Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
вступна та резолютивна частини
м. Миколаїв.
29.12.2012 р. справа № 2а-6773/12/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представника ДПІ: Сугацького О.М.,
представника відповідача: Ковширіна М.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні подання
ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
доТОВ "Легіон Ойл ЛТД", вул. Декабристів, 23-Б, оф. 36, м. Миколаїв, 54000
пропідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків
керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163, 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні подання відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз
Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001
м. Миколаїв.
29.12.2012 р. справа № 2а-6773/12/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,
представника ДПІ: Сугацького О.М.,
представника відповідача: Ковширіна М.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні подання
ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029
доТОВ "Легіон Ойл ЛТД", вул. Декабристів, 23-Б, оф. 36, м. Миколаїв, 54000
пропідтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків
29 грудня 2012 р. до суду з поданням звернулась державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) до товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Ойл ЛТД" (далі - відповідач, Товариство), в якому просить суд підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна відповідача.
В обґрунтування подання зазначено, що ДПІ отримано інформацію, яка вказує на можливі порушення податкового законодавства з боку відповідача, на підставі чого останньому надсилались письмові запити, в яких вимагалось надати письмові пояснення та їх документальне підтвердження з приводу господарських взаємовідносин із контрагентами, на які Товариство надало пояснення не в повному обсязі, у зв'язку із чим було призначено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача. 28 грудня інспектори ДПІ прибули до Товариства, але директор відмовив в допуску до проведення перевірки. Вказані обставини послугували підставою для прийняття начальником ДПІ рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна, обґрунтованість якого і просить підтвердити ДПІ.
Відповідач подання не визнав, його представник пояснив, що у ДПІ відсутні підстави для проведення перевірки, адже на всі запити Товариство надало письмові відповіді та первинну бухгалтерську документацію.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення подання з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 20 п. 20.1. пп. 20.1.4. Податкового кодексу України (далі - ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Як зазначає ДПІ, нею були отримані акти перевірок контрагентів Товариства, які ДПІ розцінила як інформацію, яка свідчить про можливі порушення податкового законодавства з боку відповідача.
Згідно наказу № 1483 від 27 грудня 2012 р. про проведення документальної позапланової перевірки відповідача, підставою для її проведення ДПІ визначила ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України (а. с. 9).
Відповідно до цієї статті, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
Таким чином, обов'язковою передумовою для призначення перевірки на підставі ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України, є ненадання платником податків в 10-денний строк письмових пояснень та їх документального підтвердження на запит ДПІ.
Як зазначено в поданні, 25 липня 2011 р., 6 вересня 2011 р. і 9 квітня 2012 р. ДПІ надсилала на адресу Товариства письмові запити щодо надання пояснень з приводу господарських взаємовідносин з контрагентами, але, як наголошує ДПІ, Товариство надавало пояснення та їх документальне підтвердження не в повному обсязі, при цьому ДПІ не пояснює, в чому саме їй вбачається неповнота наданих Товариством відповідей.
Фактично спір між сторонами зводиться до того, чи можна вважати надані Товариством письмові пояснення і їх документальне підтвердження, неповними і чи є це підставою для призначення перевірки в розумінні ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України.
Стаття 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України визначає, що підставою для проведення документальної позапланової перевірки є ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Отже, з дослівного тлумачення цієї статті вбачається, що ДПІ наділена правом на призначення перевірки на підставі цієї норми тільки у випадку, коли платник податків взагалі не надає жодної відповіді на запит. В той же час, ДПІ вказує про надання пояснень і їх документального підтвердження не в повному обсязі, що, на думку суду, штучно розширює законодавчо встановлені підстави для призначення перевірки.
Також, в даному спорі доречним є застосування положень ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.4. ПК України, якою встановлюється презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
В судовому засіданні представник відповідача надав суду оригінали запитів ДПІ і відповідей Товариства на них, копії яких були долучені до матеріалів справи (а. с. 18-30).
Дослідивши в судовому засіданні запити ДПІ та відповіді на них, суд вважає, що оцінка ДПІ їх як неповних, помилкова. Так, в первинному запиті від 25 липня 2011 р. ДПІ вимагала від Товариства надати договори, первинні документи бухгалтерського і податкового обліку, платіжні доручення (а. с. 19). Як слідує з відповіді Товариства, на цей запит відповідач надав договори, акти виконаних робіт, прибуткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, окремо за кожним з перелічених ДПІ контрагентів (а. с. 18).
Аналогічним чином суд оцінює і запит ДПІ від 9 квітня 2012 р., на який відповідач також надав первинні документи (а. с. 20-22).
Суд звертає увагу на той факт, що перший запит датований 25 липня 2011 р., а відповідь отримана ДПІ 12 серпня, інший запит датований 9 квітня 2012 р., а відповідь надана 14 травня, тобто у строк більший за 10 днів, але ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України надає платнику 10 робочих днів для надання відповіді з моменту отримання запиту, а не з дня його прийняття і реєстрації. Оскільки ДПІ не надала доказів відправлення або вручення запитів Товариству в день їх прийняття, хоча в силу приписів ст. 71 ч. 1 КАС України повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і за відсутності заперечень її представника з приводу недодержання відповідачем строку надання відповіді, суд виходить із своєчасності надання відповідей на запити.
Суд враховує і те, що запити, про які йдеться в поданні не єдині, якими ДПІ вимагала від відповідача надання пояснень. Так, відповідач подав суду запити ДПІ від 19 червня 2012 р., 11 липня 2012 р., 6 серпня 2012 р. і 28 листопада 2012 р. і свої відповіді на них (а. с. 23-30). Слід відмітити, що на деякі запити відповідач хоча і надав відповідь, але відмовився надавати документи, посилаючись на відсутність підстав для запиту, які передбачені ПК України і Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1245, але якщо ДПІ розцінила такі відповіді як порушення її права на отримання інформації від платника податків, в такому випадку право на призначення перевірки у зв'язку із ненаданням відповіді у ДПІ виникло ще в червні 2012 р., до того ж в поданні зазначені тільки ті запити, на які Товариство надавало відповідь із додаванням первинних документів, а тому суд оцінює тільки тих з них, які визначені самою ДПІ в якості передумов для призначення перевірки.
Оскільки судження ДПІ про те, що відповіді Товариства неповні, є суб'єктивною оцінкою, суд вважає, що критерієм, за яким повинна оцінюватись відповідь, є логічний та змістовний зв'язок відповіді з предметом письмового запиту. Суд вже зазначав, що Товариство надало на вказані в поданні запити відповіді, до яких додало договори, акти виконаних робіт, прибуткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, тощо, а тому вважати такі відповіді неповними помилково.
Крім того, слід зазначити наступне. Як визначено ст. 94 п. 94.1. п. 94.2. пп. 94.2.3. ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби.
Отже, юридичною природою адміністративного арешту майна, в спорі, який розглядається судом, є слугування засобом впливу на недобросовісного платника податків виконати вимоги податкового законодавства, від виконання яких останній безпідставно ухиляється.
В той же час, як свідчать встановлені судом обставини, відповідач не ухилявся від надання на запити ДПІ відповідей та їх документального підтвердження.
Крім того, подання не містить жодних доводів з приводу того, за яким саме критерієм ДПІ визначила неповноту відповідей. До того ж, ДПІ не була позбавлена можливості витребувати від Товариства пояснення або документи, яких, на її думку, не вистачало для повноти пояснень, враховуючи той факт, що останнє надавало відповіді на всі запити. Саме у зв'язку із тим, що надання неповної відповіді не свідчить про невиконання платником податків своїх обов'язків або ухилення від їх виконання, і ДПІ може додатковим запитом витребувати інформацію, якої на її розсуд не вистачає, ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України і визначає, що тільки в разі повної відсутності відповіді з боку платника податків, може бути призначена перевірка.
Відповідно до ст. 81 п. 81.1. ПК України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів як направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Отже, першочерговою умовою, яка надає право приступити до проведення перевірки, законодавцем визначено наявність підстав для її проведення.
Судом встановлено, що ДПІ не мала права проводити перевірку на підставі ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України, а тому дії Товариства щодо недопущення інспекторів до її проведення є правомірними, відповідно, умовний адміністративний арешт майна відповідача, застосований рішенням від 29 грудня 2012 р. № 13/19-037 (а. с. 6), є необґрунтованим і подання задоволенню не підлягає.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що в рамках розгляду даного подання, ним оцінювалась тільки наявність чи відсутність підстав для проведення перевірки, які визначені в наказі, тобто передбачених ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.1. ПК України. Судом не оцінювалась наявність чи відсутність інших підстав для призначення перевірки, передбачених іншими статтями ПК України.
Судові витрати у справі відсутні, оскільки відповідно до ст. 5 п. 21 Закону України "Про судовий збір" ДПІ звільнена від його сплати.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163, 1833 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні подання відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова у повному обсязі складена
2 січня 2013 р.
Суддя А. О. Мороз