"16" січня 2013 р. м. Київ К-3165/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року по справі №2-а-2585/08/0570 за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Дзержинську, третя особа - фізична особа -підприємець ОСОБА_2 про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:
На розгляд суду передано вимоги фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Дзержинську, третя особа - фізична особа -підприємець ОСОБА_2 про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 06.12.2007 №000133170/3, №0000711700/3, №0000701700/3.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано повністю недійсним податкові повідомлення-рішення від 07.12.2007 №0000701700/3 щодо визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 87156,06грн.; №000133170/3 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 76532,50грн.; визнано часткового недійсним податкове повідомлення рішення від 07.12.2007 №0000711700/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 151756,00грн., у тому числі 149809,00грн. основного платежу та 1947,00грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова -про відмову в позові.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач 11.01.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 19.01.2010 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року, залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2009 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що отримана позивачем виручка за договором комісії підлягає оподаткуванню за загальною системою оподаткування.
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту №371-17-НОМЕР_1 від 04.05.2007, складеного за результатом виїзної планової перевірки фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004 по 31.12.2006, та за результатом апеляційного узгодження.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем ст.13, ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства», п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7, п.9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість». При цьому, податковий орган виходив з того, що внаслідок перевищення у четвертому кварталі 2005 року 500-тисячного обсягу виручки позивач з 1 кварталу 2006 року мав здійснювати діяльність на загальній системі оподаткування та зареєструватися платником податку на додану вартість. Крім того, податковим органом встановлено заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок не визначення умовного продажу основних фондів, за якими сформовано податковий кредит, при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач не перевищив обсяг виручки від реалізації продукції, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування з огляду на те, що грошові кошти, що надійшли до позивача від реалізації продукції на умовах комісії, не є його виручкою, оскільки виручкою у даному випадку є лише комісійна винагорода.
Разом з тим, що Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства»не містить жодних застережень щодо виключення зі складу виручки отриманої від реалізації товарів сум, які надійшли в межах виконання суб'єктами підприємницької діяльності договорів комісії, а тому виручкою вважається будь-яка сума, отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або в касу.
Згідно зі ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства»в разі порушення вимог, установлених ст.1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
У відповідності з п.п. 2.3.1 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість»особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, у разі коли сума від здійснення операцій з поставки товарів, нарахована такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 тис. грн. У відповідності зі ст.9 Закону такі особи повинні зареєструватися в якості платників податку на додану вартість у податковому органів за місцем свого знаходження.
З урахуванням п. 9.4 ст. 9 Закону, якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену п.п. 2.3.1 ст. 2 Закону, не більш ніж у 2 рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні із зареєстрованим платником податку без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Враховуючи викладене, позивач, отримавши на розрахунковий рахунок суму, яка перевищує встановлений вказаним Указом розмір виручки (500 тис. грн.) повинен був перейти на загальну систему оподаткування, зареєструватися платником податку на додану вартість та сплачувати податкові зобов'язання, тому числі, з податку з доходів та податку на додану вартість.
З огляду на зазначене, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є правомірним.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв