15 січня 2013 року м. Київ К-33285/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Лосєва А.М.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Адвокатської фірми «Головань і Партнери»
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року
у справі № 2а-7335/09/2670
за позовом Адвокатської фірми «Головань і Партнери»
до Державної податкової адміністрації України
про визнання протиправними дій, визнання недійсним (протиправним) та скасування узагальнюючого податкового роз'яснення, -
Адвокатська фірма «Головань і Партнери»(позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової адміністрації України (відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати недійсним (протиправним) та скасувати узагальнююче податкове роз'яснення «Податкове роз'яснення положень підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) у випадку несплати платежу до бюджету з вини банку у разі його ліквідації», затверджене наказом ДПА України від 17 січня 2002 року № 29, в частині визначення того, що Закон № 2181-III не звільняє платника податків від обов'язку сплатити суму узгодженого податкового зобов'язання у випадках, коли така сума не сплачена до бюджету, в тому числі з вини банку, а також просила визнати протиправними дії відповідача щодо надання позивачу податкового роз'яснення листом № 5357/6/24-0615 від 09 червня 2009 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м Києва від 08 грудня 2009 року закрито провадження у справі в частині визнання недійсним (протиправним) та скасування узагальнюючого податкового роз'яснення «Податкове роз'яснення положень підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III у випадку несплати платежу до бюджету з вини банку у разі його ліквідації», затвердженого наказом ДПА України № 29 від 17 січня 2002 року, в частині визначення того, що Закон № 2181-III не звільняє платника податків від обов'язку сплатити суму узгодженого податкового зобов'язання у випадках, коли така сума не сплачена до бюджету, в тому числі з вини банку, в іншій частині позовні вимоги залишено без змін.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, АФ «Головань і Партнери», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач звернувся до ДПА України із запитом № 142/104 від 27 травня 2009 року про надання податкового роз'яснення щодо питання правомірності направлення органами державної податкової служби платникам податків податкових вимог про сплату податкового боргу, що виник з вини установи банку, на яке відповідачем листом № 5357/6/24-0615 від 09 червня 2009 року надано відповідь.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з абзацом 6 статті 2 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданнями органів державної податкової служби є, зокрема, роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків.
Відповідно до підпункту «г»підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-III податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.
При цьому, слід зазначити, що така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання.
Пунктом 4.6 глави 4 Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 12 квітня 2003 року № 176, податкові роз'яснення на запити платників податків надаються у терміни, установлені законом для надання відповіді на звернення громадян до органів державної влади.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем в межах повноважень, у спосіб та терміни, передбачені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, листом № 5357/6/24-0615 від 09 червня 2009 року надано позивачу податкове роз'яснення на його запит, у зв'язку з чим підстав для визнання дій ДПА України в зазначеній частині неправомірними не вбачається.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Адвокатської фірми «Головань і Партнери»відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 грудня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Лосєв А.М.