09 листопада 2006 р.
№ 19/129пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді:
суддів:
Добролюбової Т.В.,
Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Север", м. Докучаєвськ, Донецька обл.
на рішення
господарського суду Донецької області від 27.04.2006
та постанову
Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2006
у справі
№ 19/129пд
за позовом
Прокурора м. Докучаєвська в інтересах держави в особі Докучаєвської міської ради, м. Докучаєвськ, Донецька обл.
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Север", м. Докучаєвськ, Донецька обл.
до
Державного комунального підприємства "Гарант", м. Докучаєвськ, Донецька обл.
про
визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.01.2003
за зустрічним позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Север", м. Докучаєвськ, Донецька обл.
до
Докучаєвської міської ради, м. Докучаєвськ, Донецька обл.
до
Державного комунального підприємства "Гарант", м. Докучаєвськ, Донецька обл.
третя особа
Фонд державного майна України в Донецькій області, м. Донецьк
про
визнання за ТОВ "Север" права власності на нежитлове приміщення
Доповідач: Продаєвич Л.В.
за участю представників сторін:
від прокурора:
не з'явились, належно повідомлені про час і місце засідання суду
від позивача за первісним позовом:
від відповідачів за первісним позовом:
від третьої особи:
Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомленні про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 16.10.2006, надіслана сторонам у справі -16.10.2006), проте сторони не скористалися наданим їм статею 22 Господарського процесуального кодексу України правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.
25.04.2005 року прокурором м. Докучаєвська в інтересах держави в особі Докучаєвської міської ради заявлений позов до господарського суду Донецької області про визнання на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР недійсним договору фінансового лізингу від 01.01.2003, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Север" та Державним комунальним підприємством "Гарант" з тих підстав, що договір не відповідає вимогам статей 1, 10, 11 Закону України "Про лізинг", оскільки вважає, що ДКП "Гарант" не мало права бути лізингодавцем спірного майна, так як нежитлове приміщення перебуває у комунальній власності.
Посилаючись на рішення Докучаєвської міської ради від 26.06.2002 № IV/II-47, котрим повноваження по приватизації делеговані регіональному відділенню Фонда Державного майна України у Донецькій області та на статтю 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", якою визначено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності є Фонд Державного майна України, його регіональні відділення та представництва і органи приватизації, створені місцевими радами, прокурор вважає, що продавцем спірного об'єкту може бути лише Фонд Державного майна України, до якого ТОВ "Север" з питань приватизації зазначеного нежитлового приміщення не зверталося.
У відзиві на позов ТОВ "Север" проти позовних вимог заперечувало, посилаючись на те, що договір фінансового лізингу від 01.01.2003 укладено на підставі рішень Докучаєвської міської ради від 26.06.2002 № IV/II-47 та від 19.02.2003 №47, з дотриманням вимог Закону України "Про лізинг" від 16.12.1997 №723/97-ВР (зі змінами та доповненнями).
Державне комунальне підприємство "Гарант" у відзиві на позов звертало увагу суду на укладений між ним та Докучаєвським виконкомом міської ради 01.10.2001 договір про передачу житлового фонду на обслуговування ДКП "Гарант" та вважало, що спірне нежитлове приміщення може бути об'єктом лізингу, про що вказано, також, у рішенні Докучаєвської міської ради від 26.06.2002 № IV/II-47, відповідно до якого ТОВ "Север" дозволено викупити на лізинговій основі нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Докучаєвськ, вул. Центральна, 83.
В процесі розгляду справи товариством 12.07.2005 року на підставі статті 60 Господарського процесуального кодексу України заявлений зустрічний позов до Докучаєвської міської ради, Державного комунального підприємства "Гарант", третьої особи - Фонду Державного майна України у Донецькій області про визнання за ТОВ "Север" права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Докучаєвськ, вул. Центральна, 83.
В обґрунтування позовних вимог товариство послалося на те, що ним виконані в повному обсязі умови договору фінансового лізингу від 01.01.2003 стосовно оплати вартості нежитлового приміщення у сумі 25260,00 грн., у зв'язку з чим на підставі п. 4.2. договору фінансового лізингу воно набуло право власності на нежитлове приміщення.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.07.2005 зустрічний позов товариства прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.
