16 листопада 2006 р.
№ 17/100-06-4613
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П.- головуючого, Кота О.В., Владимиренко С.В., перевіривши матеріали касаційної скарги дочірнього підприємства “Санаторій Лермонтовський» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України “Укрпрофоздоровниця» на рішення господарського суду Одеської області від 7 червня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2006 року у справі № 17/100-06-4613 господарського суду Одеської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Лермонтовський» (далі - Товариство) до дочірнього підприємства “Санаторій Лермонтовський» (далі - Підприємство) закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України “Укрпрофоздоровниця», за участю 3-ої особи: закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України “Укрпрофоздоровниця» (далі -ЗАТ "Укрпрофздоровниця") про стягнення 1200243 грн.,
за участю представників:
позивача - Короя Д.І.;
відповідача -Сергеєва Т.В.;
третьої особи -Барандич І.М.;
встановив:
Рішенням господарського суду Одеської області від 7 червня 2006 року (суддя Зуєва Л.Є.) позов Товариства задоволено; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 1 200 243 грн. грошової компенсації відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, та судові витрати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2006 року (судді Разюк Г.П., Колоколова С.І., Петрова М.С.) рішення господарського суду Одеської області залишено без змін.
Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, 05.04.2004 р. між Товариством та Підприємством укладено договір про спільну діяльність № 5113164/2004-34.
Відповідно до п.п. 1.1 договору Товариство (Інвестор) та Підприємство (Підприємство) зобов'язуються об'єднати свої внески для здійснення спільної інвестиційної діяльності та діяти без утворення юридичної особи з метою одержання прибутку шляхом експлуатації адміністративно-готельного корпусу № 45 (літера “А»), що знаходиться за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський.
Внеском Підприємства, згідно п. 2.1.1. Договору є зазначений адміністративно - готельний корпус № 45, а внеском Інвестора, згідно п.п. 2.2. Договору є грошові кошти у розмірі 1 600 000 грн.
5 квітня 2004 року, на вимогу Положення про порядок укладання договорів про сумісну діяльність в дочірніх підприємствах ЗАТ “Укрпрофоздоровниця», вказаний договір про спільну діяльність затверджено головою Правління ЗАТ “Укрпрофоздоровниця».
Пунктом 2.2 Договору передбачено, що частки учасників спільної діяльності складають: Підприємства - 50%, Інвестора - 50%.
12 квітня 2004 року Підприємство у межах дії договору про спільну діяльність, укладено договір підряду № 12041 з ПП "Будінвестсервіс" для закінчення будівництва та переобладнання корпусу № 45 на суму 1 600 000 грн., яка згідно вимог договору про спільну діяльність, перерахована Товариству на рахунок спільної діяльності, звідки перерахована підряднику за виконані роботи.
Оскільки здійснені роботи не забезпечили досягнення мети, 10 березня 2005 року Товариство уклало договір підряду № 1/10-03 з ТОВ "Мейкер-М" на суму 2 400 000грн. для виконання остаточних робіт по ремонту та обладнанню готельного корпусу.
30 грудня 2005 року Товариство та ТОВ "Мейкер-М" підписали акти приймання виконаних робіт всього на суму 2 400 486 грн.
Частиною 4 ст. 1135 Цивільного кодексу України передбачено, що учасник, який вчинив в інтересах всіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників.
Посилаючись на вказану норму та докази оплати проведення розрахунків з ТОВ "Мейкер-М", господарські суди стягнули з відповідача відшкодування понесених за свій рахунок 50% витрат по остаточному оснащенню та обладнанню готельного корпусу, відповідно до умов п. 2.2 договору № 5113164/2004-34 про спільну діяльність, що склала 1 200 243 грн.
Проте, приймаючи рішення та постанову, господарські суди не врахували наступного.
Пунктом 1.6 Договору про спільну діяльність передбачається, що договірна ціна по ремонтних роботах вважається динамічною, тобто може змінюватись у бік збільшення або зменшення в залежності від рівня інфляції в Україні, росту цін і тарифів на товари, роботи та послуги. Змінена сума фіксується актом, підписаним обома сторонами. Будь-які зміни й уточнення вартості окремих видів робіт у процесі проведення ремонту проводяться за взаємною згодою Учасників і впливають на зміну договірної вартості ремонтних робіт.
Пунктом 1.7 того ж Договору передбачається, що перевищення проектних обсягів і вартості ремонтних робіт повинно бути підтверджено додатковою угодою Учасників до даного Договору.
Частина 4 Договору про спільну діяльність встановлений порядок ведення загальних справ.
Пунктом 4.9 Договору про спільну діяльність передбачено, що розрахунки за матеріали й устаткування, а також виконані роботи здійснюються з окремого поточного рахунку по спільній діяльності Учасників.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ні місцевим ні апеляційним господарськими судами при встановленні суми заборгованості в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не дано оцінку умовам договору про спільну діяльність.
Отже, місцевим господарським судом не досліджувався порядок проведення розрахунків, враховуючи умови договору про спільну діяльність, що є порушенням як норм матеріального так і процесуального права.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.
Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу дочірнього підприємства “Клінічний санаторій "Лермонтовський» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України “Укрпрофоздоровниця» задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 7 червня 2006 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2006 року у справі № 17/100-06-4613 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.
Головуючий суддя Т.Козир
судді: О. Кот
С. Владимиренко