73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"09" січня 2013 р. 11 год.28 хв.Справа № 2а- 4763/12/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Хом'якової В.В.,
при секретарі: Мельник О.О., за участю представника позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (відповідач, ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення від 08.11.2012 року №004041702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість 7 014,13 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 3 507,07 грн. Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки від 30.10.2012 №02363/17-2/НОМЕР_1. За результатами перевірки зроблено висновок про порушення позивачем п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, як результат заниження суми податку на додану вартість (ПДВ) за вересень 2011 в розмірі 7 014,13 грн.
Позивач вважає податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає чинному законодавству. Позивачем виконані всі встановлені законодавством правила формування податкового кредиту, задіяні податкові накладні ТОВ "ТД "Термінал", яке мало право видавати податкові накладні як платник ПДВ. Придбане у ТОВ "ТД "Термінал" паливо використано у виробничій діяльності для здійснення вантажних перевезень.
Представник позивача прибув в судове засідання, просить задовольнити позов.
Відповідач заперечує проти позову, мотивуючи тим, що платником податків - ФОП ОСОБА_2 включено до податкового кредиту суми ПДВ згідно податкових накладних, які містять недостовірну інформацію про господарські операції. Посилаючись на висновки викладені в акті перевірки обґрунтовує правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, причини неявки суду не відомі. Враховуючи письмові заперечення, відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасника процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Фахівцями ДПІ у м. Херсоні проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з ТОВ "ТД "Термінал" за вересень 2011 року.
За результатами перевірки складений акт №02363/17-2/НОМЕР_1 від 30.10.2012, яким встановлені порушення ФОП ОСОБА_2 ч. 3 ст. 203, ч.1,2 ст.215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ "ТД "Термінал", п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, як результат заниження суми податку на додану вартість (ПДВ) за вересень 2011 в розмірі 7 014,13 грн. ДПІ зазначило в акті перевірки, що постачальниками дизельного палива ТОВ "ТД "Термінал" були ТОВ "ТД «Палладіум" та ТОВ "Компанія Тегра".
При проведені перевірки відповідачем були використані відомості перевірки іншого платника - ТОВ "ТД "Термінал" з питань взаєморозрахунків з ТОВ "ТД "Палладіум" та ТОВ "Компанія Тегра" за вересень 2011 (акт перевірки №4472/23-2/31294401 від 23.12.2011), які свідчать, що операції з придбання дизельного палива у ТОВ "ТД "Палладіум" не спричиняють реальних наслідків. Дане товариство відсутнє за юридичною адресою, не має транспортних засобів, основних фондів, працюють тільки дві особи, має стан, відмінний від "0", а саме "10" - запит на встановлення місця знаходження, що унеможливлює його перевірку, має ознаки "фіктивності". ТОВ "ТД "Палладіум" анульовано свідоцтво платника ПДВ з 11.11.2011, остання податкова звітність з ПДВ надавалась за вересень 2011року, прийнята ДПІ "до відома". ТОВ "ТД "Паладіум" одержувало продукцію по ланцюгу ТОВ "Будтех Інтеграл Компані" - ТОВ СП "Агромрія", але керівник ТОВ СП "Агромрія" ОСОБА_3 заперечує будь-які відносини з ТОВ "Будтех Інтеграл Компані". До ЄДР внесено запис про відсутність ТОВ "Будтех Інтеграл Компані" за місцезнаходженням. З цього ДПІ зробила висновок про відсутність реалізації товару ТОВ "ТД "Палладіум" та ТОВ "Компанія Тегра" на адресу ТОВ "ТД "Термінал" та як наслідок відсутність реалізації останнім товару на адресу ФОП ОСОБА_2 Операції з купівлі-продажу даним контрагентом продукції не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача", яким є в даному випадку позивач. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
На підставі висновків акту перевірки ДПІ у м. Херсоні 08.11.2012 винесено податкове повідомлення-рішення №004041702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 7 014,13 грн. та застосована штрафна санкція в сумі 3 507,07 грн. відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України.
Суд приймає до уваги, що документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 була проведена на підставі наказу ДПІ від 19.10.2012 року № 1102, повідомлення від 19.10.2012 №268/17-2. Як вбачається з вступної частини акту перевірки №02363/17-2/НОМЕР_1 від 30.10.2012, позапланова перевірка призначена на підставі пп.78.1.1, 78.1.4 ПК України.
Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, визначався на момент вчинення правочинів виключно Податковим кодексом України. Статтею 200 ПКУ передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Правила формування податкового кредиту визначені ст. 198 ПКУ, відповідно до якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Пункт 201.1 ст. 201 ПКУ передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Факт порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Порушенням порядку заповнення податкової накладної вважатиметься перш за все відсутність у податковій накладній хоча б одного показника, який є обов'язковим реквізитом податкової накладної відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, а також невідповідність показників, зазначених у податковій накладній, умовам поставки.
Судом встановлено, що в підтвердження факту поставки товару у позивача є товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та податкові накладні, на підставі яких позивач відносив до складу податкового кредиту вересня 2011 року суми податку на додану вартість, претензій у податкової інспекції з питання складання цих документів немає. Із досліджених у судовому засіданні первинних документів, оформлених за результатами господарської діяльності позивача із продавцем ТОВ "ТД "Термінал" вбачається, що зазначені первинні документи повністю відповідають ознакам первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік, тобто господарські та бухгалтерські документи, отримані позивачем, є дійсними. Розрахунки між сторонами проведені у безготівковому порядку, що підтверджується в акті перевірки. Товар, отриманий позивачем, був використаний у господарській діяльності. Транспортні накладні, надані позивачем, свідчать про доставку позивачу дизпалива приватним підприємцем ОСОБА_4, вказані прізвища водіїв, номера автомобілів, пункти навантаження.
Податкова інспекція не заперечує тієї обставини, що контрагенти-продавці по ланцюгу ТОВ "ТД "Термінал" - ТОВ "ТД "Палладіум" були включені до ЄДРПОУ, були зареєстровані платниками ПДВ, в податковій звітності у складі податкових зобов'язань відобразили ПДВ по операціях поставки позивачу паливно-мастильних матеріалів. У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення сплачених сум до податкового кредиту, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї. Оскільки, якщо контрагент допустив будь-які порушення, то це тягне відповідальність саме для цієї особи.
Крім того, висновки податкової служби щодо порушень податкового законодавства позивачем ґрунтуються тільки на відомостях акту позапланової виїзної перевірки ТОВ "ТД "Термінал" №4472/23-2/31294401 від 23.12.2011, який був оскаржений до суду товариством "ТД "Термінал, постановлено рішення про задоволення позову, судове рішення не набрало законної сили.
Суд не погоджується з твердженнями ДПІ про нікчемність правочинів між позивачем та його постачальником виходячи з наступного. Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочини). У цьому разі визнання такою правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Належне встановлення умислу можливе лише в межах кримінального процесу. Доказом вини може бути вирок суду постановлений у кримінальній справі або інше судове рішення, яке підтверджує вину особи. Разом з тим, акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб позивача на порушення публічного порядку, не пояснює, в чому саме таке порушення полягає. Суду не надано доказів порушення кримінальної справи за фактом вчиненої угоди.
Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочинів ухвалюється судове рішення. Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, приміщень, чисельності персоналу, умови його транспортування. Тому правочини між позивачем та його постачальниками є оспорюваними, тобто, є правомірними, поки їх недійсність не буде встановлена судом.
Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідач по справі не довів правомірність прийнятого спірного податкового повідомлення - рішення.
Відповідно до положень ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинена позивачем господарська операція з придбання дизельного палива є сумнівною, не відповідає дійсному економічному змісту, і вчинена з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність. На думку суду, податковий орган при визначені права платника податку на формування податкового кредиту зобов'язаний керуватись лише тими обставинами, які мали місце та мали бути відомими платникові під час здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця товарів (робіт, послуг) слідкувати за подальшою діяльністю свого постачальника та про стан його оподаткування. Обов'язок стосовно контролю за оподаткуванням суб'єктів господарювання покладений на податкові органи, а не на покупця товарів (робіт послуг). На думку суду, придбавач товарів (робіт, послуг) провадячи господарську діяльність вправі сподіватись на легітимність господарської діяльності продавця товарів та належне виконання податкових обов'язків цим суб'єктом підприємницької діяльності у зв'язку з належною організацією роботи з боку податкового органу.
З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню. Позивачу відшкодовуються судові витрати з Державного бюджету. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови суду.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
постановив:
Задовольнити позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_2.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 08.11.2012 № 004041702.
Відшкодувати з Державного бюджету на користь ПП ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 січня 2013 р.
Суддя Хом'якова В.В.
кат. 8.2.1