ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
14 січня 2013 року № 2а-10881/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
Головуючого - судді Патратій О.В., суддів Головань О.В., Кротюка О.В
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання незаконними дій, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Іванова Сергія Юрійовича - начальника Харківської обласної митниці, Першого прикордонного загону - начальника штабу Харківського прикордонного загону підполковника Хоми Леоніда Дмитровича, третя особа - Голова Харківської обласної державної адміністрації Добкін Михайло Маркович, - в якому просив суд:
- визнати незаконним присвоєння та використання класифікації «місцевий» для «міждержавного» пункту пропуску через державний кордон України «Олександрівка-Безіменно» Харківською обласної митницею та Харківським прикордонним загоном;
- зобов'язати Харківську обласну митницю та Харківський прикордонний загін до 5 червня 2012 року в установленому порядку організувати та здійснити у подальшому прикордонний та митний контроль у відповідності до класифікації;
- зобов'язати Харківську обласну митницю та Харківський прикордонний загін до організації та здійснення прикордонного та митного контролю осіб у відповідності до його класифікації «міжнародний» у пункті пропуску «Олександрівка-Безіменно», утриматися від пропуску осіб, товарів у даному пункті пропуску;
- відкрити у даному напрямку «місцевий» пункт пропуску «Тімофеєвка-Безімено».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року відкрито провадження у даній справі (суддя Шляхова О.М.).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.05.2012 року № 2а-3778/12/2070 у порядку, визначеному ч. ч. 1, 3 ст. 52 КАС України, залучено у якості відповідача по справі Кабінет Міністрів України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.06.2012 року у відповідності до ст. 116 КАС України вирішено роз'єднати у самостійні провадження вимоги ОСОБА_1 до Харківської обласної митниці, Першого прикордонного загону - начальника штабу Харківського прикордонного загону підполковника Хоми Леоніда Дмитровича, третя особа - Голова Харківської обласної державної адміністрації Добкін Михайло Маркович, про зобов'язання вчинити певні дії та визнання акту незаконним, та вимоги до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним присвоєння та використання класифікації «місцевий» для «міждержавного» пункту пропуску через державний корон України «Олександрівка-Безіменно».
Ухвалою суду від 04.07.2012 року адміністративну справу № 2а-3778/12/2070 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним присвоєння та використання класифікації «місцевий» для «міждержавного» пункту пропуску через державний корон України «Олександрівка-Безіменно» вирішено передати до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 серпня 2012 року справа в даній частині була прийнята до провадження суддею Патратій О.В. та призначено попереднє судове засідання у справі на 25.09.2012 року.
У попереднє судове засідання позивач не з'явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в попередньому судовому засіданні не визнав позовні вимоги та повідомив про відсутність можливості врегулювати спір шляхом примирення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
На виконання вимог ст. 171 КАС України 25 травня 2012 року у № 37 «Офіційного вісника України» опубліковано оголошення про відкриття провадження у даній справі.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 січня 2012 року позивача під час проведення прикордонного контролю за порушення митних правил перевезення товарів через митний кордон України було затримано на території «місцевого» пункту пропуску через державний кордон України «Олександрівка», в якому митний контроль та митне оформлення не здійснюється, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення.
Позивачеві було повідомлено, що він повинен був перетинати державний кордон України в іншому пункті пропуску, який має статус «міжнародний» або «міждержавний», де здійснюється митний контроль та митне оформлення.
Проте, позивач переконаний, що на пункті пропуску через державний кордон України «Олександрівка» повинен був бути організований не «місцевий» пункт пропуску, а «міждержавний», на території якого позивач планував отримати державні послуги при перетині державного кодону в повному обсязі, в тому числі й послуги з митного контролю, оскільки Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про пункти пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією від 08.02.1995 року було передбачено, що з метою руху через кордон громадян, транспортних засобів та переміщення товарів і вантажів тільки України і Російської Федерації сторони відкриють автомобільні пункти пропуску, серед яких значиться й пункт пропуску «Олександрівка-Безіменно».
З цих підстав, позивач вважає, що Кабінетом Міністрів України незаконно присвоєно та використано класифікацію «місцевий» для «міждержавного» пункту пропуску через державний корон України «Олександрівка-Безіменно» та просить суд визнати такі дії відповідача незаконними.
У судове засідання позивач не з'явився, направив суду клопотання про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечив і по суті пояснив, що пункт пропуску «Олександрівка» був класифікований в технологічній схемі пропуску, затвердженій керівниками підрозділів органів прикордонного та митного контролю на місцях за погодженням з керівниками служб і підприємств, на територіях яких розміщено пункти пропуску, як місцевий пункт пропуску.
