Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без розгляду
15 січня 2013 р. Справа № 2а/0570/17084/2012
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі судового засідання Небраті Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (представляє інтереси особисто) до військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (представник Абрамов О.В., довіреність від 24.12.12) про:
-визнання дій начальника військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо відмови внесення змін в пункт 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14 червня 1996 року про причини захворювання незаконними;
-зобов'язання військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області внести зміни в пункт 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14 червня 1996 року та доповнити його словами: «при виконанні службових обов'язків та безпосередньо при охороні громадського порядку»;
-зобов'язання військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області видати позивачу свідоцтво про хворобу №217 від 14 червня 1996 року з внесеними змінами, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - Комісія, відповідач) про визнання дій начальника військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо відмови внесення змін в пункт 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14 червня 1996 року про причини захворювання незаконними, зобов'язання військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області внести зміни в пункт 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14 червня 1996 року та доповнити його словами: «при виконанні службових обов'язків та безпосередньо при охороні громадського порядку» та зобов'язання військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області видати позивачу свідоцтво про хворобу №217 від 14 червня 1996 року з внесеними змінами.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що у грудні 2009 року він звернувся до Комісії з вимогою про внесення змін до пункту 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14.06.1996 року щодо формулювання причини захворювання, отриманого внаслідок нещасного випадку, яке є необхідним для встановлення медико-соціальною експертною комісією ступеню втрати професійної працездатності і отримання соціальних пільг. Проте відповідач листом від 14 грудня 2009 року №1050 залишив вказану вимогу без задоволення, посилаючись на незаконність актів про нещасний випадок та про розслідування нещасного випадку (а.с.а.с.4-5).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12.02.2010 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, у зв'язку з тим, що спірні правовідносини не є публічно-правовими та повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства (а.с.а.с.1-2).
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 року вищевказана ухвала була залишена без змін (а.с.а.с.54-56).
Однак за результатом перегляду справи Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку, ухвалою від 15.11.2012 року означені судові рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі (а.с.а.с.73-75).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а/0570/17084/2012 та призначено її до розгляду на 25.12.2012 року (а.с.77).
За письмовою заявою відповідача ухвалою суду від 25.12.2012 року провадження у справі було зупинено, у зв'язку із необхідністю надання додаткових доказів.
10 січня 2013 року через канцелярію суду відповідач надав письмові заперечення на адміністративний позов, в якому зазначив, що зв'язок захворювання позивача зазначене у свідоцтві про хворобу №217 від 14.06.1996 року є вірним і повністю відповідає вимогам наказу Міністерства внутрішніх справ України №85 від 2001 року (а.с.90-93).
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, заявлені у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав наведених у письмових запереченнях.
Суд перебував у нарадчій кімнаті 15.01.13 року з 1030 до 1041 години.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що адміністративний позов має бути залишено без розгляду, виходячи з наступного.
За приписами ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Поряд з тим, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, яка унормовує, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважним, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Так, згідно доданого до позовної заяви листа Комісії від 14 грудня 2009 року, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами щодо внесення змін до свідоцтва про хворобу від 14.06.1996 року №217, за результатом розгляду яких листами від 12 грудня 2006 року №652 та від 01.02.2008 року №72 йому було відмовлено (а.с.29).
В свою чергу дослідженням наявного в матеріалах справи листа Комісії від 12 грудня 2006 року №652 (а.с.112), судом встановлено, що позивач мав дізнатися про порушення своїх прав та законних інтересів ще у грудні 2006 року. Поряд з тим, факт своєчасного отримання позивачем вказаного листа сторонами не оспорюється.
Втім аналогічного висновку дійшов і Вищий адміністративний суд України під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про встановлення зв'язку нещасного випадку в період проходження служби при виконанні службових обов'язків та надання висновку військово-лікарської комісії щодо отримання захворювання під час виконання службових обов'язків, про що свідчить прийнята касаційною інстанцією постанова від 13.04.2010 року (а.с.а.с.101-103).
Як випливає з рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначити із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ними нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попереднім нормативно-правовим актом.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначається за тими правилами, які були на момент початку перебігу відповідного строку.
Правовий аналіз наведених вище обставин, з урахуванням приписів частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, зумовлює висновок суду, що строк для звернення позивача з заявленими позовними вимогами, сплив у грудні 2007 року.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач з досліджуваною позовною заявою звернувся до адміністративного суду лише 10 лютого 2010 року, при цьому клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку позивачем не заявлено, поважних причин такого пропуску не наведено.
За правилами пункту 9 частини 1 статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо, зокрема, позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду (ч.3 ст.162 КАС України).
Враховуючи викладені обставини справи та приписи вищенаведених норм права, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду з розглядуваним позовом, адже встановлений річний термін для вчинення ним означеної процесуальної дії сплив у грудні 2007 року, а підстав для визнання причин пропуску процесуального строку поважними судом не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 100, 155, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій начальника військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області щодо відмови внесення змін в пункт 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14 червня 1996 року про причини захворювання незаконними, зобов'язання військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області внести зміни в пункт 16 б свідоцтва про захворювання №217 від 14 червня 1996 року та доповнити його словами: «при виконанні службових обов'язків та безпосередньо при охороні громадського порядку» та зобов'язання військово-лікарської комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області видати позивачу свідоцтво про хворобу №217 від 14 червня 1996 року з внесеними змінами.
Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 15 січня 2013 року в присутності представників сторін.
Повний текст ухвали складений 15 січня 2013 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Мєзєнцев Є.І.