Кіровоградської області
"29" листопада 2006 р.
Справа № 4/274
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І., розглянув матеріали справи № 4/274
за первісним позовом: приватного підприємства "Веркон-Сервіс",с. Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області
до відповідача за первісним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Айсберг» м.Олександрія Кіровоградської області
про стягнення 1147 грн. 80 коп.
за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “Айсберг» м.Олександрія Кіровоградської області
до відповідача за зустрічним позовом: приватного підприємства "Веркон-Сервіс",с. Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області
про визнання неукладеним договору №2 від 02.01.2002 року
Представники сторін:
від позивача (за первісним позовом) - Богохвал О.Г., наказ №1, від 03.07.00 р.;
від відповідача (за первісним позовом) - Войтенко О.В. , довіреність № б/н від 01.01.06;
від позивача (за зустрічним позовом) - Войтенко О.В. , довіреність № б/н від 01.01.06;
від відповідача (за зустрічним позовом) - Богохвал О.Г., наказ №1, від 03.07.00 р.;
Приватним підприємством "Веркон-Сервіс»подано первісний позов до товариства з обмеженою відповідальністю “Айсберг» про стягнення 1147 грн. 80 коп., з яких 800 грн. боргу, 185 грн. 10 коп. - 3% річних та 162 грн. 70 коп. інфляційних збитків.
Відповідач позов заперечив, витребувані судом документи подав.
30.10.2006 року до суду надійшла позовна заява про зустрічний позов про визнання неукладеним договору №2 від 02.01.2002 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Айсберг» м.Олександрія Кіровоградської області та приватним підприємством "Веркон-Сервіс",с. Протопопівка Олександрійського району Кіровоградської області.
Розглянувши наявні матеріали справи , заслухавши пояснення представника позивача та відповідача за первісним та зустрічним позовом, господарський суд,
Між приватним підприємством "Веркон-Сервіс" та товариством з обмеженою відповідальністю “Айсберг» укладено договір №2 від 02.01.2002р. на організацію безпечної експлуатації електроустаткування.
Згідно умов вказаного договору замовник ( товариство з обмеженою відповідальністю “Айсберг») доручає, а виконавець (ПП "Веркон-Сервіс") приймає на себе обов'язки по забезпеченню утримання, експлуатації та обслуговування електроустаткування напругою до та вище 1000 вольт у відповідності з вимогами ПТЕ та ПТБ споживачів силами електротехнічного персоналу виконавця і нести відповідальність за їх стан та експлуатацію.
У відповідності до п. 1.3 Договору замовник зобов'язується здійснювати оплату щомісячно в грошовому виразі згідно домовленості в розмірі 100 грн.
01.06.2001р. між сторонами узгоджена калькуляція, відповідно до якої оплата послуг виконавця становить 100 грн. щомісячно.
В зустрічній позовній заяві позивач вимоги по первісному позову заперечує та просить визнати договір №2 від 02.01.2002 року неукладеним через недотримання вимог закону при його укладенні.
Проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд приходить до переконання, що в задоволе6нні позовних вимог за первісним позовом та по зустрічному позову необхідно відмовити, виходячи зі слідуючого. Як посилається позивач за первісним позовом, правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору про організацію безпечної експлуатації електрообладнання №2 від 02.01.2002 року, Однак, господарським судом проаналізовано відповідність вказаного договору вимогам законодавства, яке діяло на час укладення договору, та зроблено висновок про те, що при укладанні договору не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, а саме: предмету договору, кількості, ціни, строків проведення оплати.
За приписом ст. 4 Цивільного кодексу Української РСР підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч і не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать.
Згідно ст.44 Цивільного кодексу Української РСР угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами повинні укладатись у письмовій формі.
За приписом ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів такого виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди.
Проаналізувавши волевиявлення сторін при укладенні угоди, господарський суд вважає, що сторони повинні були керуватись вимогами глави 28 Цивільного кодексу Української РСР , яка регулювала правовідносини підряду.
У відповідності до ст. 332 Цивільного кодексу Української РСР за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій страх і риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Згідно ст.334 Цивільного кодексу Української РСР на виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис.
Спірною угодою фактично не визначено строк проведення оплати за виконані роботи, оскільки п.1.3. Угоди передбачає проведення оплати щомісячно в грошовому виразі згідно домовленості в розмірі 100 грн., що є неконкретним. За приписом ст. 165 Цивільного кодексу Української РСР якщо строк виконання зобов'язанні не встановлений, або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання. Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. За правилом ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Не визначивши умовами угоди конкретний строк проведення оплати, а лише її розмір, позивач не надав суду доказів заявлення ним вимоги про проведення оплати, а складені позивачем в односторонньому порядку рахунки (а.с.43-50) не містять відмітки про вручення чи направлення їх відповідачу. Також позивачем не подано до суду доказів заявлення ним вимог про сплачення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми у відповідності до вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Безпосереднє звернення позивача до суду з позовною заявою не може розцінюватись судом як вимога позивача про погашення заборгованості та сплати втрат від інфляції та трьох процентів річних.
