донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
23.01.2013 р. справа №5006/17/8/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О.
за участю представників сторін:
від позивача:Мозгова І.В. довіреність
від відповідача:Захарова О.С. довіреність
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Донецьк
на рішення господарського судуДонецької області
від18.12.2012р. (повний текст рішення складено та підписано 24.12.2012р.)
по справі№ 5006/17/8/2012 (суддя: Фурсова С.М.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мікс», м. Донецьк
до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Донецьк
простягнення 62' 871,50 грн..
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мікс», м. Донецьк (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Донецьк (далі - «Відповідач») 361 120,87грн., яка складається з суми боргу у розмірі 237' 021,77грн., пені у розмірі 62' 809,45грн., 3% річних у розмірі 16' 340,08грн., інфляційних нарахувань у розмірі 44' 949,57грн..
Рішенням господарського суду Донецької області від 28 травня 2012 року у справі № 5006/17/8/2012 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" до Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" були задоволені частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" суму боргу у розмірі 237' 021,77 гривень, пеню у розмірі 1' 581,85 гривень, суму 3% річних у розмірі 16' 340,08 гривень, суму інфляційних нарахувань у розмірі 40' 018,79 гривень, судовий збір у розмірі 5' 899,27 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2012 року рішення господарського суду Донецької області від 28 травня 2012 року у справі № 5006/17/8/2012 - залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 19 вересня 2012 року зазначені рішення та постанов були скасовані, а справа - передана на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
За вказівками Вищого господарського суду України господарський суд при новому розгляді справи мав надати правову оцінку запереченням відповідача щодо підстав позову у контексті вимог статті 267 Господарського кодексу («ГК») України.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 05 жовтня 2012 року справу прийнято до провадження.
13.12.2012р. позивач надав заяву, якою зменшив розмір позовних вимог до 62' 871,50 грн., які складаються з:
- пені - 1' 581,85 грн.,
- 3 % річних - 16' 340,08 грн.,
- інфляційних нарахувань - 44' 949,57 грн..
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.12.2012 року у справі № 5006/17/8/2012 позов був задоволений частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача пеню у розмірі 1' 581,85 грн., 3 % річних у розмірі 16' 336,98 грн., інфляційних у розмірі 39' 570,94 грн., а всього 57' 489,77 грн. У решті позовних вимог було відмовлено.
Відмовляючи у частині позовних вимог суд першої інстанції виходив з невірно здійснених позивачем розрахунків сум нарахувань, відхиливши заперечення відповідача як необґрунтовані.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вважає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. а не повне дослідження матеріалів та доказів по справі привело до невірно зроблених висновків.
Сторони були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи.
Відповідач підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Позивач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив оскаржуване рішення залишити без зміни, оскільки вважає його законним та обґрунтованим, а мотиви, з яких подано апеляційну скаргу - безпідставними.
Відповідно до статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає апеляційну скаргу відповідача такою, що не підлягає задоволенню. Втім, рішення господарського суду у зв'язку із неправильним розрахунком сум річних та інфляційних - таким, що підлягає частковій зміні, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 23.01.2006р. між ТОВ "Мікс"(Постачальник) та ДП "Донецький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України"(Покупець) укладено договір на поставку продукції № 02-007, за умовами якого Постачальник зобов'язався передати у встановлені Договором та Специфікаціями до нього строки у власність Покупця "товар" - паливо пічне (з продуктів нафтопереробки), паливо котельне в кількості та за цінами, передбаченими в Специфікаціях до Договору, а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його в порядку та строки, встановлені Договором та Специфікаціями до нього.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.4. Договору асортимент, кількість, ціна кожної партії товару встановлюється на підставі Специфікації до Договору. Специфікація є невід'ємною частиною Договору. Сума Договору складається з сум Специфікацій на партії товару.
Згідно п.п. 2.2., 2.3. Договору перехід права власності на товар підтверджується випискою Постачальником накладної на відпуск товару. Дата накладної має відповідати даті прийняття товару на складі Покупця. Приймання-передача товару на складі Покупця здійснюється матеріально відповідальною особою, на яку оформлено довіреність на отримання товару. Довіреність оформлюється згідно з вимогами Інструкції № 99 від 16.05.1996р.
Покупець здійснює розрахунок за отриману партію товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту отримання партії товару. Момент отримання відповідає даті, вказаній у накладній Постачальника. Датою здійснення оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок Постачальника. Зміна строків оплати товару можлива лише після підписання додаткової угоди сторонами (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2011р., а у частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку сторін (п. 6.1. Договору).
В обґрунтування вимог позову Позивач послався на факт неналежного виконання Відповідачем умов договору, що також призвело до нарахування додаткових сум, як наслідків порушення зобов'язань.
Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що за своєю правовою природою договір № 02-007 від 23.01.2006р. - є договорами поставки, тому спірні відносини, регулюються главою 30 розділом 1 Господарського кодексу («ГК») України та главою 54 розділом 1 Цивільного кодексу («ЦК») України (ч.6 ст. 265 ГК України).
