Справа № 2/0109/3321/2012 Номер провадження 2/123/1202/2013
23.10.2012 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого - судді Тонкоголосюка О.В.,
при секретарі - Селезньовій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування якого вказує, що 28.02.1987 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від сумісного життя вони мають повнолітню дочку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Проте на цей час подальше спільне життя неможливе, з 2008 року сімейно-шлюбні відношення припинені, він із відповідачкою проживають окремо.
Підставою розпаду сім'ї позивач вказує нерозуміння між ним та дружиною, що приводить до сварок з різних підстав і як наслідок до відчуження, втрати почуття любові та поваги. Вважає, що сім'ю відновити неможливо, тому наполягає на розірванні шлюбу.
В судове засідання позивач не явився, надав факсом додаткові пояснення, у відповідності до змісту яких повідомив про наявність спору із ОСОБА_2 щодо сумісно нажитого майна, а також про те, що з 01.01.2010 року до цього часу він сплачує ОСОБА_2 утримання в розмірі 1500 євро щомісячно, а також щомісячну медичну страховку в розмірі 385 євро та податки в розмірі 860 євро на рік. Телефонограмою позивач повідомив, що за Законами Німеччини встановлені вище виплати не припиняються після розірванням шлюбу. Крім того, повідомив, що особисто з'явитися в судове засідання не має можливості, а його представник в м. Сімферополі перебуває на лікуванні, тому просить розглянути справу за його відсутності.
Представника відповідача наполягали на залишенні позову без розгляду, посилаючись на те, що обидва з подружжя мешкають в Німеччині, тому це питання повинно було розглядатися саме в цієї державі, при цьому посилалися на лист , адресований на ім'я ОСОБА_2 Віце-консулом Генерального консульства України в Мюнхені від 21 лютого 2012 року (# 61222/091-322), копія якого є в матеріалах справи.
Вислухав представників відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до вимог ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.
За загальним правилом (ч.1 ст.11 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Стаття 213 ЦПК України вимагає від суду повно та всебічно з'ясувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідити всі докази в їх сукупності.
Судовим розглядом встановлено, що 28 лютого 1987 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Сімферопольського МУЮ АР Крим (Україна) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що було зроблено актовий запис № 105, що підтверджується свідоцтвом про шлюб виданим вдруге 18 серпня 2010 року (а.с. 2).
Від сумісного життя подружжя ОСОБА_2 мають дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що не було заперечене сторонами по справі, що в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.
На сьогодні обидва з подружжя проживають у Німеччині, але із даним позовом позивач звернувся до суду саме в Україні.
Представники відповідача наполягають на тому, що провадження по справі відкрите з порушенням норм процесуального права, така заява повинна розглядатися в судах Німеччини.
Між тим, суд не може погодитися з такими доводами представників відповідача виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 111 ЦПК України, підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України.
Крім того, у п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» відповідно до ст. 111 ЦПК Верховний Суд України визначає підсудність справи про розірвання шлюбу тільки в разі, якщо ніхто з подружжя не проживає в Україні.
На підставі клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ухвалою Київського районного суду м. Сімферополя від 02.12.2010 року справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу була направлена до Верховного суду України, для визначення підсудності розгляду даної справи.
Ухвалою Верховного суду України від 14.02.2011 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_4 було відмовлено. Справу повернуто до суду першої інстанції. Як вбачається зі змісту зазначеної ухвали, в задоволенні клопотання було відмовлено у зв'язку із тим, що відповідне клопотання позивача про визначення підсудності у справі за його позовом про розірвання шлюбу відсутнє. Крім того, в матеріалах справи відсутні підтвердження того, що сторони по справі проживають за межами України.