Господарським судом не приймається до уваги та не може оцінюватись як доказ про визначення сторонами оплати за виконані роботи в розмірі 100 грн. згідно до калькуляції від 01.06.2001 року, оскільки сам договір №2 на організацію безпечної експлуатації електрообладнання укладено 02.01.2002 року (а.с.14), а калькуляцію затверджено 01.06.2001 року (а.с.15), тому вказана калькуляція не може розглядатись судом як складений у відповідності до ст.334 Цивільного кодексу Української РСР кошторис (вартість робіт за договором). Судом не приймається до уваги пояснення позивача про те, що калькуляція була складена на виконання умов договору, що діяв раніше та за усною домовленістю з відповідачем застосована до договору від 02.01.2002 року.
Судом враховуються положення ст. 33 Господарського кодексу України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем не виконано вимоги ухвали суду від 24.10.2006 року про надання матеріалів в обґрунтування договору №2 від 02.01.2002 року в частині визначення предмету домовленості.
Крім того, позивачем не подано до суду доказів, які б безспірно посвідчували фактичне виконання позивачем робіт в травні-грудні 2004 року. Надані в якості доказу факту виконання робіт акти приймання виконаних робіт, виконані на бланках типових форм №КБ-2В, затвердженої Державним комітетом статистики України та Державним комітетом України по будівництві та архітектурі від 21.06.2002 року №237/5 не можуть слугувати таким доказом, оскільки відповідно до спільного наказу Міністерства статистики України і Державного комітету України у справах містобудування та архітектури №26/5 від 27.01.1997 року “Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку капітального будівництва» були затверджені типові форми первинних облікових документів і введені в дію з січня 1997 року :№ КБ 2в “Акт приймання виконаних підрядних робіт», №КБ-3 “Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрат» №4-А “Довідка про вартість проектно-вишукувальних робіт» та дія типових документів зазначених форм була розповсюджена на об'єднання, підприємства та організації всих форм власності та господарювання, розташованих на території України, що виконують будівельно-монтажні, будівельно-ремонтні, проектно-вишукувальні роботи ( п.п.1,2 Наказу). Акт приймання виконаних підрядних робіт складається для розрахунку за виконанні будівельні роботи. Акт складається у двох примірниках (для підрядника і замовника) на основі журналу виконаних робіт ( форма №КБ-6). Таким чином, підтвердженням факту виконаних робіт є акт приймання виконаних робіт форми №КБ-2В в будівництві, тому ніякого відношення до договору підряду за спірними правовідносинами про надання послуг вони не мають.
Спірні правовідносини не відносяться до будівельно-монтажних, будівельно-ремонтних чи проектно-вишукувальних робіт.
Інші докази на підтвердження факту виконання робіт позивачем до суду не подані.
Судом приймається до уваги, що згідно до ч.1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первісні документи, які фіксують здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо- безпосередньо після її закінчення. Позивачем за первісним позовом на вимогу суду не подано докази про те, на якому обладнанні та ким виконувались роботи згідно до умов договору, хто та які роботи виконав, вартість цих робіт з посиланням на розцінки чи калькуляцію.
Крім того, господарським судом взято до уваги, що згідно до наказу №31/к від 10.10.2001 року ТОВ “Айсберг» на посаду електрика ринку з посадовим окладом згідно штатного розкладу прийнято Радченка М.М. та його призначено відповідальним за обслуговування та техніку безпеки на ринку. Цим наказом спростовується пояснення позивача про відсутність відповідального за електрогосподарство електротехнічного персоналу у відповідача.
Поряд з цим, господарський суд прийшов до переконання, що позовні вимоги позивача за зустрічним позовом є необґрунтованими та не можуть бути задоволені, оскільки позивач за зустрічним позовом вибрав не передбачений законом спосіб захисту своїх прав чи інтересів, без врахування положень ст.16 Цивільного кодексу України. Таким чином, дійшовши висновку, що предмет зустрічного позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, господарський суд повинен відмовити у позові. Таку правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 13.07.2004 року у справі №10/732 (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-8/344 від 11.04.2005 р.). Крім того, позивачем за зустрічним позовом проведено обґрунтування своїх вимог з посиланням на законодавство, що не діяло на час укладення угоди, зокрема положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2004 року і не діяли станом на 02.01.2002 року коли укладалась угода.
Судові витрати по справі згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача за первісним позовом. та на позивача за зустрічним позовом виходячи із суті прийнятого рішення.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволені позовних вимог за первісним та зустрічним позовах відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в установленому законом порядку.
Суддя
Ю. І. Хилько