Справа № 0308/8735/12 провадження № 22-ц/0390/2038/2012 Головуючий у 1 інстанції:Пушкарчук В.П.
Категорія: 27 Доповідач: Овсієнко А. А.
27 грудня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка А. А.,
суддів - Осіпука В.В., Данилюк В.А.,
при секретарі Лимар Р.С.,
з участю: позивача ОСОБА_1,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», Служба у справах дітей Луцької міської ради Волинської області про стягнення боргу за договором позики за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2012 року,
В травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в період з 2007 року по 25 лютого 2009 року він позичив ОСОБА_8 на невизначений строк 40000 (сорок тисяч) доларів США під 3,5 % в місяць, 84000 (вісімдесят чотири тисячі) доларів США під 3,5 % в місяць та 100000 (сто тисяч) грн. під 5 % в місяць. На підтвердження укладення договору позики та його умов 25.02.09 була написана розписка, яка складалась із написаного ОСОБА_1 тексту та написаних власноручно ОСОБА_8 сум позик, відсотків, його підпису.
На виконання умов вищевказаного договору позики ОСОБА_8 сплачував проценти, однак не в повному розмірі, внаслідок чого станом на ІНФОРМАЦІЯ_3 його заборгованість за процентами становила 131077 (сто тридцять одна тисяча сімдесят сім) грн.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер і після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняли його дружина ОСОБА_4 та неповнолітні діти ОСОБА_6, ОСОБА_7
До складу спадщини наряду з майном увійшли також боргові зобов'язання ОСОБА_8 за вказаним вище договором позики в розмірі 1222147 (один мільйон двісті двадцять дві тисячі сто сорок сім) грн., які складаються із заборгованості за кредитом в сумі 1091070 (один мільйон дев'яносто одна тисяча сімдесят) грн. та заборгованості за процентами в сумі 131077 (сто тридцять одна тисяча сімдесят сім) грн.
Подана через нотаріуса 03 грудня 2010 року вимога ОСОБА_1 до вищезгаданих спадкоємців померлого ОСОБА_8 про повернення боргів останнього задоволена не була, а тому у своїй позовній заяві ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, 1222147 (один мільйон двісті двадцять дві тисячі сто сорок сім) грн. боргу за договором позики.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7, в інтересах яких діє ОСОБА_4, а також з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1091070 (один мільйон дев'яносто одна тисяча сімдесят) грн. позики, по 363690 (триста шістдесят три тисячі шістсот дев'яносто) грн. з кожної. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Позивачем дане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалось.
В ході апеляційного розгляду даної справи відповідач та її представник апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав, тоді як позивач та його представники просили відхилити подану відповідачем апеляційну скаргу з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду в даній справі не відповідає.
Так, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 договорів позики та фактичного отримання останнім у позику на невизначений строк: в червні 2007 року - 312465 грн., у вересні 2007 року - 34000 доларів США, у жовтні 2007 року - 30000 грн., у березні 2008 року - 19605 доларів США та 1140 Євро - все під 3,5 % в місяць, 25 лютого 2009 року - 100000 грн. під 5 % в місяць.
При цьому, належним підтвердженням факту укладення договорів позики суд вважав розписку, написану ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_8 25 лютого 2009 року та підписану останнім, а підтвердженням факту передання ОСОБА_8 у позику вищевказаних сум грошей - показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13. та відповідні записи в особистому щоденнику ОСОБА_1
Оскільки ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 і станом на вказану дату не повернув позику та заборгував проценти в сумі 131077 грн., то суд дійшов висновку про необхідність стягнення боргу в сумі 1091070 грн. із спадкоємців останнього, які прийняли спадщину, - ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в межах вартості успадкованого ними майна та заявлених ОСОБА_1 через нотаріуса майнових претензій.
На думку суду, всі наведені вище докази є належними та допустимими і в своїй сукупності беззаперечно підтверджують обставини, на які покликався позивач.
Проте, з такими висновками суду не можна погодитись, оскільки вони суперечать встановленим обставинам справи і не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.
Так, згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1 ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).
Судом першої інстанції встановлено і дана обставина об'єктивно підтверджується наявними у справі письмовими доказами та не заперечується сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 і після його смерті відкрилася спадщина, яку прийняли та оформили шляхом отримання відповідних свідоцтв про право на спадщину за законом спадкоємці померлого - дружина ОСОБА_4 (1/10 частка), а також неповнолітні діти - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (по 1/5 частці кожна).
03 грудня 2010 року ОСОБА_1 через нотаріуса була пред'явлена до вищевказаних спадкоємців померлого ОСОБА_8 письмова вимога про виплату ними боргів спадкодавця, які виникли внаслідок неповернення останнім грошей, отриманих у позику: 03 лютого 2009 року - в сумі 40000 (сорок тисяч) доларів США під 3,5 % в місяць, 12 лютого 2009 року - в сумі 84000 (вісімдесят чотири тисячі) доларів США під 3,5 % в місяць та 25 лютого 2009 року - в сумі 100000 (сто тисяч) грн. під 5 % в місяць. (а.с.13).
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 покликався на те, що факт передачі ним грошей у позику ОСОБА_8 в період з 2007 року по 25 лютого 2009 року підтверджується показаннями свідків, відповідними записами в його особистому щоденнику та СМС-перепискою між ним та боржником. Підсумковим документом, який визначив загальних обсяг боргових зобов'язань ОСОБА_8, а також розміри та дати сплати процентів за користування грошовими коштами, ОСОБА_1 вважає складену 25 лютого 2009 року боргову розписку.
