"08" січня 2013 р. м. Київ К-27930/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Голубєвої Г.К.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року
у справі № 2-а-41630/09/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технокабель»
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокабель»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0005181503/0 від 30 липня 2009 року та № 0005181503/1 від 14 вересня 2009 року.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року апеляційну скаргу ТОВ «Технокабель»задоволено. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0005181503/0 від 30 липня 2009 року та № 0005181503/1 від 14 вересня 2009 року.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року та залишення в силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації ТОВ «Технокабель» з податку на додану вартість за квітень 2009 року, за результатами якої складено акт № 4460/15-229/31153190 від 13 липня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005181503/0 від 30 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 23 189,00 грн. (22 085,00 грн. -основний платіж, 1 104,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005181503/1 від 14 вересня 2009 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) з огляду на те, що розмір податку на додану вартість, визначений ним в декларації за квітень 2009 року, є меншим ніж за результатами проведеної перевірки, оскільки, при заповненні декларації ТОВ «Технокабель» допущено арифметичну помилку.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що допущена позивачем в декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року арифметична помилка не спричинила заниження суми податку на додану вартість.
Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції неправомірним у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
Згідно з підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 Закону № 168/97-ВР податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної статтею 4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Як встановлено судом першої інстанції, при заповненні декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року позивачем в рядку 1 колонки А «Обсяг поставки (без ПДВ)»визначено обсяг операцій на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів, в розмірі 1 371 096,00 грн., але в рядку 1 колонки Б відображено суму податку на додану вартість в розмірі 249 860,00 грн., замість суми податку в розмірі 274 219,00 грн.
В розділі 1 додатка 5 до декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року позивачем також визначено обсяг поставки в розмірі 1 371 096,00 грн. та суму податку на додану вартість в розмірі 249 860,00 грн.
Також, в рядку 2.1 колонки А декларації позивачем відображено обсяг експортних операцій в розмірі 121 795,00 грн., а в рядку 5 колонки А - загальний обсяг поставки в розмірі 1 492 891,00 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про заниження позивачем суми податкових зобов'язань при визначенні обсягів поставок на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, за квітень 2009 року в розмірі 24 359,00 грн., що, в свою чергу, призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (з урахуванням значення рядка 18.2 в розмірі «-»2 274,00 грн.), на суму в розмірі 22 085,00 грн.
При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача про самостійне виправлення ним помилки в декларації за квітень 2009 року шляхом надання уточнюючого розрахунку.
Адже, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 2181-III) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Пунктом 17.2 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
Отже, підставою для звільнення платника податків від застосування штрафних санкцій за заниження податкових зобов'язань є самостійне виправлення таким платником відповідного заниження до початку його перевірки посадовими осодами державної податкової служби.
А тому, оскільки, в даному випадку позивачем подано уточнюючий розрахунок 14 липня 2009 року, тобто після проведення перевірки контролюючим органом, то таке виправлення допущеної помилки не звільняє позивача від відповідальності за порушення вимог податкового законодавства.
Що стосується твердження позивача про необізнаність щодо проведення перевірки, то воно спростовується дослідженою судом першої інстанції розпискою, яка свідчить, що головний бухгалтер ТОВ «Технокабель»Бородавка Вікторія Анатоліївна 07 липня 2009 року особисто отримала повідомлення про запрошення до ДПІ у Київському районі м. Харкова для надання пояснень у зв'язку з проведенням невиїзної (камеральної) перевірки.
Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.
Скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2010 року, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2009 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Голубєва Г.К.
Федоров М.О.