Дата документу: 25.12.2012
Справа № 0818/10970/2012
Номер провадження 2/0818/3301/2012
25 грудня 2012 року місто Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Апаллонової Ю.В..,
при секретарі Ляховецькій С.С.,
представника позивача: ОСОБА_1
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору довічного утримання дійсним,
10.10.2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання дійсним, розірвання договору довічного утримання, розірвання договору дарування.
У позові зазначав, що у 2007 році в усній формі було укладено договір довічного утримання наступного змісту: онука зобов'язується наглядати за дідусем ОСОБА_2, позивач знає і усвідомлює, що онука не має можливості доглядати їх за власний рахунок, тому всі витрати здійснюються із пенсії позивача, обов'язок позивача передати квартиру у власність, витрати по укладенню договору дарування несе позивач. Частково усний договір було виконано - 25.10.2007 року укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Посилаючись на ст.. 220 ЦК України, зазначав, що сторони домовилися щодо істотних умов договору довічного утримання, відбулося часткове виконання договору, ОСОБА_3 ухиляється від його нотаріального посвідчення, оскільки відповідач власноруч в письмовій формі відмовилася від дарованої квартири, проте до нотаріусі йти відмовляється, просив суд визнати факт укладення договору довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, розірвати договір довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за згодою сторін, розірвати договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 25.07.2007 року на підставі розірваного договору довічного утримання.
В процесі розгляду справи зменшив розмір позовних вимог і остаточно просив суд визнати договір довічного утримання дійсним. Підставою позову визначив ч.2 ст. 220 ЦК України. На задоволенні позовних вимог наполягав.
В судовому засіданні 18.12.2012 року позивач підтримав заявлені вимоги на підставах викладених у позовній заяві. Зазначав, що сторони 25.10.2007р. уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1, проте фактично мова йшла про договір довічного утримання. Зараз йому стало відомо, що онука -відповідач по справі має намір продати квартиру, однак він з дружиною мешкають у цій квартирі, іншого житла не мають. Зазначав, що онука ані до нотаріусу, ані до суду не з'являється. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог на заявлених підставах та в обраний спосіб.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, повідомлявся належним чином.
Третя особа приватний нотаріус у судове засідання не з'явилася, повідомлявся належним чином, надіслала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності.
При вищевикладених обставинах, суд ухвалив розглядати дану справу за відсутністю відповідача, третьої особи по наявних у справі матеріалах та доказах.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у встановленому цим Кодексом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
У відповідності до ст. 10 ЦПК України позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 57-59 цього ж Кодексу, зазначені ним обставини.
Встановлено, що 25.10.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування відповідно до якого позивач подарував, а відповідач отримала безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03.12.2010 року, яке набрало законної сили 29.03.2011 року, розглянуті позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності і рішенням суду відмовлено у задоволенні заявлених на підставах ст.ст. 229,235 ЦК України позовних вимог ОСОБА_3 (а.с.11,12).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 посилався на те, що фактично сторони усно уклали договір довічного утримання, але ОСОБА_5 відмовляється від його нотаріального посвідчення. Вимоги про захист права заявлені на підставі ч.2 ст. 220 ЦК України.
Згідно до до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. А якщо за ним передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Судом встановлено, що письмовий договір довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не укладався і нотаріально не посвідчувався, як того вимагає ст. 745 ЦК України і цього не заперечує позивач.
Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Частиною 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
За змістом указаних норм момент вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, пов'язується з державною реєстрацією. В зв'язку з цим, до зазначеного моменту вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін, тому такі правочини не можна визнати дійсними з підстав, передбачених ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Крім того, у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації.
За змістом до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Оскільки договір довічного утримання підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, і момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210,640 ЦК України, пов'язується з державною реєстрацією, він не є укладеним і не створює прав і обов'язків сторін.
Разом з тим, як вже зазначалося вище, ч. 2 ст. 220 ЦК України надає суду право визнавати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним.
З урахуванням викладеного, не будучи укладеним, договір довічного утримання не може бути визнаний судом дійсним на підставі ст.. 220 ЦК України.
Посилання позивача на ч.1 ст. 639 ЦК України є неспроможними, оскільки відповідно до 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмовій формі.
З огляду на вищезазначене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 220, 744,745 ЦК України, ст.ст. 3,4,10, 11,60, 212, 213, 214 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання факту укладення договору довічного утримання, залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Ю.В. Апаллонова