Справа № 1306/7532/2012
іменем України
21 січня 2013 року ДрДрогобицький міськрайонний суд Львівської області
в складі:
головуючої -судді Курус Р.І.
з участю секретаря - Антоненко В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області, третя особа -Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Дрогобицьке МБТІ та ЕО", про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання, відшкодування моральної шкоди, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів (а.с. 1-3, 33-34), в якому просить скасувати прописку ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1, визнати незаконною та скасувати реєстрацію місця проживання та будинкову книгу на будинок АДРЕСА_1, видану на ім'я ОСОБА_2 12.08.2008 року КП ЛОР "Дрогобицьке МБТІ та ЕО", та стягнути з ОСОБА_2 на його користь 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивує тим що, він - ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 з 14.05.1998 року в будинку, який отримав разом з сестрою по спадкуванню в рівних долях по Ѕ частині згідно свідоцтв про право на спадщину від 26.08.1997 р. №№2565; 2567. У 2008 році ОСОБА_2 без його з сестрою згоди, відома, та на його думку будь -яких законних підстав отримав будинкову книгу та прописався в будинок АДРЕСА_1. зазначив, що ніхто з ОСОБА_2 ніколи не проживав та не був власником цього будинку, про що свідчать рішення суду, свідоцтва про право на спадщину та записи в будинковій книзі, яка зберігається у нього.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, та посилаючись на підстави позову, просить задоволити їх. Доповнив, що рішенням виконкому Дрогобицької міської ради депутатів трудящих від 14.11.1974 року за №654 будинковолодінню на АДРЕСА_1 присвоєно номер -НОМЕР_1. Відтак вважає, що позивач неправомірно зареєстрований у належному йому будинку, а тому просить позов задоволити.
Представник відповідача -ОСОБА_4 позову не визнала, посилаючись на його безпідставність і доповнила, що відповідач ОСОБА_2 є співвласником будинковолодіння АДРЕСА_1, про що має відповідне свідоцтво, а відтак правомірно був зареєстрований за адресою належного йому нерухомого майна і отримав на це житло будинкову книгу. Крім цього, на сьогоднішній день між позивачем та відповідачем не проведено реального розподілу будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до належних їм ідеальних часток, а тому просить у позові відмовити.
Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов є безпідставним та задоволенню не підлягає, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ст. 11 та ст. ст. 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV від 11.12.2003 року (далі - Закон України №1382).
Згідно зі статтею 1 Закону України №1382, дія цього Закону поширюється, зокрема, на громадян України. Вимогами статті 2 Закону України №1382 (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин -2008 р.) передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Таке ж право закріплене і у статті 33 Конституції України.
Відповідно до вимог ст. 3 Закону України №1382 (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин -2008 р.), реєстрація місця проживання особи визначена як внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року №844 "Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб" на Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб покладений обов'язок здійснювати реєстрацію та облік фізичних осіб за місцем проживання/перебування.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин територіальний підрозділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, зокрема, - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дрогобицького МВ ГУ МВСУ у Львівській області на підставі оформлених документів здійснював процедуру реєстрації та вносив відомості до паспортного документу про місце проживання із зазначенням адреси житла особи.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_2 (а.с. 5) вбачається, що останній народився 23.03.1977 року в м. Дрогобичі, є громадянином України і з 19.08.2008 року зареєстрований за адресою -АДРЕСА_1
Як на підставу своїх позовних вимог позивач в частині скасування прописки (реєстрації) відповідача ОСОБА_2, зокрема, у будинку АДРЕСА_1, позивач посилається, що саме він є його власником і такою реєстрацією порушуються його права, як власника цього будинку.
Однак, зазначене не заслуговує на увагу, позаяк відповідно до копії ухвали від 29 травня 2008 року Колегії суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області (а.с. 11-14), визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом в частині 124/450 ідеальних часток житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого в АДРЕСА_1, видане Другою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою реєстровими №№2565, 2567 на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_1, та визнано за ОСОБА_2 право власності на 124/450 ідеальних часток житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого АДРЕСА_1.
Крім цього, як встановлено в судовому засіданні і сторонами не оспорюється, станом на сьогоднішній день між сторонами -позивачем та відповідачем не проведено реального розподілу будинковолодіння АДРЕСА_1 відповідно до належних їм ідеальних часток.
Разом з тим, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_2, наявного в матеріалах інвентаризаційної справи на будинковолодіння АДРЕСА_1, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 124/450 ід. частин будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі вказаного вище рішення суду.
Таким чином судом встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності 124/450 ід. частин будинковолодіння АДРЕСА_1 Львівської області і таке право ніким не оспорене, а відтак відповідач вправі бути зареєстрованим за адресою належного йому житла.
Статтею 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення. Однак, таких доказів суду позивачем не представлено.
Крім цього, як на підставу своїх позовних вимог позивач посилається на рішення виконкому Дрогобицької міської ради депутатів трудящих від 14.11.1974 року за №654, яким будинковолодінню на АДРЕСА_1 присвоєно номер -НОМЕР_1.
Однак, зазначене рішення не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог, оскільки будь-яких доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 позбавлено права власності на належну йому частину житлового приміщення на АДРЕСА_1 позивачем суду не надано і таких не здобуто в судовому засіданні.
З огляду на зазначене суд приходить до переконання, що позивача на законних підставах було зареєстровано за адресою належного йому на праві спільної часткової власності житлового приміщення на АДРЕСА_1 Львівської області, а тому підстав для скасування реєстрації позивача за цією адресою суд не вбачає.
Що стосується позовних вимог позивача в частині визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання та будинкову книгу на будинок АДРЕСА_1, видану на ім'я ОСОБА_2 12.08.2008 року КП ЛОР "Дрогобицьке МБТІ та ЕО", суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.
Як встановлено вище, відповідач ОСОБА_2 зареєстрований на АДРЕСА_1, у житловому будинку, співвласником якого являється, у встановленому законом порядку. На теперішній час порядок видачі будинкових книг законодавством не визначений, на органи внутрішніх справ ця функція не покладена. Існуючі будинкові книги виконують функцію дублюючих облікових карток і не є документом, що підтверджує право власності на домоволодіння. Примусово вилучити у будь-кого із співвласників будинкову книгу без їх згоди неможливо.
Таким чином, пред'явлення позову про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання та будинкову книгу на будинок АДРЕСА_1, видану на ім'я ОСОБА_2 12.08.2008 року КП ЛОР "Дрогобицьке МБТІ та ЕО", не передбачено діючим законодавством в якості способу захисту прав.
При таких обставинах суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині.
Разом з тим, за наведених вище підстав суд вважає, що не підлягає до задоволення і вимога позивача про відшкодування на його користь моральної шкоди.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дрогобицького МВ ГУ МВС України у Львівській області, третя особа -Комунальне підприємство Львівської обласної ради "Дрогобицьке МБТІ та ЕО", про визнання незаконною та скасування реєстрації місця проживання, відшкодування моральної шкоди -відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
Повний текст судового рішення
виготовлено та підписано 24.01.2013 року