ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
19 грудня 2012 року 14:03 № 2а-16102/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
суддів Катющенка В.П.
Пісоцької О.В.
при секретарі судового засідання Деруги Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомГромадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
проскасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:
- визнати неправомірним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 605-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відмова Державної міграційної служби України у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, без пояснення причин такої відмови, а також без проведення ретельного та глибокого розгляду заяви і документів, що були подані на підтвердження вимог позивача, а також за наявності документів (зокрема міжнародних організацій) та особистих обставин позивача, які підтверджують ризик бути підданим жорстокому поводженню, суперечить нормам чинного законодавства. До того ж, позивач вказував на порушення процедури та порядку перевірки поданої позивачем інформації .
Відповідач в обґрунтування правомірності прийнятого ним рішення посилався на обставини, викладені в позовній заяві та на те, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження, а тому на підставі вказаного та з урахуванням імперативних приписів норм Закону, відповідачем правомірно відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Спеціальним законом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні є Закон України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту»від 8 липня 2011 року №3671-VI (далі -Закон України №3671).
Пунктом 1 статті 1 цього Закону визначено, що біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з пунктом 13 вказаної статті Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитись в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Згідно статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
У частинах 1 та 2 статті 10 Закону України №3671 визначено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником. При цьому, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається (частина 8 вказаної статті Закону). Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Тобто, з наведених норм вбачається, що міграційний орган зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого провести з нею співбесіду та, у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач 16.05.2012 року звернувся до Державної міграційної служби України із заявою № 154 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У вказаній заяві ОСОБА_1 зазначив, що він займається за методом самовдосконалення Фалунь Дафа (фалуньгун), прибічників якого з 1999 року переслідує комуністична партія в Китаї та застосовує до них репресії, а тому не може повернутися до Китайської Народної Республіки (далі -КНР) у зв'язку з тим, що буде переслідуватися за релігійними та політичними мотивами.
З матеріалів особової справи позивача вбачається, що під час співбесіди з працівниками міграційної служби ОСОБА_1 зазначив, що у нього з'явилася змога залишити територію КНР за запрошенням брата, який має в Україні постійне місце проживання. Неможливість проживання в КНР обґрунтовував постійним переслідуванням послідовників Фалунь Дафа з боку влади та неможливістю повернення до Китаю у зв'язку з побоюванням щодо переслідування з боку влади з політичних та релігійних мотивів. В роки навчання в університеті зазнав погрози з боку правоохоронних органів через практикування Фалунь Дафа. З 1999 року мати позивача, яка також була послідовником Фалунь Дафа, переслідувалась. У 2000 році її було заарештовано та направлено на один рік до робітничого табору. У травні 2002 року рішенням суду її було позбавлено волі строком на 12 років з мотивів приналежності до Фалунь Дафа.
За наслідками співбесіди працівником Державної міграційної служби України 30.07.2012 року складено висновок, яким визнано доцільним відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця позивачу. Відмова в основному ґрунтувалася на тому, що пошукач надав інформацію лише стосовно своєї матері, яка була засуджена на 12 років в Китаї, через участь у забороненій в Китаї Фалунь Дафа (Фалуньгун), і в даний час відбуває покарання. Окрім проблем, які виникли у його матері через те, що вона була практиканткою Фалуньгун, пошукач не повідомив жодних випадків переслідувань або погроз стосовно себе чи для інших членів родини, а також те, що цілком можливо, що пошукач, залишив Китай з економічних причин, тобто являється економічним мігрантом, а не у зв'язку з політичними переслідуваннями, оскільки безперешкодно виїхав з КНР, а тому відсутні умови, визначені вищезазначеними нормами для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Державної міграційної служби України № 605-12 від 05.11.2012 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що останнього повідомлено (повідомлення №134 від 14.11.2012 року).
Суд, задовольняючи частково позовні вимоги Громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1, виходив з наступного.
Рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців».
Зазначені випадки для відмови в оформленні документів щодо надання статусу біженця є вичерпними.
Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців, до якої Україна приєдналася 10 січня 2002 року та статті 1 Закону України «Про біженців»визначається наступні підстави, за наявності хоча б однієї з яких особа має право отримати статус біженця:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства -за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Як було встановлено під час розгляду даної справи, позивач вважає, що повернення до країни громадянської належності може призвести до його політичного переслідування з боку влади КНР. При цьому в матеріалах особової справи ОСОБА_1 № 12 Keiv 155-01 наявні, зокрема, вирок суду, яким засуджено матір позивача до позбавлення волі строком на 12 років з мотивів належності до течії Фалуньгун.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази переслідування послідовників Фалунь Дафа владою КНР -стаття доктора ОСОБА_5, лист Amnesty International, доповідь Amnesty International 2008, 2010, спільна резолюція обох палат Парламенту США №188 від 24 липня 2002 року, чисельні витяги з загально доступних засобів інформації (інтернету) тощо.
Тобто факт переслідування прибічників Фалунь Дафа в КНР є відомим в усьому світі.
Згідно з частинами першою, другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»від 18 березня 2004 року №1629-IV метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу, є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.
Положеннями Директиви Європейського Союзу щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянства, біженців або осіб, які потребують міжнародного захисту, що використовується у практиці Європейського Суду з прав людини передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; надано усі важливі факти, що були в його розпорядженні; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обгрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
Оцінюючи інформацію, яку повідомив позивач стосовно своєї справи, суд вважає її такою, що відповідає загальновідомій, є правдоподібною. Крім того, судом взято до уваги і те, що ОСОБА_1 надав всі докази, які були в його розпорядженні. Відтак суд вважає, що відповідач дійшов безпідставного висновку про очевидну необґрунтованість заяви Позивача щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту саме за політичними мотивами.
Таким чином, у позивача, на стадії прийняття документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, наявні умови, передбачені статті 1 Законом України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту». Відповідно доводи позивача стосовно обґрунтованості побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певних політичних переконань повинні бути перевірені компетентним органом під час процедури вирішення питання щодо надання статусу біженця.
З матеріали даної справи, зокрема, з копії матеріалів особової справи № 12 Kyiv 155-01 гр. Китаю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що Державною міграційною службою України з метою встановлення обставин, за яких позивача не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту здійснено запити до Управління Служби Безпеки України у м. Києві (№ 12/274 від 05.06.2012 року, № 12/317 від 05.07.2012 року). Проте, відповіді Управління Служби Безпеки України у м. Києві на дані звернення, ні матеріали адміністративної справи, ні матеріали особової справи позивача - не містять.
До того ж, суд звертає увагу на те, що відповідач не заперечував того факту, що політична ситуація, яка існує на даний момент в Китаї, може виявити не сприятливі умови для життя позивача, саме у країні його походження, при цьому все ж таки вказував на правомірність прийнятого ним рішення, наголошуючи на тому, що інші члени його сім'ї, зокрема, батько, попри те, що був членом комуністичної партії та двоюрідний брат, який зараз перебуває у Китаї, живуть там спокійно, без переслідувань.
Позивач, в свою ж чергу, зазначив, що це відповідає дійсності, але вони не являються прибічниками Фалунь Дафа (фалуньгун), так як послідовником Фалунь Дафа в їхній сім'ї являється тільки він зі своєю матір'ю.
Враховуючи викладене, суд вважає необґрунтованим рішення відповідача про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та передчасним, так як відповідачем не було враховано всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим рішення Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 605-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необхідно скасувати.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість Рішення Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 605-12, тому вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині скасування даного рішення відповідача, та зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Разом з тим, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню в частині вимог стосовно зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки повноваження щодо прийняття такого рішення, з урахуванням вище перелічених встановлених обставин, належать виключно до компетенції вказаного органу і являються суто дискреційними повноваженнями Державної міграційної служби України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивач у судовому засіданні на розподілі судових витрат не наполягав.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
постановив:
Позовні вимоги Громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 05 листопада 2012 року № 605-12 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя Т.І. Шейко
Судді В.П. Катющенко
О.В. Пісоцька