Представник відповідача пояснив, що Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень та не вчиняв жодних дій чи бездіяльності, що призвели або могли призвести до порушення прав, свобод та інтересів позивача, а причинно-наслідковий зв'язок між можливими порушеннями прав, свобод та інтересів позивача та діями або бездіяльністю Кабінету Міністрів України відсутній, оскільки Урядом України будь-яких змін класифікації пунктів пропуску через державний кордон «Олександрівка» не здійснював.
З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
На підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи неприбуття позивача в судове засідання, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Згідно з п. п. 1, 2, 8-10 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України.
Статтею 95 Митного кодексу України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та втратив чинність 01 червня 2012 року, було визначено, що переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України здійснюється через пункти пропуску на митному кордоні України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Аналогічна за змістом норма передбачена й чинним Митним кодексом України, який набрав чинності 01.06.2012 року, відповідно до ч. 1 ст. 195 якого переміщення товарів через митний кордон України здійснюється у пунктах пропуску через державний кордон України, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Механізм створення зон митного контролю та їх режим на час виникнення спірних правовідносин визначався Порядком створення зон митного контролю та їх функціонування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. № 1947, що втратив чинність 01.06.2012 року.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку зони митного контролю створюються з метою здійснення митними органами митних процедур щодо товарів та транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов'язаних з виявленням, запобіганням і припиненням контрабанди та порушень митних правил.
Зони митного контролю створюються митними органами, зокрема, у межах пунктів пропуску (пунктів контролю) через державний кордон; у межах прикордонної смуги на державному кордоні.
Пунктом 4 Порядку визначено, що зони митного контролю у межах пунктів пропуску через державний кордон створюються Держмитслужбою за погодженням з Адміністрацією Держприкордонслужби та Мінтрансзв'язку.
Чинний Порядок створення зон митного контролю затверджено наказом Міністерства фінансів України від 22.05.2012 року № 583 та набрав чинності 01.06.2012 року, пункт 2.1 якого визначає, що зони митного контролю створюються митним органом, в зоні діяльності якого вони розташовуються, за погодженням у пунктах пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення - з відповідним органом охорони державного кордону.
При цьому, згідно з пунктом 2.2 вказаного Порядку 2.2. постійні зони митного контролю створюються у випадку регулярного знаходження на їх території товарів, що підлягають митному контролю. Постійні ЗМК можуть створюватись, зокрема, у визначених місцях пунктів пропуску (пунктів контролю) через державний кордон України.
Порядок відкриття, закриття (тимчасового закриття) пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю і їх функціонування визначено Положенням про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2010 р. № 751.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Положення у разі виникнення потреби у створенні умов для здійснення прикордонного, митного та інших видів контролю осіб, транспортних засобів, вантажів і товарів, зберігання транспортних засобів, використання розвантажувально-завантажувальної та іншої спеціалізованої техніки, застосування технічних і спеціальних засобів митного контролю, використання яких у пунктах пропуску обмежене або неможливе, на території окремих залізничних станцій, аеропортів (аеродромів), морських і річкових портів та на території, що суміщається з їх акваторіями, за рішенням Кабінету Міністрів України можуть створюватися пункти контролю.
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю пункти пропуску класифікуються за категоріями - міжнародні (пропуск через державний кордон громадян, транспортних засобів та вантажів будь-яких держав, а також осіб без громадянства); міждержавні (пропуск через державний кордон громадян, транспортних засобів та вантажів України і суміжної держави); місцеві (пропуск через державний кордон громадян України і суміжної держави, які проживають у прикордонних областях (районах), і транспортних засобів, що їм належать, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України).
Відповідно до пунктів 6 та 7 Положення перелік діючих пунктів пропуску та пунктів контролю складається Адміністрацією Держприкордонслужби.
У пунктах пропуску та пунктах контролю в установленому порядку організується і здійснюється прикордонний та митний контроль осіб, транспортних засобів і вантажів, що перетинають державний кордон, а у визначених законодавством випадках здійснюється також санітарно-карантинний, екологічний, радіологічний, ветеринарний і фітосанітарний контроль, контроль за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, контроль міжнародних автомобільних перевезень, контроль з метою забезпечення безпеки цивільної авіації.
Пунктом 9 Положення встановлено, що відкриття, закриття (тимчасове закриття) пунктів пропуску та пунктів контролю здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
Згідно з пунктом 10 Положення обов'язковою умовою для прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про відкриття пунктів пропуску для автомобільного, залізничного, пішохідного, поромного (в окремих випадках) і річкового (в окремих випадках) сполучення є укладення міжнародного договору України з відповідною суміжною державою.