В наданих до суду поясненнях третя особа - Фонд Державного майна України у м. Донецьку зазначає, що ТОВ "Север" мало право на викуп об'єкта приватизації, який відповідно до рішення Докучаєвської міської ради від 26.06.2002 № IV/II-47 був включений до переліку об'єктів комунальної власності м. Докучаєвськ, що підлягають приватизації у 2002 році.
Провадження у справі зупинялося до закінчення розгляду цивільної справи за позовом прокурора м. Докучаєвська про визнання незаконним рішення Докучаєвської міської ради.
Після поновлення провадження у справі до суду надана додаткова угода до договору фінансового лізингу, яка укладена між ДКП "Гарант", Докучаєвською міською радою та ТОВ "Север".
В поданих прокурором в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України запереченнях від 17.04.2006 останній зазначив, що право власності ТОВ "Север" на спірне приміщення він не заперечує, а лише вказує на незаконність укладеного договору фінансового лізингу, на підставі якого товариство набуло це право.
Рішенням господарського суду Донецької області від 27.04.2006 (суддя Дучал Н.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2006 (судді: Старовойтова Г.Я. -головуючий, Запорощенко М.Д., Калантай М.В.) - позовні вимоги прокурора м. Докучаєвська в інтересах держави в особі Докучаєвської міської ради до ТОВ "Север" та ДКП "Гарант" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 01.01.2003 -задоволені.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 01.01.2003, укладений між ТОВ "Север" та ДКП "Гарант".
У задоволенні зустрічного позову ТОВ "Север" до Докучаєвської міської ради та ДКП "Гарант", третьої особи - Фонду Державного майна України у Донецькій області про визнання за ТОВ "Север" права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Докучаєвськ вул. Центральна, 83 - відмовлено.
Судові акти вмотивовані тим, що укладений договір фінансового лізингу не відповідає приписам Закону України "Про лізинг", оскільки майно, що є об'єктом лізингу не є власністю лізингодавця - ДКП "Гарант", а тому останній не мав права розпоряджатися спірним майном.
Крім того, укладенням цієї угоди порушені приписи Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", оскільки викуп майна підприємств, переданих в оренду, має проводитися з додержанням вимог, передбачених законодавством України про приватизацію.
При цьому судами, з огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України, не прийняті в якості підстави для укладення спірного договору п. 2 рішення Докучаєвської міської ради від 26.06.2002 року №IV/II - 47.
Цими обставинами обґрунтована і відмова у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Север" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та направлення справи на новий розгляд.
На обґрунтування касаційної скарги товариство наводить наступні доводи:
-суд першої інстанції в порушення п.п. 6, 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України не застосував цей кодекс до спірних правовідносин, а суд апеляційної інстанції зазначені доводи не врахував;
-судами при розгляді даної справи не враховані встановлені апеляційним судом Донецької області в ухвалі від 02.08.2005 факти стосовно набуття ТОВ "Север" права власності на спірне приміщення, отже судами порушені приписи частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України;
-судами не прийняті до уваги вимоги статей 4, 32 Закону України "Про власність", неправильно застосовані приписи п.п. 30, 31 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування";
-в порушення пункту 3 статті 292 Господарського кодексу України суди визнали, що нежитлове приміщення не може бути придбане на лізинговій основі;
- судами не надано належної оцінки зустрічному позову, поданому на підставі статті 330 Цивільного кодексу України.
06.11.2006 року за вх. №11829 від товариства надійшло доповнення до касаційної скарги, яке судом касаційної інстанції не розглядається, як таке, що оформлене неналежним чином, зазначене доповнення не містить підпису уповноваженої особи.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи і проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи із наступного:
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій прокуратурою м. Докучаєвська проведена перевірка додержання законодавства щодо приватизації державного та комунального майна, якою встановлено, що 25.03.2002 до Докучаєвської міської ради звернувся директор ТОВ "Север" із заявою про надання дозволу на викуп нежитлового приміщення, розташованого за адресою м. Докучаєвськ, вул. Центральна, 83.