Разом з тим, із наданої позивачем та дослідженої судом розписки (а.с.192) вбачається, що даний документ складається з двох окремих, розташованих пофрагментно - зліва направо, частин тексту, перша з яких, розташована у лівій верхній четвертині аркуша, являє собою три позиції математичних розрахунків, підсумовані підписом без зазначення особи, яка виконала дані записи та поставила даний підпис, тоді як друга частина тексту, розташована у правій верхній четвертині аркуша, містить датоване 25 лютого 2009 року письмове визнання ОСОБА_12 факту отримання у позику від ОСОБА_1 зазначених нижче сум з відповідними процентами. Будь-які інші записи на даному аркуші паперу відсутні.
При цьому, як пояснив позивач, текст розписки написаний ним особисто, тоді як розрахунки виконані та підписані ОСОБА_8 власноручно.
Водночас, всупереч вимогам ст.ст.10, 60 ЦПК України позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що розрахункова частина розписки написана та підписана саме ОСОБА_8
Так, наведені в оскаржуваному рішенні висновки суду першої інстанції про те, що відповідач не заперечувала тієї обставини, що розрахунки та підпис на даному документі виконані почерком саме померлого ОСОБА_8 не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з технічного запису судових засідань, відповідач ОСОБА_4 у своїх поясненнях зазначала лише, що почерк, яким виконано розрахунок та підпис під ним схожі на почерк та підпис ОСОБА_8 І хоча жодних категоричних висновків з цього приводу відповідач не зробила, суд тим не менше довільно інтерпретував такі її пояснення саме як беззаперечне визнання даної обставини.
Відтак, логічна (щодо порядку розташування), змістовна та графічна неузгодженість обох частин вищевказаного документа виключає можливість вважати їх єдиним документом-розпискою в розумінні ч.2 ст.1047 ЦК України.
Як ствердив позивач, і це об'єктивно підтверджується дослідженими матеріалами справи (а.с.20-62), всі без виключення записи у його щоденнику, в тому числі й ті, на які позивач покликається як на підтвердження боргових зобов'язань ОСОБА_8, виконувались особисто ОСОБА_1 і не засвідчувались підписами ОСОБА_8
За таких обставин вищевказані розписка та особистий щоденник ОСОБА_1 не можуть вважатись у розумінні ст.ст.58, 59 та ч.2 ст.1047 ЦК України належними та допустимими доказами на підтвердження як самого факту укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 договору (договорів) позики так і на підтвердження досягнення між ними згоди щодо всіх істотних умов такого договору (договорів).
А оскільки в силу вимог ч.2 ст.1047 ЦК України лише розписка або інший документ, який посвідчує передання позикодавцем позичальнику визначеної грошової суми, є належним підтвердженням укладення договору позики та його умов, то колегія суддів вважає неправомірним покладення судом першої інстанції в основу своїх висновків показань свідків та СМС-переписки між ОСОБА_1 та ОСОБА_8, як доказів на підтвердження факту передачі ОСОБА_1 грошових коштів у позику ОСОБА_8, оскільки за змістом наведеної норми закону та відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України такі докази є недопустимими.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Крім того, відповідно до абз.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Системний та комплексний аналіз норм ч.1 ст.638, ст.ст.1046-1048 ЦК України дає підстави вважати, що коли сторони в належній письмовій формі не досягли згоди щодо хоча б однієї істотної умови договору позики, визначених у ст.1046, 1048 ЦК України, або коли зміст таких істотних умов неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства, то такий договір є неукладеним (таким, що не відбувся), а отже - не породжує для його сторін жодних правових наслідків.
За таких обставин справи колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, що виникли між сторонами, не перевірив належним чином доводів позивача та заперечень відповідача, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України не дав належної правової оцінки встановленим обставинам та наявним у справі доказам, внаслідок чого безпідставно дійшов висновку про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було укладено договір позики та що ОСОБА_1 було фактично надано ОСОБА_8 у позику грошові кошти в національній та іноземній валюті на загальну суму, еквівалентну 1091070 грн., а відтак - необгрунтовано задовольнив частково позовні вимоги ОСОБА_1, стягнувши зі спадкоємців ОСОБА_8 в рівних частках вищевказану суму боргу.
Крім того, ухвалюючи 23 листопада 2012 року рішення про стягнення з ОСОБА_6 363690 грн. боргу наряду з іншими відповідачами у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що позов ОСОБА_1 був заявлений у травні 2012 року до ОСОБА_4, яка діяла у власних інтересах та, як законний представник, - в інтересах своїх неповнолітніх на той час дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7., ІНФОРМАЦІЯ_2.
Однак, на момент ухвалення рішення - 23 листопада 2012 року, ОСОБА_6 вже досягла повноліття й відповідно до вимог ч.1 ст.29 ЦПК України набула повної цивільної процесуальної дієздатності, а отже передбачені процесуальним законом підстави для законного представництва інтересів ОСОБА_6 її матір?ю ОСОБА_4 відпали.
За таких обставин, не залучивши у встановленому процесуальним законом порядку ОСОБА_6 до участі у даній справі в якості відповідача після досягнення нею повноліття, суд першої інстанції передчасно вирішив питання про її права та обов?язки щодо позивача, стягнувши з останньої 363690 грн. боргу за договором позики.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в даній справі не відповідає вимогам законності та обґрунтованості і на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, колегія суддів згідно з вимогами ч.ч.1, 5 ст.88 ЦПК України стягує з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_4 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору, сплаченого нею за подану апеляційну скаргу (а.с.202).
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2012 року в даній справі скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, про стягнення боргу за договором позики відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді
,