"10" січня 2013 р. Справа № 5015/2650/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіДобролюбової Т.В.,
суддівГоголь Т.Г.,
Швеця В.О.
розглянувши касаційну скаргуРелігійної громади Української Православної Церкви у селі Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.10.12
у справі№ 5015/2650/12 господарського суду Львівської області
за позовомРелігійної громади Української Православної Церкви у селі Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області
доЛисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області
провизнання права користування земельною ділянкою
за участю представників сторін від:
позивача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,
відповідача: Магас М.І. (дов. від 05.10.12).
Релігійна громада Української Православної Церкви у селі Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області звернулася з позовом до Лисовицької сільради Стрийського району Львівської області про: визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1335 га, наданою для обслуговування будівлі церкви у селі Баня Лисовицька, вул. Курортна, 17; зобов'язання розглянути на найближчій сесії питання про передачу позивачу цієї земельної ділянки та про видачу позивачу акту на право постійного користування вказаною земельною ділянкою; зобов'язання сільського голови Лисовицької сільської ради підписати акт на право постійного користування вказаною земельною ділянкою. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у позивача права власності на будівлю церкви, що розташована на спірній земельній ділянці та наявністю технічної документації із землеустрою цієї земельної ділянки, яка пройшла державну експертизу. При цьому, позивач посилався на приписи статей 16, 377 Цивільного кодексу України, статей 12, 92, 120, 123 Земельного кодексу України, статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.09.12, ухваленим суддею Коссак С.М., у позові відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, суд виходив з наявності виключної компетенції сільських, селищних рад у вирішенні питань щодо регулювання земельних відносин. Врахувавши те, що рішення сільської ради, прийняті за наслідком розгляду питання щодо надання позивачу спірної земельної ділянки, не скасовані, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог позивача. При цьому, суд керувався приписами статей 12, 26, 92 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статті 50 Закону України "Про землеустрій".
Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Костів Т.С. - головуючого, Малех І.Б., Желік М.Б., постановою від 24.10.12 перевірене рішення місцевого господарського суду скасував, провадження у справі припинив. Оскаржувана постанова вмотивована тим, що позивач звертався до сільради про надання спірної земельної ділянки у постійне користування, проте рішеннями сільради від 27.05.09 та від 01.12.11 позивачу було відмовлено, а згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України набуття права користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності повинно відбуватись за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Припиняючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що зазначена справа не підвідомча господарському суду. При цьому, суд керувався приписами статей 35, 43, 80, 101, 115 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Релігійна громада Української Православної Церкви у селі Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на помилковий висновок судів про відсутність підстав для визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою. Також, зазначає про безпідставне посилання апеляційного суду на ухвалу від 01.10.10 у справі № 5/252 та вказує на помилковий висновок апеляційного суду щодо непідвідомчості даної справи господарському суду. При цьому, скаржник посилався на порушення судами приписів статті 377 Цивільного кодексу України, статей 92, 120 Земельного кодексу України, статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
На адресу Вищого господарського суду України від Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому відповідач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням сесії Лисовицької сільської ради Стрийського району Львівської області № 36 від 19.07.02 позивачу надано дозвіл на інвентаризацію земельної ділянки без змін цільового призначення, на якій розташована церква по вул. Курортній, 17 с. Баня Лисовицька. Позивач 26.10.06 звернувся до відповідача з заявою про затвердження технічної документації з інвентаризації земельної ділянки площею 0,1335 га та укладення відповідного договору оренди. Рішенням Лисовицької сільради від 28.03.08 № 614 позивачу було відмовлено у затвердженні технічної документації та наданні в оренду спірної земельної ділянки на 49 років. Місцевим та апеляційним господарськими судами установлено, що із зверненнями про надання спірної земельної ділянки у постійне користування позивач звертався до відповідача 31.03.09 та 02.11.11. За наслідком розгляду вказаних заяв позивача Лисовицькою сільрадою були прийняті відповідні рішення № 921 від 27.05.09 та № 264 від 01.12.11, якими позивачу було відмовлено у наданні спірної земельної ділянки в постійне користування. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Релігійної громади Української Православної Церкви у селі Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області до Лисовицької сільради про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1335 га, наданою для обслуговування будівлі церкви у селі Баня Лисовицька, вул. Курортна, 17; зобов'язання розглянути на найближчій сесії питання про передачу позивачу цієї земельної ділянки та про видачу позивачу акта на право постійного користування вказаною земельною ділянкою; зобов'язання сільського голови Лисовицької сільради підписати акт на право постійного користування вказаною земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції установивши відсутність рішення сільради про надання спірної земельної ділянки у постійне користування, при цьому помилково припинив провадження у справі з підстави непідвідомчості даного спору господарському суду. Так, статтею 13 Конституції України унормовано, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Статтею 116 Земельного кодексу України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності і права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Приписами статті 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією. Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи не доведено права позивача на користування спірною земельною ділянкою площею 0,1335 га. Водночас, судом вірно враховано, що останній не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Установивши те, що рішення сільської ради, прийняті за наслідком розгляду питання щодо надання позивачу у постійне користування спірної земельної ділянки, не скасовані, суд правомірно відмовив у позові. Натомість, апеляційний господарський суд, посилаючись на ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.10.10, дійшов хибного висновку про припинення провадження у даній справі з підстав непідвідомчості спору господарському суду. Так, з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197, 283 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України вбачається, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 Господарського процесуального кодексу України підвідомчі господарським судам. Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення рішення суду першої інстанції в силі. Доводи ж скаржника не знайшли свого підтвердження в повній мірі, оскільки окремі з них ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Релігійної громади Української Православної Церкви у селі Баня-Лисовицька Стрийського району Львівської області задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.10.12 у справі Господарського суду Львівської області № 5015/2650/12 скасувати.
Рішення Господарського суду Львівської області від 10.09.12 залишити в силі.
Головуючий суддя: Т. Добролюбова
Судді: Т. Гоголь
В. Швець