26.06.2002 Докучаєвською міською радою прийнято рішення за №IV/II -47 "Про внесення доповнень до переліку об'єктів комунальної власності м. Докучаєвська, які підлягають приватизації у 2002 році", яким дозволено ТОВ "Север" викупити на лізинговій основі нежитлове приміщення, розташоване за адресою м. Докучаєвськ, вул. Центральна, 83 та делеговані повноваження місцевої ради з продажу цього нежитлового приміщення регіональному відділенню Фонда Державного майна України у Донецькій області (пункт 4 рішення).
Між Державним комунальним підприємством "Гарант" (надалі ДКП "Гарант") та ТОВ "Север" 01.01.2003 укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує в платне користування нежитлове приміщення за адресою: м. Докучаєвськ, вул. Центральна, 83 з правом викупу на строк, за який амортизується не менш 60% вартості об'єкта.
Предметом даного спору є вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу як такого, що суперечить приписам Закону України "Про лізинг" та Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про лізинг" від 16.12.1997 N 723/97-ВР (в редакції, чинній на момент укладення договору) лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.
Статтею 2 цього Закону визначено, що об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).
Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є в державній власності, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 10 вказаного Закону об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця. Право власності на об'єкт фінансового лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно до умов договору лізингу та законодавства України.
Господарськими судами, під час розгляду справи встановлено, що ДКП "Гарант" не є власником об'єкту лізингу, зазначене майно знаходиться у підприємства на балансі згідно з договором від 01.10.2001 року, за яким створеному з метою забезпечення експлуатації житлового фонду Докучаєвської міської ради Державному комунальному підприємству "Гарант" був переданий житловий фонд Докучаєвського виконкому міської ради на обслуговування.
Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань і не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, а отже перебування майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності.
Що ж до права державної власності, то незалежно від того на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.
А відтак, ДКП "Гарант" не мало права на передачу спірного нежитлового приміщення в орендне користування (лізинг), тим більш з правом викупу.
За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про невідповідність договору фінансового лізингу від 01.01.2003 приписам Закону України "Про лізинг".
Законами України "Про приватизацію державного майна" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" врегульовані правові механізми приватизації.
Зокрема, статтею 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні. Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження, серед яких: повноваження власника державного майна у процесі приватизації; виступають орендодавцем майна, що перебуває у державній власності згідно із законодавством тощо.
Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначені способи малої приватизації, якими є викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом.
Відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Статею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими радами.
Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
ДКП "Гарант" до переліку зазначених органів не відноситься, повноваженнями з питань приватизації вказане підприємство не наділене.
Суди попередніх інстанцій відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України правомірно не прийняли до уваги п. 2 рішення Докучаєвської міської ради від 26.06.2002 №IV/II-47 "Про внесення доповнень до переліку об'єктів комунальної власності м. Докучаєвська, що підлягають приватизації в 2002 році", оскільки рішення з приватизації можуть приймати органи приватизації, визначені законодавством України про приватизацію.
Посилання скаржника на неврахування судом приписів частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.
За нормою цієї статті рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.
Отже, преюдиціально встановлені факти звільняються від доказування тому, що їх достеменно вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову. Проте, як вбачається із ухвали апеляційного суду Донецької області від 02.08.2005, на яку посилається скаржник, предметом розгляду у справі № 22-4962 було визнання незаконним рішення Докучаєвської міської ради, і при розгляді цієї справи суд не встановив факту набуття ТОВ "Север" права власності на спірне нежитлове приміщення, а лише послався, як на підставу цього права на договір фінансового лізингу від 01.01.2003 року.
Спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами у справі щодо визнання недійсним договору фінансового лізингу та визнання права власності на спірне майно, є господарськими і відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не належать до компетенції адміністративного суду, у зв'язку з чим доводи скаржника в цій частині визнаються непереконливими.
Твердження касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки переважно стосуються встановлених судом фактичних обставин та оцінки доказів, що вже були предметом дослідження і які не відносяться до повноважень суду касаційної інстанції, виходячи із імперативних вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, за якими останній не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.
А відтак, викладені скаржником в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Рішення господарського суду Донецької області від 27.04.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.2006 у справі № 19/129пд -залишити без змін.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Север", м. Докучаєвськ, Донецька обл. -залишити без задоволення.
Головуючий, суддя
Т. Добролюбова
Суддя
Т. Гоголь
Суддя
Л. Продаєвич