ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 січня 2013 року № 2а-16695/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МСМ Груп"
до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012 № 0012862202
Товариство з обмеженою відповідальністю "МСМ Груп" звернулось до суду з вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012 №0012862202.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено неправомірно, оскільки формування податкового кредиту за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Відповідач - Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - письмових заперечень по суті позовних вимог суду не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час. Дату та місце судового розгляду справи.
24.12.2012 в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою відповідача. Представник позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що відповідач в судове засідання не прибув хоча й був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,
Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проведено невиїзну позапланову перевірку ТОВ "МСМ Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Альбіон 2012"за березень 2012 року, за результатом якої складено акт від 09.11.2012 №987/22-2/36426628 (далі -акт перевірки).
Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст.. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за березень 2012 року на суму 55 000 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 68750,0 грн. (за основним платежем 55 000 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 13750,0 грн.).
Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: згідно висновку акту перевірки ТОВ "Альбіон 2012"від 19.06.2012 №614/2240/37730190 встановлено недодержання вимог п. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, 655, 658, 662 ЦК України в момент вчинення право чинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені по право чинах, здійснених контрагентами ТОВ "Альбіон 2011"при визначенні податкових зобов'язань та податкового кредиту. Зокрема, згідно пояснень засновника та директора ТОВ "Промкомплектація" ОСОБА_1 - основного контрагента ТОВ "Альбіон 2011"з 2006 року Товариство господарською діяльністю не займалось, в березні 2012 року він жодної господарської операції не проводив, документів податкового та фінансового обліку не підписував.
Суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом".
Отже, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ "Альбіон 2011" та ТОВ "Промкомплектація", не є належними доказами по справі, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються Позивача.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Альбіон 2011"укладено договір на надання послуг з марчендайзингу товару від 01.03.2012 №2-81-1 та договір транспортної експедиції від 01.03.2012 №27.
В ході виконання зазначених договорів позивачем отримано податкові накладні від 09.03.2012 №175, №176, №177, №78, від 23.03.2012 №180, №181, №187, акти надання послуг та товарно-транспортні накладні, звіт о проведенні акції, рахунки на оплату, копії яких долучено до матеріалів справи.
Позивачем суми ПДВ за вищенаведеними накладними були віднесені до складу податкового кредиту у березні 2012 року.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що податковий кредит звітного періоду визначається у зв'язку із придбанням, зокрема, послуг з метою з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Як вбачається з витягу з ЄДРПОУ від 07.12.2012 ТОВ «МСМ ГРУП» займається наступними видами діяльності: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля, 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 46.38 оптова торгівля іншими продуктами харчуванню, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, отже основна діяльність позивача пов'язана із оптовим та роздрібним продажем переважно продуктами харчування, у неспеціалізованих магазинах.
Отже, послуги із просування товару на ринку, розміщення продукції в роздрібних торгівельних точках та створення конкурентної переваги торгової марки не пов'язана з господарською діяльністю позивача, оскільки позивач не є виробником чи дистриб'ютором продукції певної торгової марки.
Також, суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження сплати коштів за спірними договорами (відсутні платіжні доручення та/або банківські виписки).
За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.
Відповідно до п. 2.1 Договору транспортної експедиції (а.с. 21-22) експедитор зобов'язується організувати перевозку вантажу транспортом відповідно маршрутних листів наданих Клієнтом, забезпечити отримання документів, необхідних для відправки або отримання товару.
Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).
Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за вказаними договорами.
Суд звертає увагу, що в актах надання послуг за спірним договорами не вказано місце надання таких послуг, також у товарно-транспортних накладних пункт розвантаження зазначено м. Бровари Київської області, що не дає можливості ідентифікувати місце надання таких послуг.
Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності господарських операцій за вказаними договорами має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт отримання таких послуг та використання їх у подальшій господарській діяльності.
При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах.
За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ (далі -Закон України № 996-ХІУ), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.
Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону № 996-ХІУ, із змінами і доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Також, відповідно до ст. 9 Закону України від 01.07.2004, № 1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
З матеріалів справи вбачається, що спірний договір не містить вид та найменування вантажу, пункти відправлення та призначення вантажу, що не дає змогу ідентифікувати отримані послуги.
Також, товарно-транспорті накладі, що були надані позивачем на підтвердження реальності надання послуг, не містять прізвище, ім'я по-батькові осіб, що здала та отримала товар та не завірені печатками вантажовідправника та вантажоодержувача, а відтак вказані документи не є належним первинним документом в розумінні Закону № 996-ХІУ та належними доказами надання послуг з експедиції товару.
Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.
Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірних договорів, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, оскільки певна частина первинних документів наданих Позивачем на підтвердження реального виконання спірних договорів, оформлена з порушенням вимог Закону № 996-ХІУ, послуги із просування товару на ринку, розміщення продукції в роздрібних торгівельних точках та створення конкурентної переваги торгової марки не пов'язана з господарською діяльністю позивача, враховуючи, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження сплати коштів за спірними договорами (відсутні платіжні доручення та/або банківські виписки), суд дійшов висновку, що операції позивача з ТОВ «Альбіон 2011» не спричиняють реальних наслідків.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України 198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності спірних договорів, а відтак висновки відповідача щодо порушення Позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на суму 55 000 грн. є обґрунтований та підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до п. 54.3, 54.3.2 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Також, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку що оскаржуване податкове повідомлення рішення відповідає вимогам законодавства України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність оскаржуваного податкового повідомлення -рішення.
Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.
Суддя В.І. Келеберда