Справа № 2а/0270/149/12
Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
16 січня 2013 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Сушка О.О.
суддів: Боровицького О. А. Білої Л.М.
при секретарі: Собчук І.Е.
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Іванова Юрія Віталійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Вінницькій області про стягнення коштів, -
У січні 2012 року позивач звернувся до суду з цим позовом, і, з урахуванням внесених змін, просив стягнути з відповідача на його користь 155016,25 грн., з яких: 665,26 грн. індексації невиплаченої заробітної плати за постановою суду від 23 листопада 2007 року, 133265,67 грн. середньої заробітної плати з врахуванням індексації за час вимушеного прогулу та 21085,32 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з врахуванням індексації.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року позов задоволено частково - стягнуто на користь позивача з відповідача середньомісячну заробітну плату за період вимушеного прогулу з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року у сумі 113812,09 грн., з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 1029,84 грн.. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Позивач у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги відповідача шляхом скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду.
Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги обґрунтовуються тим, що згідно з постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2011 року, позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу ДВС Головного управління юстиції у Вінницькій області, стягнуто з відповідача 53231,39 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2005 року по 31 жовтня 2007 року. Наказом відповідача від 09 грудня 2011 року №980-к прийнято рішення про поновлення позивача на посаді та виплату останньому 53231,39 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2005 року по 31 жовтня 2007 року. В той же день наказом від 09 грудня 2011 року №980-к позивача звільнено з роботи.
Позивач, вважаючи, що відповідач при звільненні не виплатив належні йому суми - середній заробіток і компенсація за щорічні відпустки за період з 01 листопада 2007 року до 09 грудня 2011 року - звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з вимогою про стягнення цих сум на підставі ст. ст. 116, 233 КЗпП України.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано ані доказів виплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості, ані доказів на спростування наявності у позивача права на отримання середньомісячної заробітної плати за період вимушеного прогулу у період з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року. Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення середньомісячної заробітної плати за період вимушеного прогулу у період з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року в сумі 113812,09 грн..
Однак, апеляційна інстанція не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спірного питання, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2007 року позивача поновлено на посаді заступника начальника відділу ДВС Головного управління у Вінницькій області та стягнуто 53231,39 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 січня 2005 року по 31 жовтня 2007 року. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2009 року скасована постанова Ленінського районного суду м. Вінниця від 23 листопада 2007 року, і у задоволенні позову позивача до відповідача - відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2011 року скасована постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2009 року і залишена в силі постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 листопада 2007 року.
Таким чином, суди відповідно до вимог ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі, одночасно суд першої інстанції прийняв рішення про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визначив його період.
Позивач, у свою чергу, вважаючи, що йому при звільненні 09 грудня 2012 року відповідач не виплатив усі належні суми, звернувся до суду про їх стягнення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За ч. 2 ст. 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
За аналізу наведеної норми права можна зробити висновок, що роботодавець зобов'язаний працівникові у день звільнення провести повних розрахунок і здійснити виплату усіх сум, які йому вже належать на цей момент, а не в майбутньому, і спір щодо цих сум може бути лише про їх розмір.
Позивач, обґрунтовуючи свій позов, зазначив, що належними сумами до виплати є середній заробіток за час вимушеного прогулу і компенсації за не відбуті відпустки за період з 01 листопада 2007 року по 09 грудня 2011 року - час невиконання рішення суду про його поновлення.
Порядок і умови вирішення питання про оплату вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі працівника визначено статтею 236 КАС України. Ця норма передбачає обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. В цьому випадку орган, який розглядав спір, виносить ухвалу про виплату вказаного відшкодування.
Таким чином, на час звільнення позивача з роботи - 09 грудня 2011 року - не було встановлено суми середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, і тому ці суми не могли належати йому при звільненні.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Позовні вимоги, підставу або предмет позову, позивач змінює в порядку, передбаченому ст. 137 КАС України, подавши про це відповідну письмову заяву.
Суд при розгляді справи, маючи право вийти за межі позовних вимог у певних випадках, в той же час не має права замість позивача змінювати підставу або предмет позову.
Проте, вирішуючи спір та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував згаданих положень закону та при розгляді справи самостійно змінив підставу і предмет позову - зі стягнення належних при звільнення працівникові сум на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови, з прийняттям нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення належних йому при звільненні сум.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Вінницькій області задовольнити повністю.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Вінницькій області про стягнення коштів - скасувати.
Прийняти нову постанову.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління юстиції у Вінницькій області про стягнення коштів - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі "22" січня 2013 р. .
Головуючий Сушко О.О.
Судді Боровицький О. А.
Біла Л.М.