м.Вінниця
09 січня 2013 р. Справа № 2а/0270/5827/12
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Томчука Андрія Валерійовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Медяної Н.А.
позивача: Тишківський С.Л. - представник за довіреністю,
відповідача: Герасименко Д.А. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН"
до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби
про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Підприємство "ВПТ-Україна" засноване на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" (далі - підприємство "ВПТ-Україна") звернулось до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 04.12.2012р. №3185/22-05/32833513 є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають нормам Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0000992330 від 14.10.2012р. підлягає скасуванню, за відсутності будь-яких порушень податкового законодавства з боку підприємства "ВПТ-Україна" при провадженні ним господарської діяльності.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просив задовольнити повністю. Додаткового наголосив, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення товариством вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами.
Представник відповідача заперечив щодо заявленого адміністративного позову, просив суд відмовити у його задоволенні (а.с. 88-91). Наголосив, що податковий орган діяв у межах, у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами документальної позапланової виїзної перевірки документальної перевірки підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" є цілком правомірним та не підлягає скасуванню.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що підприємство "ВПТ-Україна" засноване на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" зареєстровано виконавчим комітетом Вінницької міської ради 03.02.2004р., код ЄДРПОУ 32833513, місцезнаходження: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Ленінградська, 34/2 (а.с.17-18).
На підставі наказу "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки підприємства "ВПТ-Україна" заснованого на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" №3047/22 від 21.11.2012р. та направлення на перевірку від 21.11.2012р. №2991/22 Вінницькою ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку підприємства позивача (код ЄДРПОУ 32833513) з питань своєчасності достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "ТК "Міссурі" (код ЄДРПОУ 36927463) за червень 2012р.
На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що позивачем не доведено та не підтверджено належними документами виконання факту умов поставок ТМЦ від ТОВ "ТК "Міссурі", оскільки видаткові накладні №60502 від 05.06.2012р., №0506-2 від 05.06.2012р. не містять усіх обов'язкових реквізитів, зокрема не вказана посада та прізвище особи, яка отримала товар (пластини, винти).
На думку, перевіряючих, відсутність у підприємства позивача товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості придбаного товару на момент проведення перевірки є беззаперечним доказом не підтвердження фактичного придбання товару та не доведення факту його використання у господарській діяльності. Таким чином, податковим органом зроблено висновок, що поставка товару від вищезазначеного постачальника мала нетоварний характер, тому оприбуткування товару не пов'язане з господарською діяльністю підприємства.
Також в акті перевірки, зазначено, що відсутність фінансово-господарської діяльності між позивачем і його контрагентом ТОВ "ТК "Міссурі" підтверджується відсутністю за місцезнаходженням контрагента-постачальника на момент здійснення господарських операцій з позивачем. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення фіктивних угод з метою настання реальних наслідків між ТОВ "ТК "Міссурі" та покупцями, та як наслідок нікчемність укладених правочинів.
За результатами перевірки складено акт від 04.12.2012р. №3185/22-05/32833513 (а.с. 21-37). Згідно висновків якого, встановлено порушення підприємством "ВПТ-Україна":
1) п. 198.6 ст.198 та п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством "ВПТ-Україна" заснованим на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" завищено суму податкового кредиту в сумі 13947 грн. за червень 2012р. (№9040655540 від 16.07.2012р., уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2012р. вх. від 16.08.2012р. №9049544883, від 26.08.2012р. №90522053086 від 30.08.2012р. №9052412143);
2) п.200.3, 200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого підприємством "ВПТ-Україна" заснованим на повній власності російського закритого акціонерного товариства "ВПТ-НН" завищено залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відноситься до податкового кредиту наступного податкового періоду у податковій декларації з ПДВ за червень 2012р. (№9040655540 від 16.07.2012р., уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2012р. вх. від 16.08.2012р. №9049544883, від 26.08.2012р. №90522053086 від 30.08.2012р. №9052412143) в сумі 13947 грн.
