Справа № 0308/1855/2012 провадження № 22-ц/0390/1979/2012 Головуючий у 1 інстанції:Кихтюк Р.М.
Категорія: 20 Доповідач: Осіпук В. В.
27 грудня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Данилюк В. А., Свистун О. В. ,
при секретарі Дуткіній Ж. П. ,
за участю представника позивача Лабінської Л. О.,
прокурора Бордюженко Е. Р.,
представника відповідача ОСОБА_2,
третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Луцької міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду від 03 квітня 2012 року, -
В лютому 2012 року Луцька міська рада звернулась в суд із зазначеним позовом. Вказувала на ті обставини, що згідно договору купівлі-продажу від 23 квітня 1997 року ЗАТ «ЛН» набуло право власності на будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1. Постановою господарського суду Волинської області від 22 березня 2007 року дане товариство було визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, в ході якої сім секцій зазначеного гуртожитку були включені до ліквідаційної маси банкрута та проведено їх продажу з аукціону.
19 червня 2007 року відповідач ОСОБА_6 придбала з аукціону секцію НОМЕР_1 в будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1, після чого у приватного нотаріуса отримала свідоцтво про право власності на дане жиле приміщення, загальною площею 91,6 кв. м.
11 липня 2007 року ОСОБА_6 продала вказане жиле приміщення відповідачу ОСОБА_7
Крім того позивач зазначав, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 02 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірне жиле приміщення видане ОСОБА_6
02 грудня 2011 року виконкомом Луцької міської ради було прийнято рішення про затвердження акта прийому-передачі будівлі гуртожитку АДРЕСА_1 у міську комунальну власність та про передачу даного гуртожитку на баланс ЖКП № 7.
Вважаючи, що договір купівлі-продажу секції НОМЕР_1 у будівлі вказаного гуртожитку, укладений 11 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, порушує права і законі інтереси територіальної громади м. Луцька, позивач просив суд визнати цей оспорюваний договір недійсним.
03 квітня 2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду позов задоволено, оспорюваний договір купівлі-продажу жилого приміщення, секції НОМЕР_1 гуртожитку, визнано недійсним.
В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_7 просить рішення суду скасувати як незаконне і необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи і ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідач Луцька міська рада, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить його залишити баз змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу секції в гуртожитку, укладений між відповідачами, є незаконним і порушує інтереси територіальної громади міста Луцька як власника комунального майна, а тому підлягає визнанню недійсним.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу комітету інвестицій, будівництва, архітектури та містобудування Волинської облдержадміністрації від 06 грудня 1993 року було створено ВАТ «Волиньрембуд» на базі цілісного майнового комплексу Волинського обласного підрядного спеціалізованого ремонтно-будівельного тресту. До складу майна новоствореного шляхом приватизації товариства увійшов гуртожиток у м. Луцьку вул. Сагайдачного(Тельмана), 1. На підставі договору міни від 23 жовтня 1996 року власником гуртожитку став ОСОБА_8, який 23 квітня 1997 року продав дану будівлю гуртожитку ЗАТ «Лізинг нерухомість». Постановою господарського суду Волинської області від 22 березня 2007 року ЗАТ «ЛН» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру щодо товариства та призначено його ліквідатора ОСОБА_9 Після чого арбітражним керуючим (ліквідатором) ОСОБА_9 в ліквідаційну масу банкрута були включені секції в гуртожитку, що належали ЗАТ «ЛН».30 травня 2007 року секція НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 через «Волинській аукціонний центр» ДАК «Національна мережа аукціонів» була продана відповідачу ОСОБА_6, яка, отримавши свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, зареєструвала на нього право власності у КП «Волинського обласного бюро технічної інвентаризації». 11 липня 2007 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 відчужила секцію НОМЕР_1 у будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 ОСОБА_7 Відповідач ОСОБА_7 12 червня 208 року зареєструвала своє право власності на вказане жиле приміщення у КП «ВОБТІ» (а. с. 7-8, 9).
Крім того встановлено, що позивачем Луцькою міською радою 28 квітня 2010 року та 29 червня 2011 року були прийняті рішення: про прийняття у міську комунальну власність гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1.; про передачу на баланс ЖКП № 7 даного гуртожитку. 02 грудня 2011 року виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення, яким затверджено акт прийняття-передачі вказаного гуртожитку у міську комунальну власність (а. с. 26-31).
Згідно з вимогами Цивільного кодексу України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215 - 235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 388).
Луцька міська рада звернулась з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону.
Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог які встановлені ч. ч. 1-3, 5 , 6 ст. 203 ЦК України.
Згідно зі ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, на угоду укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з п. 3 ч. 1. ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Отже наведене свідчить про те, що позивач Луцька міська рада, вважаючи себе власником всього гуртожитку, звернулась до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу однієї із його секцій недійсним, стороною якого вона не була, із застосуванням наслідків його недійсності щодо відчуженого майна третій особі - відповідачу ОСОБА_10 Однак норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може бути застосована щодо повернення майна (реституції), переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від вказаної особи шляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Дані обставини, в тому числі неправильність обрання позивачем способу захисту порушеного права, не були взяті до уваги судом першої інстанції, що призвело до неправильного застосування ним при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального права.
За таких обставин, на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції не може залишатися у силі, а підлягає скасуванню на підставі п.п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_7 задоволити, рішення Луцького міськрайонного суду від 03 квітня 2012 року в даній справі скасувати.
В позові Луцької міської ради до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу жилого приміщення відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: