Справа № 1023/1989/12
24 січня 2013 року Славутицький міський суд Київської області у складі судді Орла А.С., при секретарі Прохоровій О.О., з участю:
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогами визнати її такою, що втратила право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач посилався на те, що є власником приватизованої квартиру за вказаною адресою, де проживає з дружиною. У 2011 році на прохання колишньої невістки його дружини ОСОБА_2 він дав згоду на реєстрацію її місця проживання у квартирі з метою поновити втрачений нею паспорт. Фактично вона не користувалася квартирою як житлом та своїм місцем проживання і такої домовленості з нею не було. Однак після поновлення паспорта ОСОБА_2, незважаючи на обіцянку виписатися з квартири, цього добровільно не робить. Наявність реєстрації відповідачки у квартирі тягне за собою нарахування на неї комунальних послуг та створює перешкоди у здійсненні ним права власності на квартиру.
Відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялась за зареєстрованим в установленому порядку місцем проживання відповідно до правил ст. 74-76 ЦПК України. Судові повістки повернуті до суду за закінченням терміну зберігання та у зв'язку з тим, що не проживає за цієї адресою. Враховуючи зазначене, відповідач вважається належним чином повідомленою про час і місце розгляду справи і її відсутність не є перешкодою для розгляду справи
За таких обставин, враховуючи наявність підстав і умов, визначених ст. 224 ЦПК України, суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних доказів.
Позивач у судовому засіданні просив задовольнити позов, пославшись на зазначені у позовній заяві обставини. Суду пояснив, що відповідач не дотримується домовленості про тимчасову реєстрацію у квартирі, що змушує його оплачувати за неї комунальні послуги, одержувати листи кредиторів, які надходять на його адресу та обмежують його права у вільному здійсненні права власності.
Вислухавши пояснення позивача, перевіривши наявні докази, суд вважає за необхідне позов задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 21 лютого 1994 року, виданого ВО «Чорнобильска АЕС», квартира за адресою: АДРЕСА_1, приватизована і належить на праві приватної власності ОСОБА_3, - позивач у справі. (а.с.12).
Право власності зареєстровано Славутицьким міським бюро технічної інвентаризації в реєстрову книгу за № 324/17 від 31.05.1994 р. (а.с.12).
Згідно технічного паспорту на квартиру вона складається з двох кімнат жилою площею 32,1 кв.м., загальна площа квартири 71,9 кв.м. (а.с.13-14).
Між комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр» і ОСОБА_1 укладено договори про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої вони і водовідведення та про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 29.08.2012 р. (а.с.6-11).
Між ПАТ ЕК «Чернігівобленерго» і ОСОБА_1 укладено договір про користування електричною енергією від 27.08.2012 р. та додаткова угода до нього (а.с.19-21).
Між ПАТ «Укртелеком» і ОСОБА_1 укладено договір про надання телекомунікаційних послуг від 30.05.2012 р. (а.с. 22-25).
Згідно довідки ф. 3 від 15.08.2012 р., виданої комунальним підприємством «Житлово-комунальний центр», у квартирі зареєстровані з відміткою у паспорті: ОСОБА_1, - наймач, - з 06.12.1989 р. постійно; ОСОБА_4, - дружина, - з 04.05.2005 р. постійно; ОСОБА_2, - родичка, - з 04.10.2011 р. постійно (а.с.26).
Згідно копії особового рахунку на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, нарахування оплати за житлово-комунальні послуги здійснювалось на 3 мешканців, заборгованість станом на 01.08.2012 р. становить 237,66 грн. (а.с.28).
За змістом актів про непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі від 15.05.2012 р., 30.10.2012 р., 25.08.2012 р. ОСОБА_2 у квартирі не проживає і її особистих речей там немає (а.с.15-17).
Листом начальника Славутицького МВ ГУ МВС України в Київській області від 17.08.2012 р. повідомлено, що ОСОБА_2 з будь-якими заявами про перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1, протягом 2008-2012 років не зверталася (а.с.18).
Вирішуючи спір, суд виходить з наступних положень закону, які регулюють спірні відносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За визначенням ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч. 1 і 2 ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч. 2 цієї статті власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. 1 ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 цього Кодексу квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
За ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
За правилом ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника жилого будинку, квартири, належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу, за змістом якої членами сім'ї є подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарства.
За правилом ст. 158 цього Кодексу користування жилим приміщенням у будинку, квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається у письмовій формі і підлягає реєстрації у встановленому порядку.
Як встановлено судом, відповідач не належить до членів сім'ї власника квартири і не має підстав для визнання її членом сім'ї власника квартири, - позивача у справі. В квартиру відповідач не вселялася, жиле приміщення для її проживання у квартирі не виділялось, договору користування квартирою з власником квартири відповідачем не укладалось, участі в утриманні квартири вона не приймала. Згідно домовленості з позивачем у квартирі було лише зареєстроване в установленому порядку місце проживання відповідачки.
За змістом абз. 7 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрацією місця проживання особи є внесення відомостей про місце проживання із зазначенням адреси одного житла особи до визначених цим Законом документів та до реєстраційного обліку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб. Згідно абз. 9 цієї статті документами, до яких вносяться відомості про місце проживання, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Перелік документів, які особа подає для реєстрації місця проживання, визначений у ч. 2 ст. 6 цього Закону.
Враховуючи викладене, відповідач не набула права користування квартирою, яка належить позивачеві та членам його сім'ї, а за домовленістю з власником житла всупереч положенням ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» використовувала її для реєстрації свого місця проживання.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Виходячи з цього, позивачеві належить право вибору способу захисту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права чи інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання відповідачки особою, яка втратила право користування його квартирою, посилаючись, зокрема на перешкоди у здійсненні права власності та положення ст. 316, 317, 391 ЦК України.
Відповідно до 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суд виходить з того, що перелік документів, на підставі яких здійснюється зняття є реєстрації місця проживання особи, наведений у ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Згідно абз. 3 цієї частини зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Як встановлено судом, відповідач добровільно не знімає реєстрацію свого місця проживання в квартирі позивача всупереч домовленості з ним та в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Своїми діями відповідач створює перешкоди позивачеві у вільному здійсненні ним права користування та розпорядження квартирою, реалізація якого відповідно до закону проводиться з урахуванням прав та обов'язків осіб, місце проживання яких зареєстроване у ній в установленому порядку, тобто залежить від неї.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги в порядку усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження квартирою шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою відповідають передбаченому законом способу захисту порушеного права та обставинам справи, у зв'язку з чим позов необхідно задовольнити.
Питання про судові витрати необхідно вирішити за правилами ст. 88 ЦПК України, стягнувши з відповідача судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп., від оплати якого позивач звільнений відповідно до п. 10 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. 209, 212-215, 224, 226 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 особою, що втратила право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з відповідача судовий збір на користь держави у розмірі 114 гривень 70 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня одержання його копії.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем, а у разі залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення - відповідачем у загальному порядку. Апеляційна скарга може бути подана позивачем протягом десяти днів після проголошення рішення, а відповідачем - у той же строк з дня винесення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: А. С. Орел