07.12.06 р. Справа № 44/287пн
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Остапенко Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою колективного сільськогосподарського підприємства «Зірка» (представник Вовна О.А., довіреність від 07.08.06 року), до виконавчого комітету Маріупольської міської ради (представник Ботман О.О., довіреність 05-07-01 від 03.01.06 року), до регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (представник Лебідь Н.О., довіреність 303 від 16.11.05 року), та до Маріупольського бюро технічної інвентаризації (представник до судового засідання не з'явився) про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.12.05 року № 397/1, в частині видачі правовстановлюючих документів на приміщення 1 (майстерня) літера А-1 площею 65,7 м2, розташованого за адресою місто Маріуполь, вулиця Зелена 33 - на ім'я держави в особі Верховної ради України (регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області), -
Колективне сільськогосподарське підприємство «Зірка» (далі - Підприємство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Маріупольської міської ради (далі - Рада) та до регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Фонд) про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.12.05 року № 397/1 (далі - Рішення), про визнання права власності Підприємства на приміщення 1 (майстерня) літера А-1 площею 65,7 м2, розташованого за адресою місто Маріуполь, вулиця Зелена 33 (далі - Майстерня) та про визнання права власності держави в особі Фонду на лазню-сауну (приміщення 2, 3, 4) площею 72,8 м2, розташованого за адресою місто Маріуполь, вулиця Зелена 33 (далі - Лазня). Згодом позивач в порядку статті 51 КАС України неодноразово змінював предмет позовних вимог, остаточно вимагаючи визнати Рішення недійсним в частині дозволу Маріупольському бюро технічної інвентаризації (далі - Бюро) видати правовстановлюючі документи на Майстерню на ім'я держави в особі Верховної ради України (Фонд).
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій виконавчого комітету Маріупольської міської ради (далі - Комітет), який прийняттям Рішення щодо видачі правовстановлюючих документів на споруду площею 138,5 м2, розташовану за адресою місто Маріуполь, вулиця Зелена 33 (далі - Споруда), що складається з суміжних приміщень Лазні та Майстерні, позбавив Підприємство права власності на Майстерню, яка у свою чергу була збудована попередником Підприємства радгоспом «Зірка» (далі - Радгосп) за власний кошт.
Представник Підприємства судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та висунув контраргументи проти заперечень відповідачів.
Представник відповідача Фонду судовому засіданні зазначив, що права Підприємства на Майстерню, яка є нерухомістю, не були у встановленому порядку зареєстровані, тому посилання позивача на неправомірність Рішення, за яким всю Споруду визнається державною власністю з розпорядником Фондом - є необґрунтованими доказово.
Суд за згодою позивача в порядку статті 52 КАС України замінив неналежного відповідача Раду на належного відповідача Комітет, який зазначив, що Рішення приймалося на підставі висновків Бюро, до того ж, Фондом були надані всі необхідні документи, що підтверджують право власності держави на Споруду, тому у Комітету немає жодних підстав для визнання позовних вимог та скасування Рішення.
Суд з власної ініціативи залучив до участі у справі в порядку статті 52 КАС України другого відповідача Бюро, як суб'єкта, який є зобов'язаною особою за Рішенням та який здійснює реєстрацію прав власності на нерухомість на території міста Маріуполя.
Відповідач Бюро зазначив, що згідно даних обстеження та наявних матеріалів, вся Споруда (у тому числі Майстерня) є майном державної власності, тому позовні вимоги є безпідставними. До останнього судового засідання представник Бюро не з'явився, наразі надав клопотання про слухання справи за його відсутності.
Судом згідно статей 74 та 110 КАС України вжито заходів щодо відшукування та витребування (у сторін процесу та державного архіву) письмових доказів щодо наявності прав власності Підприємства на Майстерню, доказів, які б відображали стан та порядок будівництва Лазні та Майстерні, а також доказів, які би підтверджували речові права Підприємства на земельну ділянку, на якій розташовано Майстерню. Водночас, вжиті судом заходи виявилися безрезультатними.
Приведений до присяги свідок Холоминська Ніна Михайлівна пояснила, що з 1981 до 2001 року працювала бухгалтером та головним бухгалтером Радгоспу та Підприємства. Свідок зазначив, що Майстерня є приміщенням за літерою А-1, причому будівництво цієї споруди відбулося в 1970 році безпосередньо Радгоспом, а Лазню свідок визначив літерою А-1, причому будівництво Лазні відбулося в 1984 році також силами та коштом Радгоспу. При приватизації Лазню було включено до об'єктів соціально-культурного призначення, через що означене майно не було передане на баланс Підприємства. Відносно наявної у справі інвентаризаційної картки № 253 свідок пояснив, що зазначений документ Холоминською Н.М. не виписувався.
Свідок Малярчук В.С., якого суд привів до присяги, пояснив, що в Радгоспі та Підприємстві працював з 1984 до 2001 року, причому з 1996 року до 2001 року - на посаді першого керівника. У 1984 році Радгосп господарським способом прибудував Лазню до вже існуючої будівлі Майстерні, наразі документи про будівництво Лазні та Майстерні, так само і як документи про введення цієї нерухомості до експлуатації - не збереглися. На план-схемі Бюро свідок визначив Лазню як приміщення за літерою А1-1, а Майстерню - як приміщення за літерою А-1.
Суд перебував у нарадчій кімнаті 07.12.06 року з 1500 до 1510 години. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін та свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Підприємства не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно договору безоплатної передачі державного майна радгоспу «Зірка» № 1820 від 25.05.96 року, Радгосп отримав безоплатно від Фонду цілісний майновий комплекс радгоспу «Зірка». Згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 15.12.95 року та пункту 3.15 плану приватизації майна від 28.12.95 року, Лазня була передана на баланс Радгоспу тимчасово, без включення до статутного фонду, та підлягала поверненню Раді протягом місяця. Докази включення Майстерні до цілісного комплексу майна, що приватизується - відсутні.
Згідно пункту 1.2 статуту Підприємства, останнє створене шляхом перетворення Радгоспу і є його правонаступником.
Належні та допустимі докази, які б свідчили про процедуру спорудження Майстерні, порядку введення її в експлуатацію, виділення земельної дільниці під споруджену Майстерню, або будь-які достовірні докази права власності Підприємства на Майстерню - суду не надані, а судові заходи щодо витребування зазначених документів залишилися безрезультатними.
Вказівка на наявність електромайстерні під інвентаризаційним номером 319 у відомості розрахунку вартості приміщень та споруд Радгоспу станом на 01.11.95 року - також не береться судом до уваги як доказ права власності Підприємства на Майстерню, оскільки електромайстерня під номером 319 введена в експлуатацію в січні 1964 року, а спірна Майстерня - за показаннями свідка збудована в 1970 році та до експлуатації не приймалася.
Доказове значення інвентарної картки № 253 від січня 1984 року, виписаної від імені старшого бухгалтера Холоминської Н.М., яка містить відомості про передачу Фондом Радгоспу цілої Споруди, до якої входить Лазня та Майстерня, - є сумнівним, з огляду на те, що свідок Холоминська Н.М. зазначила в судовому засіданні, що означеної картки ніколи не виписувала.
За матеріалами справи та показаннями свідків, Майстерня є самовільно спорудженою будівлею, право власності на яку не виникає у споруджувача в силу статей 105 ЦК УРСР та статті 376 ЦК України. Приписи статті 376 ЦК України передбачають, що право власності на самочинну споруду може виникнути лише за умов виділення під забудову земельної ділянки, наразі доказів виділення земельної ділянки під Майстерню Підприємство не надало.
Статтею 2 КАС України передбачено, що основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Таким чином, правом на звернення до адміністративного суду наділений лише той суб'єкт, права якого порушені, втім Підприємство не довело суду наявності порушеного Комітетом, Фондом або Бюро речового права власності.
З огляду на наведене, суд вважає позовні вимоги Підприємства щодо визнання Рішення частково недійсним - необґрунтованими з доказової точки зору, оскільки не доведено наявності права власності Підприємства на Майстерню, через що суд відмовляє у задоволені позову.
Відповідно до статті 94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору покладаються на позивача.
На підставі означених норм національного матеріального права, керуючись ст.ст.9, 17, 41, 48, 52, 55, 60, 65, 69, 71, 72, 79, 87, 94, 122-154, 162, 163, 181, пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову колективного сільськогосподарського підприємства «Зірка» до виконавчого комітету Маріупольської міської ради, до регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області та до Маріупольського бюро технічної інвентаризації про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.12.05 року № 397/1, в частині видачі правовстановлюючих документів на приміщення 1 (майстерня) літера А-1 площею 65,7 м2, розташованого за адресою місто Маріуполь, вулиця Зелена 33 - на ім'я держави в особі Верховної ради України (регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження постанови суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Мєзєнцев Є.І.
Надруковано у 5 примірниках:
1 - позивачу
2, 3, 4 - відповідачам
5- господарському суду Донецької області