07.08.06 р. Справа № 33/196
Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Новікової Р.Г., при секретарі судового засідання Казеці О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:
за позовною заявою Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Комбінат харчових продуктів" м. Донецьк
про: стягнення 4912грн.42коп. .
в адміністративній справі №33/196.
за учартю представників:
від позивача: Вдовін М.М. - задов. від 25.04.2006р.
від відповідача: Горячева Т.А., дов. від 07.08.2006р.
СУТЬ СПОРУ: Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Комбінат харчових продуктів" м. Донецьк із позовом про стягнення штрафних санкцій за місця не зайняті інвалідами у розмірі 4912грн.42коп.
. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". А саме - згідно з вимогами вищезазначеної статті норматив робочих місць для інвалідів для підприємства становить 2 особи. Відповідно до звіту 10-ПІ, наданого відповідачем, на підприємстві у 2005р. працевлаштований один інвалід. Відповідно до статті 20 Закову України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" сума штрафних санкцій за 1 нестворене робоче місце для інвалідів дорівнює 4823грн.53коп. Крім того', позивач на підставі п. 2 статті 20 вказаного Закону нарахував відповідачеві пеню в сумі 88грн.89коп. і наполягає на стягненні цієї суми.
У відзиві від 07.08.2006р. відповідач не визнав заявлені вимоги та наполягав на тому, що з його боку були здійснені всі можливі заходи, спрямовані на виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991. У підтвердження цього відповідачем до матеріалів справи додана копія листа Донецького міського центру зайнятості від 03.07.2006р. №02-09/2177, у якому повідомлено, що протягом 2005 року відповідач надавав до центру зайнятості інформацію про вакантні місця для інвалідів. Разом з тим, відповідач у відзиві зазначив, що у 2005р. на його підприємство інваліди для працевлаштування не направлялись.
Ухвалою від 23.06.2006р. було порушено провадження в адміністративній справі №33/196 та призначено попереднє засідання на 03.07.2006р.
У судовому засіданні суддею були роз'яснені процесуальні права та обов'язки сторонам, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач не відмовився від адміністративного позову, а відповідач не визнав адміністративний позов. Також сторони не скористались можливістю примирення, передбаченою статтею 11З Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючим були роз'яснені процесуальні права та обов'язки сторонам, передбачені статтями 49, 51, 54, 65-68 Кодексу адміністративного судочинства України,
Під час судового розгляду були досліджені: Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р., розрахунок суми позову; листи Донецького міського центру зайнятості від 28.04.2006р. №02-09/1451 та від 03.07.2006р. №02-09/2177, відзив від 07.08.2006рь; -звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою №3-ПН за січень 2005р., листопад 2005р.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін господарський суд встановив наступне.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №338 від 29.12.2004р, (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2004р. за №1671/10270) відповідно до пункту 2 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., була.затверджена форма №10-Ш поштова - річна «Звіт.про зайнятість та' працевлаштування інвалідів".
Вказана форма поширюється на всі юридичні особи та їх відокремлені підрозділи незалежно від форми власності і організаційно-правових форм господарювання, на яких працює від 8 і більше осіб. Звіт складається підприємствами щорічно і до 1 лютого, наступного після звітного періоду, подається за місцем державної реєстрації територіальному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Відповідно до показників статистичної звітності форми №10-Ш за 2005 -рік, загальна кількість працюючих на підприємстві відповідача у 2005 році становила 51 особу, чисельність штатних працівників з числа інвалідів становила 1 особу.
У рядку 03 -Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік за формою №10-ІІІ, наданого до регіонального відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідач зазначив, що кількість інвалідів - штатних працівників, які мають працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи .соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХП від 21.03.1991р. становить 2 особи.
Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991.
Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від. 8 до 15 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 цього Закону підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено' нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кржне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Розмір середньої заробітної плати на підприємстві за 2005рік 'становить 4823грн.53коп., таким чином, сума штрафних санкцій за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом, дорівнює 4823грн.53коп.
Відповідно до пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р. суми штрафних санкцій сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Згідно із частиною 2 статті 20 Закону України ."Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від. 21.03.1991 порушення термінів сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.
На підставі наведених положень позивачем була нарахована пеня у розмірі 88грн.89коп. за період з І5.04.2006р. по 12.06,2006р.
Як вбачається з матеріалів справи, протягом 2005року на виконання вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в У кращі" від 21.03.1991 №875-ХІІ Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство «Комбінат харчових продуктів" повідомляло Донецький міський центр зайнятості (звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за січень та листопад 2005р., лист від 28.04.2006р.'>|Ь02-09/1451, Дист від 03.07.2006р.'№02-09/2177) про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Доводи, позивача стосовно того, що відповідач в порушення вимог Положення про робоче місце інваліда та про .порядок працевлаштування інвалідів не створив 1 робоче місце для інваліда і тим самим порушив, вимоги ст.19 Закону України "Про' основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не виконав норматив робочих місць для-працевлаштування інвалідів та не представив доказів, що підтверджують дії та наміри підприємства зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, судом вважаються безпідставними з огляду на наступне.
По-перше, відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними технічними оснащеннями та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда-.
По-друге, в силу статті 5 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції закону України від 05.07.2001р.) порядок та умови визначення потреб у зв'язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.
Відповідно до статті 16 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992р. у випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати ,для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та . про 'порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого. постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995р., передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з, урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.
Тобто, чинне законодавство України, пов'язує виконання підприємствами, організаціями зобов'язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості самостійно створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, .з'якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлений з метою'працевлаштування.
Відповідно до ч.І ст. 218 Господарського кодексу підставою господарсько-правової, відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи -порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено під час судового провадження - у 2005 році відповідач вживав заходи.зі створення робочого місця для інваліда та повідомляв органи працевлаштування, зазначені в статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХП від'21.03.1991, про наявність вільних робочих місць для інвалідів.
Згідно з частиною першої статті 18 Закону України "Про основи соціальної, захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-ХП працевлаштування інвалідів здійснюється центральним, органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики;органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів..
Цей припис Закону конкретизовано в пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, згідно з яким працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів ' з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до 'висновків МСЕК. Обов'язки місцевих органів соціального захисту населення, державної служби зайнятості та відділень Фонду соціального захисту інвалідів щодо працевлаштування інвалідів детально викладені відповідно в пунктах 11 - 13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для. інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства; «Комбінат харчових продуктів" штрафних санкцій та пені за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в сумі 4912грн.42коп.
На підставі норм матеріального права, передбачених ст.ст. 18, 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 року, Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.1995року, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції^ обліку та використання цих коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1767 . від 28.12.2001р., ст..218 Господарського кодексу України, а також керуючись статтями 1, 2, 4, 5, 6, 10, її; 12, 14, 15, 23, 48, 50, 69-71, 79, 81, 82, 86, 87, 89, 92, 94, 98, 10,7, ПО, 111, 114/121, 122-170, 254, 263. Прикінцевими та Перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Комбінат харчових продуктів" про стягнення штрафних санкцій та пені за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в сумі 4912грн.42коп.- відмовити.
В судовому засіданні 07.08.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини -постанови.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено. цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. ;
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст виготовлено: 11.08.2006р.
Суддя Новікова Р.Г.
Надруковано 3 примірника:
1 - позивачу;
1 - відповідачу;
1 - до справи