"08" січня 2013 р. м. Київ К-26786/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року
у справі № 2а-12740/09/2670
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Заступника начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Сича Сергія Анатолійовича,
Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (позивач) звернувся до суду з позовом до Заступника начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Сича Сергія Анатолійовича (відповідач-1) та Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач-2) про скасування податкових повідомлень-рішень № 1542/17-04 від 07 жовтня 2009 року та № 1543/704 від 07 жовтня 2009 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 1542/17-04 від 07 жовтня 2009 року. Присуджено на користь ФОП ОСОБА_3 з Державного бюджету України 3,00 грн. сплаченого судового збору.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач-2 оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2009 року в частині задоволення позову скасовано. Прийнято нову постанову про відмову в позові в цій частині. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2009 року.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-2 проведено перевірку магазину, що належить позивачу, з питань дотримання суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт № 92/НОМЕР_1 від 23 вересня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-2 прийнято податкові повідомлення-рішення № 1542/17-04 від 07 жовтня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 351 830,55 грн. (117 276,85 грн. -основний платіж, 234 553,70 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 1543/704 від 07 жовтня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з єдиного податку в розмірі 100,00 грн. (100,00 грн. -основний платіж, 0,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16, підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV) з огляду на ненарахування, неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з доходу в розмірі 781 845,64 грн., виплаченого на користь фізичної особи за придбані одяг, вироби із шкіри та аксесуари.
Також, встановлено порушення ФОП ОСОБА_3 абзацу 4 статті 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Указ № 727/98) у зв'язку з використанням праці неоформленого робітника без збільшення при цьому ставки єдиного податку на 50 відсотків.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано документальних підтверджень, які можуть слугувати підставою для неутримання податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати доходів такій фізичній особі.
Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.
Відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 889-IV фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього Закону за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету: у випадку, коли така фізична особа є податковим агентом, -за місцем реєстрації у податкових органах; в інших випадках -за її податковою адресою.
Підпунктом «а»пункту 19.2 статті 19 Закону № 889-IV передбачено, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, визначаючи ФОП ОСОБА_3 спірну суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, податковий орган виходив з наданих позивачем закупівельних актів та інвентаризаційного опису фактичних товарних залишків, які станом на 28 вересня 2009 року знаходились в магазині, що належить ФОП ОСОБА_3
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про неправомірне включення відповідачем-2 до акту перевірки висновків про порушення позивачем вимог Закону № 889-IV, які фактично встановлено ДПІ у Шевченківському районі м. Києва після її проведення, оскільки, відповідно до пункту 3.2 розділу 3 акту № 92/НОМЕР_1 від 23 вересня 2009 року перевірку ФОП ОСОБА_3 закінчено 23 вересня 2009 року о 16 год. 50 хв.
Отже, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Що стосується податкового повідомлення-рішення № 1543/704 від 07 жовтня 2009 року, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для його скасування, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 2 Указу № 727/98 у разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Згідно з пунктом 4 Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці, то на кожну особу, яка перебуває з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, платнику єдиного податку видається довідка про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку. У разі збільшення чисельності працівників (відкриття додаткових робочих місць) протягом терміну дії отриманого Свідоцтва платник єдиного податку повинен здійснити доплату за кожного додатково найманого працівника, з розрахунку не менш як за повний місяць з початку діяльності таких працівників, і отримати довідки для цих працівників.
Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
При цьому, як встановлено судами, перевірку магазину, що належить позивачу, проведено в присутності ОСОБА_5, який пояснив, що працює у ФОП ОСОБА_3 продавцем-стажером з 23 вересня 2009 року.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 1543/704 від 07 жовтня 2009 року прийнято відповідачем-2 правомірно та з дотриманням вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.
Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2010 року, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 грудня 2009 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Федоров М.О.