На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення №0000992330 від 14.12.2012р. про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13947 грн.
Не погоджуючись із виявленими порушеннями та оскаржуючи правомірність винесення податкового-повідомлення рішення від №0000992330 від 14.12.2012р. позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольняючи заявлений позов, суд керується та виходить з наступного.
Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що між підприємством позивача та ТОВ "ТК "Міссурі" укладено договір купівлі-продажу "Товару" (пластин, винтів) №1/05 від 24.05.2012р. (а.с.40-41).
Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 13947 грн.
Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.
Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.
Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.
Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.
З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт купівлі-продажу позивачем товарів та реальність здійснення операцій, є договір купівлі-продажу товару №1/05 від 24.05.2012р., податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, розрахунки фактури, виписки по розрахункових рахунках (а.с.40-49).
Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.
За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.
Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.
Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".
За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.
Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин підприємства позивача по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ "ТК"Міссурі", а викладені ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
На противагу доводів відповідача щодо неповного заповнення видаткових накладних №60502 від 05.06.2012р., №0506-2 від 05.06.2012р., а саме відсутності у них усіх обов'язкових реквізитів, зокрема не вказана посада та прізвище особи, яка отримала товар (пластини, винти), суд звертає увагу на наявність належним чином оформлених податкових накладних. Крім того, не зазначення посади та прізвища особи, що отримала товар, на думку суду, в даному випадку не може вважатись належним та беззаперечним доказом недійсності видаткових накладних за умови дослідження судом довіреності №27 від 05.06.2012р. (а.с.63) на отримання товару від ТОВ "ТК"Міссурі" цінностей за рахунком-фактурою №453 від 6.06.2012р.
Серед іншого, судом встановлено, що на видаткових накладних №60502 від 05.06.2012р., №0506-2 від 05.06.2012р. наявні підписи згідно довіреності №27 від 05.06.2012р. (а.с.63).
Дана обставина спростовує посилання відповідача на наявність порушень в оформленні видаткових накладних і підтверджує, що факт-подія видачі-перевезення товару за укладеним договором купівлі-продажу мала місце.
Щодо позиції перевіючих про відсутність товарно-транспортних накладних (далі -ТТН) і як наслідок відсутності підтвердження фактично придбаного товару (пластин, винтів) та не доведення факту їх використання у господарській діяльності суд зважає на наступне.
На підтвердження подальшої реалізації вищеописаного товару (пластин, винтів), придбаного за Договором купівлі-продажу від 24.05.2012р. позивачем долучено до матеріалів адміністративної справи: Договір поставки товару (пластин твердосплавних, вимірювального інструменту, електроінструменту, абразивного, слюсарно-монтажного інструменту, спеціальних гвинтів) №154/д від 09.09.2011р., укладений між ТОВ НВК "Планета-Рейл" (замовник) та підприємством "ВПТ-Україна" (постачальник), видаткова накладна №РН-0000072 від 07.06.2012р., розрахунок фактура №СФ-0000082 від 07.06.2012р., податкова накладна від 07.06.2012р., ТТН №56201000315508 від 07.06.2012р., розрахунок-фактура №НП/20-001976 від 18.06.2012р. (а.с.76-82).
Представником позивача надано пояснення щодо факту відсутності ТТН та транспортування контрагентом ТОВ "ТК"Міссурі" товару (пластин, гвинтів) за власний рахунок, зокрема представник наголосив на малогабаритності товару та його перевезенні власних легковим автотранспортом контрагентом ТОВ "ТК"Міссурі", а відтак на відсутності необхідності оформлення відповідних ТТН. На підтвердження вказаної позиції позивача у судовому засіданні судом оглянуто малогабаритний товар такий як пластини та гвинти, та підтверджено його невеликі розміри та можливість транспортування легковим автомобілем.
