"18" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/79005/11
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),
суддівГордійчук М. П.,
Черпіцької Л. Т.,
секретаря судового засідання Голубєва В. Г.,
за участю: прокурора -Чубенка В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області про скасування картки відмови, визнання протиправним рішення, стягнення суми,
встановив:
Публічне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" звернулося з позовом до Дніпропетровської митниці про скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, визнання протиправним рішення митниці про визначення митної вартості товару, стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач - Дніпропетровська митниця - просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення. а оскаржувані рішення -без змін
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Суди встановили, що в січні, лютому 2010 року в межах контракту № 8-09/221-37-10, укладеного з ВАТ «Белшина», на митну територію України позивачем ввезено товар.
Для здійснення митного оформлення товару позивачем надано ВМД № 113030000/2010/002099 та № 113030000/2010/003049, в яких вартість товару визначена за ціною договору.
29 січня 2010 року за ВМД № 113030000/2010/002099 митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів, в якому вартість товару визначена за резервним (шостим) методом.
12 лютого 2010 року за ВМД № 113030000/2010/003049 відповідачем видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113030000/0/000030.
Не погоджуючись з цими рішеннями митниці, позивач заявив даний позов.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо безпідставності заявленого позову.
Колегія суддів вважає такі висновки судів передчасними.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Митна вартість визначається та декларується за правилами, викладеними у статтях 260, 262, 264-273 МК України (в редакції від 11 липня 2002 року). На виконання цих правил Кабінет Міністрів України затвердив Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження постановою № 1766 від 20 грудня 2006 року, а також Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів постановою № 339 від 8 квітня 2008 року.
Відповідно до частини першої статті 265 МК України митний орган, що здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Зі змісту частин першої-п'ятої статті 266 МК убачається, що визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість), 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень зазначених вище Порядків дає підстави дійти висновку, що митні органи дійсно мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.
Між тим, відмовляючи в задоволенні позову, суди не звернули увагу на доводи позивача щодо самостійного, без консультацій з декларантом, вибору митницею резервного методу визначення митної вартості товару.
Отже суди передчасно дійшли висновку щодо правомірності дій митниці при здійсненні митного оформлення товару.
Суд касаційної інстанції не уповноважений встановлювати обставини, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, зокрема, в частині суми відшкодування надмірно сплаченого мита, а тому справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи..
Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.