АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа № 22-17360 Головуючий у1-й інстанції - Макаренко В.В.
Доповідач - Пікуль А.А.
20 грудня 2012 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Невідомої Т.О.
Гаврилової М.В.
при секретарі Товарницькій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів з а договором позики,-
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2012 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_4 до ОСОБА_6, про стягнення грошових коштів з а договором позики (а.с.33-34).
Не погодившись з рішенням суду позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_4 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення суду, просять рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у рівних частках 74 600 грн. основного боргу за договором позики від 5 квітня 2012 року, 306 грн. 57 коп. - процентів та 1085 грн. 28 коп. - 3% річних, а всього 75 991 грн. 85 коп. Покласти на ОСОБА_6 понесені позивачами витрати по сплаті судового збору (а.с.49-51).
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: позивачів, які підтримали подану ними апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, відповідача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
Як вбачається з договору позики грошей від 5 квітня 2012 року, укладеного між ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, позикодавці передають позичальнику у власність 74 600 грн., а позичальник зобов'язується повернути позичальникам зазначену суму до 25 квітня 2012 року (а.с.5).
Враховуючи те, що для підтвердження укладення договору позики можуть братися до уваги розписка або інший документ, яки посвідчує факт передання грошової суми, зважаючи на те, що відповідач заперечує факт отримання коштів та одночасно заперечує факт підписання договору позики, а позивачами не надано належних доказів на підтвердження факту передачі грошей та судом достовірно не встановлено, що договір позики підписано саме відповідачем, суд дійшов висновку, що вказаний договір є неукладеним, а отже відсутні правові наслідки із неналежного виконання вказаного договору.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи фактично не доведені.
Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог не відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Суд не застосував до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 1047 та ст. 1051 ЦК України.
Вказані обставини, враховуючи положення ст. 309 ЦПК України, дають суду апеляційної інстанції підстави для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення виходячи з наступного.
За правилом ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
В даному випадку між сторонами 5 квітня 2012 року у письмовій формі укладений договір позики грошей на суму 74 600 грн. строком до 25 квітня 2012 року (а.с. 5).
Відповідно до п.2 цього договору позикодавці (ОСОБА_5 та ОСОБА_4) в момент укладення цього договору передали позичальнику (ОСОБА_6) суму позики, визначену у п.1 договору (74 600 грн.) готівкою, а позичальник прийняв їх, що підтверджується підписами сторін.
Договір засвідчений підписами усіх його сторін: ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6
Таким чином, факт укладення договору позики та факт передачі позичальнику суми позики у розмірі 74 600 грн. підтверджені допустимими - письмовими доказами.
Доказів того, що взяті на себе за договором позики зобов'язання ОСОБА_6 виконані, суду не надано.
Заперечення відповідача проти позову з посиланням на те, що він не підписував договір позики, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови у позові, оскільки не підкріплені будь-якими доказами. Клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи для вирішення цього питання відповідач у суді першої інстанції та в ході апеляційного розгляду не заявляв.
Водночас, відповідно до наданого позивачами на підтвердження доводів апеляційної скарги письмового доказу - висновку спеціаліста № 516-ВКД від 2 листопада 2012 року, підписи від імені ОСОБА_6 в графі «Позичальник» двох примірників Договору позики грошей від 05.04.2012 між позикодавцями ОСОБА_5, ОСОБА_4 та позичальником ОСОБА_6 на суму 74 600 грн. виконані ОСОБА_6.
Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Враховуючи наведене положення цивільного законодавства, не підкріплені письмовими доказами заперечення відповідача проти позову з посиланням на ту обставину, що фактично гроші за договором позики не були йому передані, не можуть бути прийняті в якості підстав для відмови у задоволенні заявленого позову. В цій частині позивач підтвердив, що вимоги про визнання укладеного між сторонами договору позики недійсним, як укладеного під впливом обману чи насильства, ОСОБА_6 ні в рамках даної справи ні окремо не заявляв.
Виходячи з викладеного та ураховуючи положення ст. ст. 625, 1048 ЦК України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів у рівних долях заборгованості за договором позики станом на 19 жовтня 2012 року відповідно до наданого позивачами розрахунку, який перевірений судом і не оспорювався відповідачем, у загальному розмірі 75 991 грн. 85 коп., у тому числі: 74 600 грн. основного боргу; 306 грн. 57 коп. процентів за договором позики відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України; 1085 грн. 28 коп. - три проценти річних за прострочення виконання зобов'язання відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто по 37 995 грн. 92 коп. кожному.
Крім того, за правилом ч.1 ст. 88 ЦПК з відповідача на користь кожного з позивачів підлягають стягненню понесені кожним із позивачів судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 568 грн. (а.с.1-2; 47-48).
Керуючись ст.303, 307-309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - по 38 563 грн. 92 коп. (Тридцять вісім тисяч п'ятсот шістдесят три грн. 92 коп.) кожному, в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей від 5 квітня 2012 року станом на 19 жовтня 2012 року та на відшкодування судових витрат, у тому числі: по 37 300 грн. основного боргу; по 153 грн. 28 коп. процентів за договором позики; по 542 грн. 64 коп. - три проценти річних за прострочення виконання договору; по 568 грн. на відшкодування судових витрат.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: А.А.Пікуль
Судді: Т.О.Невідома
М.В.Гаврилова