З цього приводу суд зазначає, що відсутність ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.
Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.
Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.
Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.
Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Перевізником, що здійснив транспортування товару до покупця-позивача в даному випадку був в сам продавець-контрагент ТОВ "ТК"Міссурі" за власний рахунок (а.с.75). Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.
Крім того, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.
Серед іншого, суд вважає за доцільне спростувати позицію перевіряючих Вінницької ОДПІ про ненадання відповідачеві під час проведення перевірки відповідних сертифікатів якості товару (пластин, винтів) (а.с.27).
Пунктом 4.2 розділу 4 Договору купівлі-продажу №1/05 від 24.05.2012р. (а.с.40 на звороті) визначено, що поставка Товару здійснюється Продавцем на умовах DDP у відповідності до Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС 2010 за адресою попередньо узгодженою сторонами.
Суд зважає на надання копій відповідних сертифікатів якості товару та паспортів якості під час судового розгляду справи (а.с.64-71).
Крім того, з врахуванням умов договору поставки №154/д від 09.09.2012р. (а.с.76-77), слід наголосити, що постачальник засвідчує якість продукції відповідним документом, який надсилається покупцеві разом з продукцією, якщо інше не передбачено обов'язковими правилами чи договором. Так, сертифікати якості в кожному випадку передаються замовнику (тут ТОВ НВК "Планета-Рейл"), а тому не можуть зберігатись у позивача. В даному випадку, суд вважає недоцільними посилання відповідача на не надання відповідних сертифікатів якості під час проведення перевірки, та зважає на надання останніх у судовому засіданні.
Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "ТК"Міссурі", в свою чергу підтверджується, наданими судовому засіданні платіжними дорученнями, які, на думку суду, повністю спростовують позицію податкового органу щодо безтоварності здійснених операцій (а.с.272-74).
Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Так, суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №3185/22-05/32833513 від 04.12.2012р. стосовно господарських взаємовідносин між підприємством "ВПТ-Україна" та його постачальниками ТОВ "ТК"Міссурі", іншими контрагентами, а саме щодо нікчемності правочинів укладених між вказаними контрагентами, та як наслідок не підтвердження товарності господарських операцій між позивачем і ТОВ "ТК"Міссурі".
Факти господарських взаємовідносин контрагента позивача ТОВ "ТК"Міссурі" за червень 2012р. згідно акту №3479/22-9/36927463 від 05.09.2012р. (а.с.30), і висновки щодо фіктивності укладених угод не можуть бути взяті судом до уваги.
Слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустили його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів - підприємства "ВПТ-Україна" не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача.
Щодо стану платника ТОВ "ТК"Міссурі" відповідно до бази даних "АІС ОР" на 05.09.2012р. "9" - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, суд зазначає таке.
Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.
Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.
Наявна у матеріалах справи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 20.12.2012р. (а.с.83-87) не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ "ТК "Міссурі" станом на момент укладення договору купівлі-продажу №1/05 від 24.05.2012р., на момент здійснення господарських операцій з позивачем (червень 2012р.).
Відтак, доводи відповідача не можуть бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на момент здійснення господарської операції.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ "ТК "Міссурі" відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Відповідачем, в ході розгляду справи, не доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом "фіктивним", та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.
Крім того, в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що державну реєстрацію ТОВ "ТК "Міссурі"" скасовано чи визнано недійсною за рішенням суду на момент укладення чи виконання договору купівлі-продажу від 24.05.2012р.
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ "ТК "Міссурі" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.
Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.
Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.
Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.
У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіяємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ"ТК "Міссурі".
Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової, податкової накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.
Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 13497,00 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.
Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 14.12.2012р. №0000992330.
Стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства "ВПТ-Україна" (код ЄДРПОУ 32833513) судові витрати в сумі 139,47 грн. (сто тридцять дев'ять грн. 47 коп.) шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби із рахунку Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Томчук Андрій Валерійович