Угодою між Урядом України і Урядом Російської Федерації про пункти пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією від 08.02.1995 року, яка набрала чинності 11.03.1995 року (далі - Угода) передбачено, що з метою руху через кордон громадян, транспортних засобів та переміщення товарів і вантажів тільки України і Російської Федерації сторони відкриють автомобільні пункти пропуску, серед яких значиться й пункт пропуску «Олександрівка-Безіменно».
Статтями 5, 6 та 7 Угоди передбачається, що прикордонний, митний, санітарно-карантинний, ветеринарний, фітосанітарний та інші види контролю осіб, транспортних засобів, товарів та вантажів здійснюється в пунктах пропуску через кордон відповідно до чинного законодавства України і Російської Федерації та міжнародних угод.
Режим роботи пунктів пропуску, зазначених у статтях 1 і 2, визначається на основі взаємної домовленості між прикордонними і митними відомствами України і Російської Федерації.
Відкриття руху через пункти пропуску здійснюється прикордонними і митними відомствами України і Російської Федерації після завершення облаштування пунктів пропуску та створення необхідної інфраструктури.
Відповідно до статті 9 Угоди для забезпечення належної діяльності пунктів пропуску через кордон кожна з Договірних Сторін створює на своїй території відповідну інфраструктуру.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На запит суду, Адміністрація Державної прикордонної служби України вих. листом № 0.233-10049/0/6-12 від 23.11.2012 надала інформацію, згідно з якою з січня 1996 року по січень 1998 року в українській частині пункту пропуску «Олександрівка-Безіменно» здійснювалися всі необхідні види державного контролю (прикордонний, митний, фітосанітарний), а сам пункт пропуску функціонував відповідно до ст. 2 Угоди як міждержавний.
У січні 1998 року російською стороною було припинено здійснення митного контролю в російській частині пункту пропуску «Олександрівка-Безіменно», внаслідок чого митний контроль з боку України, який здійснювався митним постом «Золочів» Магістральної митниці, був також припинений. Це призвело до неможливості переміщення через державний кордон товарів і вантажів, що є обов'язковим у разі функціонування пункту пропуску як «міждержавного».
Оскільки відповідно до ст. ст. 6, 7 Угоди передбачено, що режим роботи пунктів пропуску, зазначених у статтях 1 і 2, визначається на основі взаємної домовленості між прикордонними і митними відомствами України і Російської Федерації після завершення облаштування пунктів пропуску та створення необхідної інфраструктури, 25.04.2008 року Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Державною митною службою України і Федеральною службою безпеки Російської Федерації було підписано Протокол про режим роботи пунктів пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією.
Відповідно до зазначеного Протоколу пункт пропуску «Олександрівка-Безіменно» не увійшов до переліку пунктів пропуску, через які здійснюється пропуск через державний кордон між Україною і Російською Федерацією осіб, транспортних засобів і вантажів України і Російської Федерації.
При цьому, пунктом 4 Протоколу встановлено, що режим роботи решти пунктів пропуску, які визначені Угодою, буде визначений окремим протоколом після їх облаштування і створення необхідної інфраструктури.
З огляду на те, що відповідна інфраструктура у пункті пропуску «Олександрівка-Безіменно» не створена, визначені для міждержавного руху види контролю (крім прикордонного) не здійснюються, він функціонує як «місцевий» по факту.
В наведеному листі Державної прикордонної служби України також зазначається, що рішенням Кабінету Міністрів України пункт пропуску «Олександрівка-Безіменно» відкритий не був, його класифікація не затверджена.
З огляду на викладене вбачається, що підстави та організаційні умови для відкриття пункту пропуску «Олександрівка-Безіменно» на державному кордоні між Україною і Російською Федерацією як «міждержавного» відсутні, у зв'язку з відсутністю необхідної інфраструктури, що відповідає умовам Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про пункти пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією від 08.02.1995 року, Протоколу про режим роботи пунктів пропуску через державний кордон між Україною і Російською Федерацією, підписаного 25.04.2008 року, а також чинному законодавству.
У той же час, статтею 116 Конституції України та нормами Митного кодексу України до компетенції Кабінету Міністрів України не віднесено вирішення питань про створення інфраструктури пунктів пропуску через державний кордон України.
За наведених обставин суд вважає обґрунтованими доводи представника Кабінету Міністрів України про те, що відповідачем не приймалися жодні рішення про присвоєння та використання класифікації «місцевий» для «міждержавного» пункту пропуску через державний корон України «Олександрівка-Безіменно», відтак відповідачем жодним чином не було порушено законних прав, свобод та інтересів позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Позивачем доказів, якими б спростовувались доводи відповідача, суду не надано.
Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя О.В. Патратій
Судді: О.В. Головань
О.В. Кротюк