09 січня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого -Ізмайлової Г.Н.
суддів -Коростійової В.І., Міненкової Н.О.
за участі секретаря -Огар І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи -Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Комунальне підприємство «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»про визнання договору дарування частини квартири недійсним,-
У березні 2012 р. ОСОБА_2 звернулася до суду зі вказаним позовом.
Просила визнати недійсним договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу (далі ХМНО) ОСОБА_3 25 березня 2011 р., за яким вона подарувала належні їй 3/10 частини квартири АДРЕСА_1 своєму онукові ОСОБА_1
Як на підставу визнання недійсним договору посилалася на те,що нею було вчинено правочин під впливом помилки, оскільки вона помилялася відносно природи правочину, прав та обов'язків сторін, обставин, які мають істотне значення.
Так, вона не мала наміру дарувати 3/10 частини квартири відповідачу, оскільки іншого житла вона не мала, вважала, що отримує у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину після смерті свого чоловіка.
Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечував, пояснив, що з вини його матері ОСОБА_4 йому не було видано свідоцтво про право власності на квартиру в зв'язку з приватизацією, оскільки вона приховала, що на час приватизації він перебував у Збройних Силах України, що спонукало ОСОБА_2 подарувати йому належні їй 3/10 частки квартири. Бабуся сама запропонувала укласти договір дарування, розуміючи його природу і наслідки, так як була освідченою людиною та не страждала психічними розладами, а дійсність вказаного договору нею оспорюється виключно під впливом ОСОБА_4, яка не бажає проживати з ним в одній квартирі.
Треті особи -ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 проти позову не заперечували, пояснили, що ОСОБА_2 не мала наміру дарувати онуку ОСОБА_1 належну їй частину квартири.
Приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_3 позов не визнала і пояснила, що вона роз'яснювала ОСОБА_2 наслідки вчинення договору дарування і та, перебуваючи у здоровому глузі, просила посвідчити договір, усвідомлюючи його наслідки.
Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 7 листопада 2012 р. позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Суд визнав недійсним договір дарування 3/10 частин квартири і зобов'язав КП «Харківське БТІ»внести відповідні зміни в реєстраційні документи про реєстрацію права власності на 3/10 частини спірної квартири за ОСОБА_2
Цим же рішенням суд стягнув з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 366 грн і 4000,00 грн. витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, відмовивши ОСОБА_2 в задоволені позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Судом установлено, що 25 березня 2011 р. приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 посвідчено договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 належні їй 3/10 честини квартири АДРЕСА_1.
На 7/10 частин вказаної квартири право власності зареєстровано за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6
За даними КП «Жилкомсервіс»у спірній квартирі зареєстровані і проживають ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 і ОСОБА_7 (а.с.16).
Згідно ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Цією ж нормою закону визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують ї цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Отже, доказуванню підлягає наявність помилки ОСОБА_2 у розумінні правочину, його наслідків, прав і обов'язків сторін.
Так, із пояснень приватного нотаріуса ОСОБА_3 убачається, що перед посвідченням договору дарування нею роз'яснювалася ОСОБА_2 природа правочину та його наслідки, після чого вона, усвідомлюючи безоплатний перехід до ОСОБА_1 права власності на 3/10 частки квартири, просила посвідчити договір дарування.
Про свої наміри подарувати онукові частку квартири ОСОБА_2 неодноразово говорила ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, чого вони не заперечували у судовому засіданні, але пояснили, що вона мала намір подарувати ОСОБА_1 не всю належну їй частину квартири.
Згідно ч.1 ст.60 ЦК України кожна сторона зобов'язано довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і визнаючи недійсним договір дарування частини квартири з підстав, передбачених ст.229 ЦК України, суд виходив з того, що позивачкою подано достатньо доказів на підтвердження своїх вимог.
В той же час посилання позивачки, що вона помилялася щодо характеру самої нотаріальної дії, вважаючи, що оформляє свідоцтво про право на спадщину, не підтверджено будь-якими доказами, напроти, спростовується наведеними вище поясненнями нотаріуса ОСОБА_3
Також позивачкою не надано будь-яких доказів, що її волевиявлення не було вільним оскільки самі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, як особи заінтересовані у визнанні договору дарування недійсним, не заперечували, що ОСОБА_2 у розмові з ними висловлювала намір подарувати ОСОБА_1 частину квартири.
Та обставина, що ОСОБА_2 після укладення договору дарування сплачувала комунальні послуги і квартирну плату не може свідчити, що їй не було відомо про укладення договору дарування, оскільки на її ім'я було відкрито особистий рахунок, за яким проводилися виплати за всіх проживаючих у квартирі осіб.
Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув і неправильно застосував закон, який підлягав застосуванню, що відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.209, 218, 313, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 08 листопада 2012 року скасувити і ОСОБА_2 в задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий -
Судді: