копія
20 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/13193/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Судді Судді Жукової Є.О. Златіна С.В. Турової О.М.
при секретаріБерднику С.О.
за участю:
позивача представника відповідача №1 представника відповідача №2 ОСОБА_5 Прокопенка О.Л. Прокопенка О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до командира військової частини А 1314, Міністерства оборони України про визнання незаконними дій командира військової частини, стягнення грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі,-
01 листопада 2012р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_5 до командира військової частини А 1314, Міністерства оборони України, в якому позивач просить: визнати дії командира військової частини А 1314 по невиплаті мені грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі у сумі 6 875,97грн.; стягнути з військової частини А 1314 на мою користь грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 6 875,97грн.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним.
З 28 грудня 1992 року по 29 лютого 2012 року позивач проходила військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується копією послужного списку, яка міститься в матеріалах справи.
Згідно довідки №13 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, виданої позивачу 20.04.2012р. на підставі Наказу командира військової частини А2326 від 29.02.2012р. №45 позивач не отримала 218 предметів на суму 6 875,97грн., що підтверджується вищевказаною довідкою, копія якої міститься в матеріалах справи.
Таким чином, ОСОБА_5 вважає, що діями командира військової частини А1314, які виразились у не виданні грошової компенсації замість речового майна на суму 6 875,97грн., було порушено ст.19 Конституції України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2012р. по справі було відкрито провадження та справа призначена до розгляду.
Позивач в судове засідання з'явився, підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов за викладених у ньому підстав.
Представник відповідача №1 та №2 також з'явився у судове засідання, щодо задоволення адміністративного позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на письмові заперечення від 20.12.2012р., в яких зазначив наступне.
Позивач звернувся до суду з даною позовною заявою лише 25.09.2012р., хоча дізнався про порушення своїх прав ще 29.02.2012р. під час виключення позивача зі списків особового складу військової частини А 2326, чим не дотримався ст.99 КАС України.
Судом були досліджені наступні письмові докази, наявні в матеріалах справи: копія паспорту ОСОБА_5; копія послужного списку ОСОБА_5; копія Витягу з Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р №2011-ХІІ; копія Витягу з Наказу від 29.02.2012р. №45; копія Довідки від 20.04.2012р. №13; копія листа від 21.05.2012р.; копія листа від 21.08.2012р.; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_5; копія свідоцтва про народження ОСОБА_7
Дослідивши в судовому засіданні матеріали адміністративного позову, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача №1 та №2, суд встановив наступне.
З 28 грудня 1992 року по 29 лютого 2012 року позивач проходила військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується копією послужного списку, яка міститься в матеріалах справи.
29 лютого 2012 року Наказом №45 командира військової частини А 2326 позивача, начальника групи секретного документального забезпечення, було звільнено Наказом Командувача сухопутних військ Збройних сил України від 20 січня 2012 року №7пм з військової служби у відставку за пунктом «Б» (за станом здоров'я), частина 6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» вважати, що справи та посаду здав з 29 лютого 2012 року та виключити зі списків особливого складу частини видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до Красногвардійсько-Кіровського ОРВК м.Дніпропетровська. Чергову відпустку за 2012 рік використала з 13.02.2012р. по 21.02.2012р., грошову допомогу на оздоровлення за 2012 рік виплачено, виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 31 добу, виплачено грошову компенсацію замість обідів у сумі 111,02грн. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, передбачених наказом МОУ від 11.06.2008р. №260 за 2012 рік виплачувалась. Виплачувалась премія 125 % від посадового окладу за період по 29 лютого 2012 року. Виплачувалась надбавка за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50% по 29 лютого 2012 року. Виплачувалась грошова допомога при звільненні в розмірі 18 повних календарних років військової служби.
Згідно довідки №13 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, виданої позивачу 20.04.2012р. на підставі Наказу командира військової частини А2326 від 29.02.2012р. №45 позивач не отримала 218 предметів на суму 6 875,97грн., що підтверджується вищевказаною довідкою, копія якої міститься в матеріалах справи.
Після звернення позивача до відповідача щодо виплати грошової компенсації замість речового майна у зв'язку зі звільненням, позивачу була направлена письмова відповідь від 21.05.2012р. №47/51/143, якою начальник фінансово-економічної служби штабу в/ч А 1314 повідомив наступне.
Кошти для виплати грошової компенсації замість речового майна відсутні та не передбачені в кошторисі та плані асигнувань, на 2012 рік.
Також зазначений лист містив рекомендацію щодо звернення позивача до відповідальної за забезпечення речовим майном та відповідними коштами служби з посиланням на те, що фінансово-економічна служба штабу в/ч А1314 не має повноважень щодо витребування даного виду асигнувань.
Після отримання зазначеної відповіді позивач звернулася з відповідним зверненням до відповідача №2 - Міністерства оборони України, на яке начальником Центрального управління речового забезпечення Збройних Сил України. Тому, Збройні Сили України позивачу була направлена відповідь від 21.08.2012р. №34/5/1/41 із зазначенням наступного. У відповідності до п.28 «Порядку відпуску речового майна військовими частинами та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час», затверджений Наказом Міністерства Оборони України від 31.01.2006р. №45 військовослужбовці речовим майном забезпечуються військовою частиною, у списках якої вони перебувають. Кошти, які надходять для розрахунків на одержання компенсації замість речового майна, розподіляються між видами Збройних Сил України, які розподіляють їх до підпорядкованих військових частин. Державна виконавча служба примусово стягує їх на користь колишніх військовослужбовців згідно рішень суду. Одночасно позивачу було повідомлено, що у зв'язку з обмеженим фінансуванням за напрямком речового забезпечення, військова виплата зазначеної заборгованості можлива тільки після надходження коштів на зазначені цілі.
Оцінюючи підстави для відмови відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію за речове майно, що підлягало видачі при звільненні в запас, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах та свободах визначених законодавством України.
Відповідно до ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов військової служби. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсацій замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіціента індексації грошових доходів.
Згідно з частиною другою статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 затверджене Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Дію частини другої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призупинено Законом України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", який набув чинності з 11.03.2000 року, в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців.
Отже, посилання відповідача на положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" щодо призупинення права на отримання грошової компенсації за речове майно є безпідставними, оскільки таке призупинення стосується лише військовослужбовців, які проходять військову службу, але не поширюються на звільнених з цієї служби, що випливає зі змісту та безпосереднього тлумачення правової норми.
Таким чином, положення Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" в частині зупинення права на одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна не поширюються на позивача, який був звільнений в запас 29.02.2012 року.
Також, суд бере до уваги те, що факт існування заборгованості відповідачем не спростований, а навпаки підтверджується наявними у справі доказами, серед яких вищезазначена довідка-розрахунок №13 від 20 квітня 2012 року.
Суд не може взяти до уваги посилання відповідача на відсутність фінансування даних виплат як підставу для відмови у задоволенні вимог позивача, оскільки, відповідно до правових засад, встановлених Конституцією України та нормами міжнародного права, реалізація норм матеріального права, передбачених законами України, які визначають права, свободи або обов'язки суб'єктів правовідносин, не може ставитись у залежність від наявності або відсутності відповідного фінансування. Даний принцип отримав закріплення у практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі «Кечко проти України» від 18.11.2005 року, з якого випливає, що реалізація особою прав, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від наявності або відсутності бюджетних асигнувань. Тобто, відсутність бюджетних асигнувань на ті чи інші виплати не може бути підставою для невиконання зобов'язань перед особою.
Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду, позивачем подані належні докази, які свідчать про наявність у нього права на отримання грошової компенсації замість не одержаного речового майна, докази, які підтверджують заборгованість відповідача а також підстави для виплати даних коштів, а отже суд приходить до висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови виплатити дану компенсацію позивачу.
Надаючи оцінку запереченням представника відповідача №1 та №2 щодо заявленого адміністративного позову, суд зазначає про безпідставність доводів відповідача №1 та відповідача №2, виходячи з наступного.
За змістом ч. 1, 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У відповідності зі ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Вирішуючи питання щодо поважності пропуску строку звернення позивача до суду колегія суддів виходить зі змісту ст.ст.6, 13 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, відповідно до яких кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а також кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, та враховуючи такі основоположні принципи адміністративного судочинства, передбачені ст.ст.10, 11 КАС України, як рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Судом встановлено, що позивач про порушення своїх прав дізналася 20 квітня 2012 року, а саме, після довідки-розрахунку №13 на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (жінки), але, в матеріалах справи міститься ухвала Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 27 вересня 2012 року, відповідно до якої позовну заяву ОСОБА_5 до командира військової частини А 1314, Міністерства оборони України про визнання незаконними дії командира військової частини, про стягнення грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі було повернено позивачу у зв'язку з непідсудністю розгляду даної адміністративної справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для обмеження права особи на звернення до компетентного суду за відновленням порушеного в публічно-правових відносинах права, що мало б наслідком порушення конституційних прав особи та норм Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р.
Оскільки встановлені судом обставини відповідачем не спростовані, також ним не доведена правомірність та законність власних дій щодо відмови у виплаті позивачу грошової компенсації замість неотриманого ним речового майна, суд приходить до висновку, що вимоги позивача, викладені в заявленному адміністративному позові, є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що адміністративний позов ОСОБА_5 до командира військової частини А 1314, Міністерства оборони України про визнання незаконними дій командира військової частини, стягнення грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відтак, встановивши в судовому засіданні та підтвердивши доказами, наявними в матеріалах справи протиправність дій відповідачів щодо невиплати позивачу грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, у сумі 6 875,97грн., суд вважає, що належним засобом щодо відновлення порушеного права позивача буде стягнення з військовослужбовців частини А 1314 на користь ОСОБА_5 грошову компенсацію за неотримане речове майно у зазначеній вище сумі.
Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_5 до командира військової частини А 1314, Міністерства оборони України про визнання незаконними дій командира військової частини, стягнення грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі - задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність військової частини А 1314, що виражена у невиплаті грошової компенсації за речове майно, протиправною.
Стягнути з військової частини А 1314 на користь ОСОБА_5 невиплачену грошову компенсацію за речове майно у сумі 6 875(шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять)грн.97коп.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 21 грудня 2012 року
Головуючий суддя Суддя Суддя З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили 21.12.2012р. СуддяЄ.О. Жукова С.В. Златін О.М. Турова Є. О. Жукова