Розглядаючи спір по суті суд виходив з положень Закону України «Про міжнародне приватне право» № 2709-IV від 23.06.2005 року (надалі Закон № 2709-IV), а саме з положень 75 цього Закону, які передбачають, що Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
При цьому п.7 ст. 76 Закону № 2709-IV передбачає, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: ..дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Враховуючі, що шлюб було зареєстроване на території України, Київським відділом РАЦС Сімферопольського МУЮ АР Крим, який розташований в межах території на яку поширюється юрисдикція Київського районного суду м. Сімферополя, суд вважає за можливе й вирішити питання про його розірвання саме в Київському районному суді м. Сімферополя, тим паче, що це не перешкоджає легалізації рішення суду у цій справі на території Німеччини.
Посилання представників відповідача на те, що рішення суду України про розірвання шлюбу є недійсним на території Німеччини є неспроможним виходячи з наступного.
Як вбачається зі змісту §23 абзацу 3 Угоди про консульські зносини між ФРН і СРСР від 25.04.1958 р., дійсність якої у відносинах між ФРН і Україною була підтверджена 30.06.1993 р., українські представництва мають право реєструвати розірвання шлюбу лише на підставі рішень українських судів. Всі інші реєстрації розірвання шлюбів, здійснені українськими дипломатичними і консульськими установами, будуть вважатись недійсними.
Іноземні дипломатичні та консульські представництва в Німеччині не уповноважені реєструвати розірвання шлюбу, навіть якщо обидва з подружжя є громадянами акредитованої держави (ст. 5 f Віденської конвенції про консульські зносини, 24.04.1963р.) як органи реєстрації актів цивільного стану.
Суд не було надано доказів того, що сторони по справі не мають паспортів громадянина України, що є підставою для відмови їм у державній реєстрації актів цивільного стану зміни імені та розірвання шлюбу на території України.
Таким чином, позивач обґрунтовано звернувся із даним позовом до Київського районного суду м. Сімферополя.
Що стосується вимог позивача про розірвання шлюбу, то вони є обґрунтованими, такими , що підлягають задоволенню в повному об'ємі, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 112 Сімейного кодексу України ( далі СК України), суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З'ясувавши фактичні відносини подружжя, дійсні причини і мотиви позову про розірвання шлюбу, а саме: неможливість подальшого сумісного життя, відсутність відчуття любові і взаєморозуміння між сторонами, фактичне припинення сімейно-шлюбних відносин з 2008 року, що не було заперечене представниками відповідача в ході судового розгляду справи, а також відсутність бажання жодного з подружжя примиритися, суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними неможливо. Доказів зворотного суду надано не було.
У відповідності до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Як вбачається з свідоцтва про шлюбу обидва з подружжя ОСОБА_2 до шлюбу мали прізвище «ОСОБА_2», тому суд вважає за можливе залишити обом з подружжя після розірвання шлюбу саме це прізвище.
Що стосується інтересів дружини, яка є інвалідом, то це питання, зі слів позивача, вирішено добровільно. Крім того, у відповідності до положень СК України, законодавством України передбачено право одного з подружжя на утримання, навіть після розірвання шлюбу ( ст.ст. 75-83).
Також слід зауважити на тому, що згідно до законодавства України ( глава 8), дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Тому, сторонам по справі ні що не перешкоджає для вирішення спору про розподіл сумісно нажитого майна поза вирішенням питання про розірвання шлюбу.
На підставі викладеного, ст. ст. 75, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Угоди про консульські зносини між ФРН і СРСР від 25.04.1958 р., дійсність якої у відносинах між ФРН і Україною була підтверджена 30.06.1993 р., Віденської конвенції про консульські зносини, 24.04.1963р., ст.ст. 104, 105, 110, 111, 112, 113, 115 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 28 лютого 1987 року Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Сімферопольського МУЮ АР Крим (актовий запис за № 105) - розірвати.
При державній реєстрації розірвання шлюбу залишити прізвище: чоловіку - «ОСОБА_1», дружині - «ОСОБА_2».
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Київського відділу реєстрації актів цивільного стану Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та постановлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя