рішенням суду. Відповідно до п. 10 переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна. Що міститься в додатках до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445, реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна проводиться на підставі рішень суддів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту прав власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.
У судове засідання представник третьої особи: Управління житлово - комунального господарства Дніпропетровської міської ради не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.
Заслухавши позивачку, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до пунктів 1, 4 «Прикінцевих та перехідних положень»Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року), даний кодекс набирає чинності з 01.01.2004 року та його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правочин, який слід визнати незаконним було складено у 1999 році, то за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції) слід застосувати Цивільний кодекс Української РСР (в ред. 1963 року).
Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Згідно ст.5 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду" право на приватизацію квартир державного житлового фонду одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах.
Відповідно до п.2 ст.8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.
У судовому засіданні встановлено, що 24 листопада 1990 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 Бабушкінським відділом реєстрації актів цивільного стану районної ради, було укладено шлюб, про що в книзі реєстрації актів про укладання шлюбу зроблено відповідний актовий запис за № 1561 від 24 листопада 1990 року.
Від шлюбу у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис за № 8057.
На підставі заяви відповідача № 1514 від 01 грудня 1999 року та довідки про склад сім'ї, де вказано, що ОСОБА_4 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_5, було видано розпорядження органу приватизації № 2137/221299, згідно якого прохання наймача ОСОБА_4 задоволено і передано квартиру АДРЕСА_4 в приватну власність.
22 грудня 1999 року Дніпропетровським житлово-комунальним підприємством «Південне»було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на житло, відповідно до якого йому на підставі приватної власності належить квартира АДРЕСА_6. Дане свідоцтво було зареєстровано в КП «ДМБТІ»за № 450п-666-16 та було видано технічний паспорт.
Згідно довідки КЖЕП «Південне»Дніпропетровської міської ради про склад сім'ї від 01 червня 2010 року б/н у квартирі АДРЕСА_7 значаться зареєстрованими: ОСОБА_4, з 12 лютого 1994 року, як основний квартиронаймач, його дружина ОСОБА_1, з 12 лютого 1994 року та з 1992 року їх син ОСОБА_3.
Розпорядженням КЖЕП «Південне»від 16 червня 2010 року за № 16 було анульовано свідоцтво про право власності, видане ДЖКП «Південне»згідно розпорядження № 2137-99 від 22 грудня 1999 року на квартиру АДРЕСА_4 і було видано свідоцтво про право власності на житло, де вказано, що квартира АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3.
Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В силу ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог, тобто, судом не встановлено порушення прав позивачки, відсутній предмет спору, а тому вимоги позивачки ОСОБА_1 про визнання свідоцтва про право власності на житло від 22 грудня 1999 року, яке зареєстровано в КП «ДМБТІ»Дніпропетровської міської ради у реєстраційній книзі за № 450п-666-16, видане на ім'я ОСОБА_4 недійсним не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ЦК України (в редакції 1963р.), Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215 ЦПК України, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 житлово-експлуатаційного підприємства «Південне», третя особа: Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації, Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської міської ради, про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.О. Некрасов