Приписи статті 265 ГК України встановлюють, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписи п.6 ст. 265 ГК України встановлюють, що реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1,2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частини 1, 2, 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись у повному обсязі та у встановлені строки. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не припустима.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом;
Відповідно до ст..526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Положеннями ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина шоста статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтями 261 (абз.1 ч.5), 253 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування пені за прострочення виконання Відповідачем свого зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано - 21й банківський день після дати, вказаної у видатковій накладній.
Нарахування санкцій у вигляді пені триває протягом шести місяців, оскільки іншого сторонами в Договорі не встановлено.
За змістом п.1 ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
З системного аналізу норм п.1 ч.2 ст.258, ст.260, ч.ч.1, 5 (абз.1) ст.261, ч.1 ст.254, ч.3 ст.549 ЦК України випливає, що для вимог про стягнення пені позовна давність обчислюється щодо кожного дня прострочення виконання окремо і спливає, відповідно, також окремо щодо кожного дня нарахування пені.
Колегія апеляційного господарського суду вважає висновок місцевого суду щодо порядку нарахування та суми пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача., у тому числі й щодо застосування при розрахунку та стягненні приписів ч.3 ст.267 ЦК України (позовна давність)
Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зібраними у справі доказами доведено постачання Позивачем Відповідачу товару, що підтверджується видатковими накладними на суму 39' 689,15 грн., який був отриманий уповноваженим представником відповідача - Косухіним Є.О. на підставі довіреностей № 127 від 17.05.2010р., № 139 від 27.05.2010р., № 167 від 26.07.2010р. та № 220 від 19.11.2010р.
Відповідач свої зобов'язання за договором поставки виконав не у повному обсязі, сплативши позивачу лише 360' 700,00грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, у зв'язку з чим заборгованість склала 238' 910,41грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, був здійснений залік зустрічних однорідних вимог між сторонами на суму 1' 888,64грн., яка була зарахована позивачем, як оплата згідно з Договором № 02-007 від 23.01.2006р. за видатковою накладною № 104 від 31.05.2010р., тому заборгованість відповідача за поставлений товар та на день звернення з даними позовними вимогами складає 237' 021,77грн. (а.с. 34 т.1).
Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу («ЦК») України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Отже, зміст договору № 02-007 від 23.01.2006р., який є видом правочину згідно ч.2 ст.202 ЦК України, може бути зафіксований у кількох документах, що відповідно до ст.. 207 ЦК України, не є порушенням письмової форми правочину.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.
Так, норми ГК України передбачають, що договір поставки повинен передбачати: найменування сторін; предмет договору (кількість і асортимент поставки); строки і порядок поставки; права і обов'язки сторін; якість товарів; гарантії якості товарів; ціну та порядок розрахунків; відповідальність сторін; урегулювання спорів; строки дії договору ст.ст. 266, 268 ЦК України.
Тобто, умови спірного договору поставки є звичайними, імперативно визначеними нормами законодавства.
Зі спірного договору вбачається, що він є довгостроковим.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.
У разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощо).
Згідно з п.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
З дій сторін та матеріалів справи вбачається, що істотні умови поставки кожної партії товару узгоджені шляхом підписання сторонами специфікацій, що є додатками до спірного договору, якими встановлені асортимент товару, його кількість, ціна, а сам договір містить вказівки на умови поставки, порядок розрахунків та строк його дії.
Хоча спірний договір не містить вказівок на строк поставки кожної окремої партії товару, проте відповідачем товар по даному договору був прийнятий та частково оплачений. Наведений факт підтверджується, як банківськими виписками з посиланням на спірний договір, так і не спростовується відповідачем по справі. Спірний договір з підстав встановлених законом не визнаний недійсним.
Колегія суду приходить до висновку, що сторони вчинили юридично значні дії, які спрямовані на виконання спірного договору, що унеможливлює вважати такий договір неукладеним (таким, що не відбувся), як і вважати такі дії сторін, які виникли на підставі інших юридичних фактів.
Перевіривши правильність нарахування сум річних та інфляційних на відповідність до вимог діючого законодавства, колегія апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що стягненню підлягають: 16' 340,08 грн. - 3% річних, 40' 018,79 грн. - інфляційні нарахування. Розрахунок зазначених сум зроблений місцевим господарським судом при неповному урахуванні норм діючого законодавства. Тому рішення у цій частині підлягає зміні.
Заперечення скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час перевірки спірного рішення суду та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на Відповідача.
Керуючись ст.ст. 43, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Донецьк залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 18.12.2012 року по справі № 5006/17/8/2012 змінити в частині розміру сум 3% річних, інфляційних та - судового збору за звернення з позовом.
Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення замінити одним абзацом другим, виклавши його в наступній редакції:
«…Стягнути з Дочірнього підприємства "Донецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 32001618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс" (код ЄДРПОУ 31365812) пеню у розмірі 1' 581,85 грн.; 3% річних у розмірі 16' 340,08 грн., інфляційні у розмірі 40' 018,79 грн., судовий збір у розмірі 1' 483,27 грн.…».
Абзаци 4 - 8 резолютивної частини рішення вважати, відповідно, абзацами 3 - 7.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Головуючий суддя: В.М. Татенко
Судді: І.В. Зубченко
О.О. Радіонова
Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСДО; 1 - ДАГС